5. Система цивільного права та законодавства

Як всяке інше право, цивільне право має свою систему – розташування якісно визначених елементів між якими існує залежність і закономірний зв’язок, що проявляється у розчленованості, цілісності і взаємозв’язку її елементів. Вона –запорука єдності і узгодженості норм права.

Загальновизнаним для системи права є пандектна і інституційні системи. Для цивільного права характерною є пандектна система права, яка визначається поділом норм права на загальну і спеціальну частини. Перша цементує норми галузевої приналежності на певних правових цінностях, друга – деталізує зміст окремих інститутів права.

Елементами побудови системи цивільного права є сама норма права, інтерес (мета) врегулювання відносин і засоби захисту. Загальний алгоритм побудови норми права йде від загального через посилки до спеціального і окремого. Загальні норми становлять каркас правового механізму, а спеціальні вказують на типові правовідносини чи щодо об’єкта чи за участі певного виду учасника та підстави виникнення. Окремі норми врегульовують механізм задоволення конкретного інтересу учасника правовідносин та його захисту в разі порушення прав.

Одні і ті ж критерії повинні бути в основі систематизації галузі цивільного права, цивільного законодавства та науки цивільного права. Якщо ж допустити різні підходи, то це викличе масу непорозумінь.

Система цивільного права характеризується тим, що вона є елементом системи права взагалі, тобто це внутрішнє системне утворення. З огляду на те, що первинною ланкою права є норма права, то ця система відображає групування цих норм за галузевою ознакою на галузі права, а у середині галузі права на певні інститути та навіть субінститути права. Характерним для цивільного права є більш великі надсубінституційні блоки норм, що характеризуються внутрішньою узгодженістю, - підгалузі права.

Сучасна доктрина цивільного права виділяє дві його частини: загальну і спеціальну (інколи говорять) особливу.

У загальній частині зосереджені норми, що встановлюють найбільш важливі положення для регулювання цивільно-правових відносин, які в подальшому є відправними для всіх інститутів цивільного права. На їх основі встановлюється символьна система цивільного права: предмет, метод, принципи, суб’єкти, строки. Зокрема до неї входить загальні положення про предмет права його джерела, підстави виникнення та порядок здійснення цивільних прав, їх захист у разі порушення, правове становище суб’єктів, правовий режим об’єктів, правочини, представництво і строки. Деякі з цих норм у подальшому деталізуються спеціальним законодавством.

Спеціальна частина має субгалузеву структуру і включає в себе: особисті немайнові права, речове право, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право, спадкове право. Цим підгалузям та окремим їх інститутам передують загальні положення. Зокрема, зобов’язальне право є поліструктурним і, у свою чергу, складається із загальних положень зобов’язального права (загальна частина) і договірного права та охоронного права (спеціальна частина). Охоронне право має ще два напрямки: власне охоронні зобов’язання, які виникають з правомірних односторонніх дій, дій що становлять загрозу, і зловживання правом та деліктне право.

Договірне право складне у своїй структурі і систематизоване в рамках інститутів та субінститутів договірного права. Положення купівлі-продажі поширюються на договори на передачу майна у власність (роздрібну куплю-продаж, поставку, контрактацію, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. міну.

Система курсу цивільного права зумовлена системністю цивільного права взагалі, позитивного цивільного права зокрема, навчальним планом, робочою програмою (на основі досвіду провідних ВНЗ України внаслідок суб’єктивної відсутності єдиної загальнодержавної програми), і спеціалізацією майбутнього правознавця, що відображається у тематичному плані (модульність). Вона проводитися з урахуванням рівня освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), спеціалізацією (слідчий чи юрисконсульт) тощо.

Накопичена практика викладання цивільного права у вітчизняних та зарубіжних ВЗО свідчить про системний підхід до формування курсу цивільного права. Його умовно розбито на дві частини: перша і друга. Перша охоплює собою всі теми аж до загальних положень зобов’язального права, друга – починається вивченням загальних положень зобов’язального права, його основних складових (договірного права та охоронних зобов’язань) і закінчується вивченням спадкового права¹. Це надає можливість зосередити увагу на загальних підходах до регулювання цивільних правовідносин і їх формалізацію. Тим значно спрощується вивчення прикладних інститутів та субінститутів цивільного права.

В межах вказаних частин навчальний матеріал розбито на певні розділи та модулі, що повинні вивчатися і строгій послідовності. Такий підхід дозволяє використати загальні положення курсів теорії права та римського приватного права, які повинні передувати вивченню курсу цивільне право, розкрити особливості цивільно-правової матерії йти від простого до складного, від загального до спеціального і окремого, систематизувати отримані знання, використовувати порівняльні методи навчання тощо.

Сучасні вимоги до рівня фахівця охоплюють його високий професіоналізм, професійні знання, вміння їх в потрібний момент і в потрібному місці їх продемонструвати, впевненість у своїх знаннях, вміннях і можливостях. Це стосується тих юристів, які спеціалізуються на цивільних правовідносинах. Звідси виникла потреба виділити з курсу цивільного права окремі спецкурси відповідно до спеціалізації.

Звідси й основні завдання курсу:

• теоретико-пізнавальна (евристична): опанувати знаннями та вміннями для їх систематизації. Значна увага приділяється засвоєнню змісту цивільно-правових інститутів, напрямку і логіки їх розвитку вмінню дискутувати і відстоювати свою теоретичну позицію.

• прагматична: навчити ефективного використовувати ці знання та вміння на практиці;

• наукова: виробити методологічний підхід до пізнання цивілістичної матерії, формулювати актуальні її завдання і вишукувати шляхи їх розв’язання;

• комплексна: сформувати сучасного юриста, здатного вирішувати практичні завдання на підставі галузевого чи комплексного підходу, дати доктринальне тлумачення норм права;

• інтеграційна – слугувати єдиному праворозумінню на основі загальнолюдських цінностей.

Засвоєння курсу цивільного права є ключем для розуміння інших спецкурсів: сімейного права, житлового права, підприємницького права, господарського права в частині приватного-правового регулювання відносин, інвестиційного права, корпоративного права, права інтелектуальної власності, права власності, вексельного права, міжнародного приватного права інших.