5. Визнання особи безвісно відсутньою

Ще з римського приватного права встановлені правові наслідки тривалої відсутності громадянина в місці його постійного проживання. Це привносить невизначеність долі відсутньої людини та її правового становища, цивільних правовідносин за її участі, зокрема у особистих і сімейних відносинах, виконанні зобов’язань, утриманні непрацездатних осіб, виконанні обов’язків щодо майна (тягар його утримання) тощо.

Для цієї мети розроблені спеціальні правові інститути: визнання особи безвісно відсутньою і оголошення громадянина померлим. Їх правові наслідки допомагають уникнути невизначеності правового становища, задовольнити нагальні і невідкладні потреби утриманців чи інших осіб і одночасно, забезпечити інтереси визнаного безвісти відсутнім чи оголошеного померлим в разі їх появи.

Основні ідеї цих правових інститутів полягають у наступному:

• забезпечити ідею цінності людини та непорушності її прав;

• забезпечити права і інтереси осіб, які мають права вимог до відсутніх;

• визначити допустимі строки відсутності у місці постійного проживання та наслідки їх перевищення;

• встановитися у засадах проведення розшуку особи місце перебування якої невідоме і встановити його неможливо;

• визнання безвісти відсутнім чи оголошення померлим проводиться у судовому порядку як крайній правовий засіб;

• матеріальні і процесуальні (заява у суд) підстави для їх застосування чітко встановлені законом;

• такі справи розглядаються у порядку особливого судового провадження;

• правові наслідки застосування цих інститутів права визначені законом і не можуть бути розширені;

• закон допускає можливість повернення особі її правового статусу у разі фактичної чи судової помилки;

• за звичайних обставин визнання фізичної особи безвісти відсутньою передує оголошенню її померлою.

На відміну від ЦК УРСР 1963р. ЦК України розширив сферу застосування цього інституту¹: не тільки громадяни, а й інші особи, які мають постійне місце проживання в Україні.

Визнання особи безвісти відсутньою – встановлений судом факт довготривалої відсутності особи в місці її проживання, що має певні правові наслідки для тих відносин та їх учасників, у яких така особа перебувала. Відповідно до ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності є перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК і розглядаються судом у порядку особливого провадження.

Для визнання особи безвісти відсутньою необхідні такі умови:

1. відсутність особи у місці її проживання більше одного року;

2. відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи;

3. неможливість встановити місце перебування у встановленому законом порядку через цивільний розшук;

4. відсутність перепон для застосування такого правового інституту. Так, не можуть бути ними визнані особи: 1) які знаходяться у кримінальному розшуку, переховуються від слідства та суду; стосовно яких вірогідно відомо, що вона є жива, але місце її перебування встановити неможливо;

5. тривалою їх відсутністю порушуються права та інтереси осіб, які знаходяться у правовідносинах з ними і мають права вимог до них;

6. подана до суду заява (формальна вимога) про визнання особи безвісти відсутньою.

Визнання особи безвісти відсутньою має правові наслідки, які передбачені ст. 44 ЦК:

1) на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку;

2) за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме встановлюється опіка. Така опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою;

3) опікун майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах;

4. за заявою зацікавленої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати;

5. припиняються зобов’язання, які мають особистий характер і тісно пов’язані з особистістю визнаної безвісти відсутньою особи, зокрема представництво за довіреністю (п.6 ст. 248 ЦК);

6. за пенсійним законодавством особам, які перебували на утриманні визнаної безвісти відсутньою особи, може бути встановлена пенсія у зв’язку із втратою годувальника та інші виплати, зокрема соціальна допомога¹;

7) відповідно до ст.107 СК чоловік чи дружина визнаної безвісти відсутньою особи може розірвати шлюб у спрощеному порядку – через органи РАГС.

Визнання особи безвісти відсутньою не є безповоротним. Відповідно до ст. 45 ЦК передбачається скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Якщо фізична особа, яка була визнана такою, появилася або якщо було отримано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання її безвісно відсутньою, за заявою цієї або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

На підставі такого рішення суду: 1) відміняється встановлена опіка над майном і воно повертається визнаному безвісти відсутнім; 2) опікун складає звіт про витрачене ним майно і проведені виплати на утримання осіб; 3) відміняються встановлені пенсії із зв’язку із втратою годувальника; 4) припиняється соціальна допомога.

Шлюбні відносини можуть бути поновлені лише за взаємною згодою колишнього подружжя шляхом нової реєстрації шлюбу.