- Загальна класифікація видів монтажу; методи оповідного монтажу

У сучасній теорії виділено два основні види екранного монтажу – оповідний та акцентний.

Завдання оповідного монтажу – логічно правильно, з потрібною емоційною виразністю побудувати розповідь про події, що відбуваються у фільмі, програмі. Оповідний монтаж в основному будується або на відтворенні реальних життєвих зв´язків і подій, або зіставляє ці зв´язки і події таким чином, наче вони відбуваються в житті.

При цьому зрозумілі купюри руху і часу в оповідному монтажі є несуттєвими для драматургічної дії і загалом відповідають об´єктивному погляду на події.

У документалістиці та пізнавальних формах екранного видовища оповідний монтаж підкорюється, здебільшого, ходу авторської думки та інформації, викладеним у закадровому чи синхронному тексті.

Можна виділити два провідні методи оповідного монтажу – послідовний і паралельний.

П о с л і д о в н и й, який ще називають і н ф о р м а ц і й н и м, – коли події розгортаються перед глядачем у їхній реальній послідовності.

П а р а л е л ь н и й – коли на екрані поперемінно розгортаються події, які проходять одночасно, але в різних місцях, поєднані між собою певним драматургічним змістом.

Прийом паралельного монтажу практично утвердив у кіно американський режисер Девід Гріффіт у новелі про невинно засудженого до страти з фільму 1916 року «Нетерпимість». Героя збираються скарати, а паралельно показується, як його дружина та друзі отримують помилування у губернатора і мчаться на допомогу. У фіналі обидві лінії сходяться і героя в останню мить рятують.

Паралельний монтаж може виступати і у формі ретроспективної асоціації, або ретроспективного паралельного монтажу, коли дії розгортаються в різних часових вимірах. Прикладом такого монтажу знову ж таки є «Нетерпимість», у якій драматичні події, пов´язані з виявами нетерпимості, розвивались у чотирьої історичних епохах.

- Принципи комфортного монтажу і монтажної зйомки

Основою оповідного монтажу є суто практичні елементи монтажної взаємодії окремих кадрів, які дозволяють глядачу постійно розуміти зміст і характер об´єктивних фізичних дій екранних персонажів та об´єктів, реальну систему їх зовнішніх взаємин.

Сукупність цих елементів, або монтажних принципів, становить сутність так званого к о м ф о р т н о г о монтажу, тобто такої монтажної форми поєднання кадрів, яка дозволяє глядачу психологічно не помічати міжкадрових переходів.

На основі узагальнення історичного досвіду екранних мистецтв визначені десять принципів монтажної зйомки та комфортного монтажу:

– монтаж за крупністю кадру;

– монтаж за орієнтацією в просторі (з монтажем за орієнтацією в просторі пов´язане так зване «правило вісімки», яке означає, що кути зору камери чи камер, спрямованих на об´єкти, які взаємодіють між собою, не можуть переходити лінію взаємодії, а перехід кута зору у двох сумісних кадрах повинен бути менший за 180 градусів);

– монтаж за напрямком руху об´єкту;

– монтаж за напрямком головного об´єму чи площини, які рухаються в кадрі;

– монтаж за фазою об´єкту, що рухається в кадрі;

– монтаж за темпом об´єктів, що рухаються; – монтаж за композицією;

– монтаж за світлом;

– монтаж за кольором;

– монтаж за зміною зйомочної осі.

Ще раз підкреслимо: комфортний монтаж – це набір прийомів, які дозволяють глядачу не помічати, або не звертати увагу на монтажні переходи, створюючи цілісну об´єктивну картину дії. Він є монтажною формою оповідного монтажу.

Принципи комфортного монтажу лежать в основі принципів монтажної зйомки і саме ця єдність забезпечує елементарне розуміння глядачем подій екранного твору.

Теоретичні засади комфортного монтажу заклали Лев Кулєшов, Всеволод Пудовкін і Сергій Ейзенштейн. Зокрема, останній вказав на такий принцип поєднання кадрів як «ортодоксальний монтаж», тобто такий, що дотримується традицій. Він визначив його як монтаж за домінантою, тобто за основною ознакою кадрів – рухом, площиною, колоритом, тональністю, масштабом тощо. Але ж усі ці елементи і є складовими саме «комфортного» монтажу. А термін «комфортний» досить влучно орієнтований на кінцеву мету – вірне сприйняття екранного твору глядачем.

Саме тому у практиці екранних мистецтв термін «комфортний» так би мовити «прижився» краще, ніж слово «ортодоксальний».