3. Право спільної сумісної власності

На відміну від спільної часткової власності спільна сумісна власність не передбачає визначання яких не будь часток у спільній власності заздалегідь, а будується на рівних паритетних засадах. За її конструкції співвласники володіють, користуються та розпоряджаються належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Здебільшого такий вид спільної власності виникає за об’єктивним (неможливо виділити внесок кожного із співвласників у формування сумісного майна) чи суб’єктивних (власники об’єднали свою власність на засадах сумісності) причин. Проте це не виключає можливості визначити частки співвласників при припиненні спільної сумісної власності, у тім числі й при поділі або виділі з неї, що здійснюється в принципі за вищевказаними правилами.

Спільна сумісна власність характеризується тим, що співвласники разом володіють і користуються майном об’єктом. Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках презюмується, а в інших — має бути висловлена у певній, передбаченій законом формі. Зокрема, згода на вчинення правочину має бути висловлена письмово і бути нотаріально посвідченою, якщо відносно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2 ст. 369 ЦК України). При вчинені правочинів із сумісним спільним майном повинні забезпечуватися майнові інтереси всіх співвласників.

Таке право гарантоване тим, що за п. 4 ст. 369 ЦК України що правочин щодо розпорядження майном, вчинений одним із співвласників (купівля-продаж, міна, дарування, здача в оренду тощо), може бути визнаний судом недійсним на вимогу інших у разі відсутності в співвласника, який здійснив правочин, необхідних повноважень.

Досить цікавим є питання про види сумісної спільної власності. У ст. 368 ЦК України вказано, що така власність може виникати між фізичними особами, юридичними особами, державою, територіальними громадами (ч.2 ст. 368 ЦК України). Проте правове становище співвласників різне, і держава для своїх співвласників може встановлювати інші права, ніж це встановлено для осіб. Не випадково, що випадки сумісної спільної власності осіб та держави рідко зустрічаються на практиці. Публічна власність досить громіздка у механізмі здійснення правомочностей (на підставі та межах закону) і не може стикуватися із оперативністю здійснення правомочностей приватними власниками.

У частинах 2 та 3 ст. 368 ЦК України зазначені лише два види спільної сумісної власності: спільна сумісна власність подружжя, яка відповідно до Глави 8 СК України так і йменується і більш детально регулюється та спільна сумісна власність членів сім'ї¹. Тут дійсно важно встановити хто і скільки вніс праці та зусиль у формування такої власності: жінка, яка постійно порається по господарству, чи чоловік, який працює, дитина, яка працює у канікулярний період. Спільна сумісна власність також утворюється для членів селянського підсобного господарства, учасників селянського (фермерського) господарства, сімейного приватного підприємства. Спільна сумісна власність у зазначених вище випадках виникає, якщо договором сторін не встановлена спільна часткова власність. Договором може бути передбачена спільна сумісна власність й у інших випадках (договірна спільна сумісна власність).

При регламентації спільної сумісної власності членів сім'ї є певні труднощі, оскільки в даному нормативному акті вона чітко не визначається (п. 4 ст. 368 ЦК України). Вона різна за своїми підставами і її поділяють на підгрупи: спільна сумісна власність фізичних осіб на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності; власність селянського (фермерського) господарства; спільна сумісна власність на квартиру чи будинок: а) збудований чи придбаний власними зусиллями: б) приватизований, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; в) створена на основі договору між усіма членами сім’ї).

До спільної сумісної власності подружжя належить: квартири, також ті, які приватизовані одним із подружжям під час шлюбу; жилі та садові будинки; земельні ділянки та насадження на них також ті земельні ділянки, які надані безоплатно одному з подружжя; транспортні засоби; грошові кошти; акції та цінні папери; вклади в банківських та кредитних установах; страхове відшкодування, сплачене за рахунок спільних коштів; грошові кошти (доходи) одержані від діяльності приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця; борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Даний перелік не є вичерпним.

Не відноситься до спільної сумісної власності подружжя майно, яке: набуте кожним з подружжя до шлюбу; набуте кожним з подружжя на підставі договору дарування; набуте кожним з подружжя в порядку спадкування; набуте кожним з подружжя за кошти, які належали дружині, чоловіку особисто; речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які дружина, чоловік одержали за особисті заслуги¹; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині, чоловіку, а також як відшкодування завданої дружині, чоловіку моральної шкоди; страхові суми, одержані дружиною, чоловіком за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням; за рішенням суду - майно, набуте дружиною, чоловіком за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин; частка у майні, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, також кошти, що належали одному з подружжя; плоди і доходи від речі, яка є об'єктом особистої приватної власності одного з подружжя; за рішенням суду – дохід, одержаний за рахунок майна іншого з подружжя, якщо другий з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні цього майна в управлінні цим майном чи догляді за ним; майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця.

Режим спільної власності може встановлюватися стосовно окремих об’єктів права власності. Так ч.2 ст. 4 ЗУ «Про порядок виділення в натурі земельних в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» громадянам, подружжю та іншим особам, які подали до відповідної селищної, сільської, міської ради чи районної державної адміністрації заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.

Водночас слід зважати, що не є спільною власністю кошти, які отримані одним із подружжя від ведення підприємницької діяльності, а також належного одному із подружжя приватного підприємства, що забезпечує їх відповідальність за підприємницькими зобов’язаннями.

Контрольні питання:

1. Загальні положення про право спільної власності.

2. Здійснення прав спільної власності.

3. Право спільної часткової власності .

4. Підстави виникнення права спільної часткової власності.

5. Право спільної сумісної власності.

6. Підстави виникнення права спільної сумісної власності.

7. Майно подружжя.

8. Майно, на яке не поширюється режим сумісного подружнього майна.

9. Майно подружжя-підприємця та власника приватного підприємства.

10. Поділ спільного майна та особливості його .