1.3 Особистісні характеристики, що зумовлюють успішне прийомне батьківство

Успішне прийомне батьківство розглядається як обумовлене здатністю прийомних батьків формувати прийомну сім’ю, наділену основним якістю малої групи - психологічною спільністю. З цієї точки зору критерієм успішного прийомного батьківства може бути реалізація функції батьків на практиці в сім’ї як малій групі. Тоді детермінантами успішності прийомних батьків могли б бути ті особистісні якості, які сприяють ефективним взаємозв’язків і взаємин у прийомній сім’ї як малій групі.

Найбільш важкий період адаптації дитини в прийомну сім’ю становить 2 роки. Цей процес взаємної адаптації проходить через серію конфліктів, вирішення яких сприяє формуванню сім’ї як єдиного цілого, тому підставою для визначення успішного батьківства є проживання дитини в прийомній сім’ї не менше двох років при збереженні у батьків бажання мати його членом сім’ї, їх погляд на проблеми взаємної адаптації як дозволяються, а також ідентифікація дитини з прийомною сім’єю.

Існує безліч параметрів, що впливають на успішність прийомної сім'ї, що потребує зменшення числа контрольованих змінних. Неможливість використання в якості контрольної групи біологічних батьків потребує особливого підбору груп для виявлення успішних батьків. Очевидно, що частина дітей, передусім тих, хто ніколи не були у родині, з великими труднощами можуть адаптуватися в прийомну сім’ю. Отже, може виникнути ситуація, при якій неуспішними батьками можуть виявитися ті, хто через випадкові обставини отримав більш важких дітей. Це передбачає необхідність порівняння дітей успішних і неуспішних батьків для виключення такої можливості.

Прийомне батьківство як соціально-психологічне явище притаманне людям різного віку, соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Прийомне виступає передусім афективно потребовою сферою, яка проходить свій шлях індивідуального розвитку від прийняття рішення про створення прийомної сім’ї до реального її функціонування. Важливим чинником для розвитку цього процесу є усвідомлення батьками власних спонук і необхідності узгодженості очікувань зі своїми можливостями та реальною ситуацією надання турботи біологічно не рідній дитині. Неадекватність експектації може призвести до відторгнення сім’єю прийомної дитини. Для успішного становлення в сім’ї заміщувальної опіки важливо не допустити зі сторони служб будь-якого стимулюючого впливу на батьків у прийнятті ними рішення. Аналіз співвідношення у батьківських спонуках афективних, когнітивних та поведінкових компонентів дає змогу прогнозувати особливості функціонування становлення прийомної сім’ї, що залишається важливим й актуальним впродовж усіх етапів її становлення: інформаційно-ознайомчого, підготовчого. Створення і функціонування, повторного становлення як професійної сім’ї заміщувальної опіки [43].

Передумовою створення прийомної сім’ї слугують особистісні стійкі диспозиції утворення: дітоцентричні настановлення, сімейно-ціннісна орієнтація, моделі поведінки, засвоєні у батьківській та прабатьківських сім’ях, а також зафіксовані в досвіді респондентів доленосні рішення, що разом виконують роль первинних спонук просоціальної поведінки. Встановлено, що змістовні характеристики альтруїстичної мотивації впливають на набуття кандидатами на батьківство операційної готовності до створення прийомної сім’ї, а надмірне домінування будь-якого з полюсів породжує перепони на його шляху та задіює механізм, тимчасово ефективний лише на першому етапі адаптації сім’ї до нової ролі.

Одним із чинників ефективного виконання функцій прийомного батьківства є психологічна готовність кандидатів до виконання функцій заміщу вальної опіки, яка включає в себе:

1) алоцентричну мотивацію;

2) залежну від неї операційну складову набуття прийомними батьками навичок адекватності реалізації функцій заміщувальної батьківської та материнської турботи;

3) когнітивну як міру обізнаності, поінформованості щодо специфіки;

4) функціонування прийомної сім’ї та особливостей розвитку дітей сиріт [11].

Сукупність особистісних якостей, як уміння долати типові і важкі життєві ситуації, брати на себе відповідальність в сферах сімейних стосунків та досягнень, здатність до емпатії та співпереживання. Комунікативні уміння виступають опосередкованим чинником вирішення питань прийомного батьківства, які за умови їх розвинутості можна розцінювати як резерв.

Прихід прийомних дітей у сім’ю – це значне стресове навантаження для всіх членів та сімейної системи в цілому. Факторами ризику є розширення непередбачених функціональних обов’язків, перебування в невизначеній очікувальній соціальній позиції, зіткнення з проблеми, вирішення яких потребує нових знань, вмінь та навичок, а також значних фізичних та емоційних навантажень, пов’язаних зі змінами сімейної системи. Вказані фактори призводять до фізичного та психічного виснаження, а також до зменшення спроможності батьків приділяти увагу власним дітям, що викликає зворотну реакцію невдоволення останніх, а також збільшення прихованих кризових сімейно-прихованих станів у подружжі, що провокує зростання деструктивних тенденцій в сім’ї та відповідно включення захисних механізмів. За нездатності сімейної системи до переструктурування посилюється вірогідність травматизації та розвитку соматоформних розладів у її членів, а також зростання симптоматики сімейних дисфункцій аж до бажання розторгнення шлюбних стосунків [9].

Наявність двох батьківських фігур може забезпечити повноцінну реалізацію сім’єю виховної функції делегованої їй як прийомній, де традиційно материнська фігура сприяє відтворенню у дитини-сироти довіру до світу.

Феномен створення та прогнозування функціонування прийомної сім’ї включає в себе чинник ресурсу (необхідність для підтримки рівноваги), якісні характеристики, які носять індивідуально-варіативний характер відносно самої сімейної системи, її членів та прийомної дитини. Визначенню цієї характеристики можуть слугувати такі чинники:

здорове функціонування сім’ї та її адаптаційний потенціал,

психологічна готовність її членів до виконання нових соціальних ролей,

свідоме прийняття рішення та підтримка його ініціатора як значущої батьківської фігури,

особистісний потенціал прийомних батьків: любов, щирість, зацікавленість, комунікативні уміння [63].

Інтеграція дитини-сироти в родину забезпечується через врахування попереднього досвіду дитини і раніше набутих звичок, адекватної підтримки наявних зв’язків з біологічною ріднею чи близькими.

Ефективність успішного батьківства забезпечена зрілим батьківством (тобто наявністю досвіду виховання власних дітей до дорослого стану), особистісних якостей батьків як успішних лідерів малої групи, що зумовлюють прагнення вирішувати конфліктні ситуації, а також ефективними методами впливу, що виявляється в гнучкій системі заохочення і покарання дітей.

Соціальні та психологічні детермінанти успішного прийомного батьківства представлено на рис. 1. 1.

Рис. 1. 1 Соціально-психологічні детермінанти успішного прийомного батьківства

Критеріями ефективності функціонування прийомної сім’ї є

збереження базовою сім’єю здорового функціонування,

якісні зміни фізичного та психічного стану дитини в результаті відновлювального процесу розвитку прихильності до нової сім’ї,

покращення життєдіяльності дитини у навчанні, дозвіллі;

вибір моральних цінностей,

тенденція до зменшення та повного зникнення симптомів психічних і поведінкових розладів, пов’язаних із ситуацією сирітського розвитку, інтеграція дитини в нову сім’ю [16].

Успішна сім’я можлива лише в тому випадку, якщо обоє батьків мають однакове уявлення про батьківство. Прийомна сім’я перебуває під пильним контролем не тільки органів опіки, але і сусідів та всього її оточення. Це створює умови, в яких сім’я прагне захистити свою цілісність для проникнення погляду ззовні. Найбільш ефективними для прогнозу успішності можуть виявитися проективні методики, в яких завдання будуть ставитися або до минулого, до майбутнього і в максимальній мірі будуть відсунуті від сьогочасної реальності обстеження.