- «Ефект Кулєшова» та його значення для становлення мистецтва кіномонтажу

Сутність цього ефекту полягає в створенні за допомогою монтажу двох та більше сусідніх кадрів нового змісту, який безпосередньо не закладений в окремих кадрах, або нової фізичної чи географічної реальності.

«Ефект Кулєшова» отримав назву за ім´ям радянського кінорежисера Льва Володимирова Кулєшова, який відкрив його в серії монтажних дослідів, проведених 1918 – 1919 років.

Основних експериментів було три. В першому однакові кадри з обличчям актора Івана Мозжухіна почергово поєднувались із тарілкою супу, дитячою труною, портретом дівчини і т.п. У глядача складалося враження, що актор кожного разу реагує по різному.

Другий експеримент – географічний. У ньому послідовно були зклеєні такі кадри:

1) Акторка йде по вулиці Петрівка в Москві;

2) Актор іде набережною Москва-ріки в зустрічному напрямку;

3) Зустріч акторів біля пам´ятника М.В. Гоголю в Москві;

4) Актори тиснуть один одному руки (в кадрі знімались зовсім інші люди у тій самій одежі);

5) Актори разом дивляться кудись вбік і вгору;

6) Капітолій у Вашингтоні;

7) Актори стоять в іншому місці, а потім йдуть разом;

8) Актори підіймаються сходами храму Христа Спасителя; самого храму в кадрі немає;

9) Капітолій у Вашингтоні.

Внаслідок перегляду цієї монтажної фрази в глядачів складалося враження, що актори зустрілись, домовилися йти та піднімаються сходами, що ведуть у Капітолій.

Третій експеримент складався з крупних планів різних жінок, що розчісувалися. На екрані складалося враження, що розчісується одна й та сама жінка.

Трактуючи ці експерименти, Л.В. Кулєшов визначив, що монтажний образ є сумою двох сусідніх кадрів, а дійсність можна деформувати за допомогою монтажу як завгодно – в залежності від авторського світобачення.

Надалі цей дещо механістичний підхід до монтажу було спростовано практичною та теоретичною діяльністю учня Л.В. Кулєшова В.І. Пудовкіна та С.М. Ейзенштейна.

Сьогодні «Ефект Кулєшова» сприймається як окрема форма оповідного монтажу і останнім часом отримав у кінознавчій літературі назву «конструктивного монтажу», тобто монтажу, за допомогою якого з окремих кадрів конструюється нова екранна реальність часу й простору.

Проведення та аналіз Л.В. Кулєшовим цього експерименту величезною мірою вплинув на подальші пошуки в галузі створення монтажної кінематографічної реальності.

- Одиниці монтажної структури екранного твору

На початку кінематографічної ери фільми складалися лише з одного – фактично позамонтажного компоненту – кадру-сцени. Дія розгорталась немов би на сцені театру, або в площині «живої» фотографії.

Подальший розвиток монтажної драматургії дуже швидко сформував чітку структуру монтажно-драматургічних елементів.

Їх першооснова – монтажний кадр, тобто фрагмент екранного зображення від закінчення попереднього кадру до початку наступного.

Кілька послідовних кадрів, які складають завершену фізичну дію, або завершений художній образ, мають назву монтажної фрази. а входить до структури сцени, епізоду. Важливим завданням утворення монтажної фрази є організація її ритмічної структури, яка значною мірою визначає і ритмічну структуру загальної драматургії сцени, епізоду, котрі, як правило, складаються з кількох монтажних фраз.

Наступний рівень монтажної драматургії – сцена. Це змістовна частина епізоду, яка відбувається протягом певного цілісного часу в одному місці.

Натомість відносно самостійна частина сюжетної композиції, яка характеризується єдністю теми та дії, має назву епізод. Епізод має власну завершену внутрішню драматургію, що, зазвичай, обертається навколо певної події – фізичної, смислової, мовної. Епізод може складатися з кількох сцен.

Певна змістовна самостійність епізоду, як драматургічної форми, зрідка дає підстави іменувати «епізодами» окремі фільми в складі кіно-, телевізійних циклів, поєднаних єдиним сюжетом (наприклад фільми серіалу «Зоряні війни», кожний з який має підзаголовок, на кшталт «Зоряні війни. Епізод IV: Повернення надії» режисера Джорджа Лукаса).

Необхідна для розкриття драматургічного змісту кількість епізодів поєднується в завершений екранний твір (фільм, програму).

Якщо кілька епізодів складають завершений фрагмент загальної структури екранного твору, такий елемент драматургічної побудови має назву частини. Прикладом частини можуть бути окремі новели загальновідомої кінокомедії Л. Гайдая «Операція «И».

Частинами називають також окремі фільми, що мають завершений сюжет, але мають в основі своєї драматургії тих самих персонажів або розвивають одну тему. Прикладом є численні «Матриці», «Міцні горішки», «Форсажі» та інші пригодницькі та фантастичні фільми.

В кіновиробництві частиною називають також фрагмент фільму, який не перевищує 285 метрів і вміщується в одну коробку для зручності технологічного опрацювання, демонстрації та збереження.

Найвищий рівень монтажної організації екранного твору – серія і відповідно – серіал. Відмінність серіалу від окремого фільму, програми полягає у відносній незавершеності дії, увага до розвитку якої тривалий час підтримується завдяки фрагментарному показу серіала. При цьому телебачення використовує властиву серійності здатність посилювати телевізійний «ефект присутності».