112

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України 29 березня 2012 року № 384 Форма № Н-9.02 Рівненський інститут вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Кафедра психології Дипломна робота освітньо-кваліфікаційний рівень: спеціаліст на тему «Соціально-психологічні детермінанти успішного прийомного батьківства» Виконав: студент V курсу Пс-5 групи галузь знань 0301 «Соціально-політичні науки» спеціальності 7.03010201 «Психологія» Онопрійчук Тетяна Дмитрівна Керівник Стасюк М.І. Рецензент___________________________ (прізвище та ініціали) Рівне - 2014 року

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДЕТЕРМІНАНТ УСПІШНОГО ПРИЙОМНОГО БАТЬКІВСТВА

1.1 Зміст поняття «батьківство» і проблеми прийомного батьківства 8

1.2 Соціально-психологічні проблеми формування успішної прийомної сім’ї 22

1.3 Особистісні характеристики, що зумовлюють успішне прийомне батьківство 25

Висновки до першого розділу 30

РОЗДІЛ 2 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ДЕТЕРМІНАНТ УСПІШНОГО ПРИЙОМНОГО БАТЬКІВСТВА

2.1 Програма емпіричного вивчення психологічних детермінант успішного прийомного батьківства 32

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження 42

Висновки до другого розділу 51

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНОЇ РОБОТИ ЗАДЛЯ УСПІШНОГО ПРИЙОМНОГО БАТЬКІВСТВА

3.1 Профілактична діяльність з формування упевненості у собі як умова успішного прийомного батьківства 53

3.2 Тренінг асертивності як ефективний засіб у роботі прийомними батьками 61

3.3 Порівняльний аналіз результатів повторного емпіричного дослідження 63

Висновки до третього розділу 70

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ В ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ СССДМ. КУЛЬТУРА ВИРОБНИЦТВА

4.1 Основні закони щодо охорони праці 72

4.2 Складові культури виробництва 77

4.3 Заходи щодо зменшення втомлюваності 80

Висновки до четвертого розділу 83

ВИСНОВКИ 85

ДОДАТКИ 89

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 104

ВСТУП

Актуальність теми. Роки незалежності України характеризуються нестабільністю соціально-економічної, політичної сфер, на фоні яких простежується «криза родини», послаблення її виховного потенціалу, руйнування моральних принципів, втрата традиційних цінностей сім’ї, тому збільшується кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Донедавна система соціальної адаптації таких дітей у нашій країні в основному була представлена будинками дитини, дитячими будинками, соціальними притулками, інтернатами. Вітчизняні і зарубіжні дослідники (І. Дубровіна, 1990; В. Зарецький та ін., 2002; Дж. Боулбі, 2006; М. Лобанова та ін., 2007) вважають цю модель виховання дітей-сиріт неадекватною потребам розвитку дитини. На сьогодні не існує найкращих умов для виховання дитини, ніж ті, які створюються в будь-яких варіантах сімей (М. Мід, 1988; І. Дубровіна, 1990; К. Абульханова-Славська, 1991; Н. Іванова, О. Заводілкіна, 1993; Г. Домьєн та ін., 1998; М. Осоріна, 2004; Е. Ейдеміллер та ін, 2005; С. Біркхойзер-Оері, 2006; О. Силяєва та ін., 2008; В. Дружинін, 2008). Однак переведення дитини в нову сім’ю не є безболісним і ставить безліч питань. Проведені численні дослідження, що показали етапність адаптації дитини в сім’ї, сім’ї до дитини, а також виявили найбільш проблемні точки цього процесу (В. Ослон, 2006), специфіку ідентифікації прийомної дитини в новій сім’ї (Е. Лупекіна, 2007).

У теоретичному плані проблема прийомного батьківства розглядається в контексті соціально-психологічного підходу, що спирається на соціальну детермінацію психічного складу особистості, соціальну мотивацію поведінки батьків і реалізацію батьківства в конкретних суспільно-історичних і соціально-психологічних умовах, що зумовлює значущість проблеми в структурі соціально-психологічного знання (Б. Паригін, 2003). Дослідження прийомного батьківства виступає в якості одного з аспектів розробки проблем психології взаємовпливу, спілкування, соціалізації, конфліктів і духовно-морального змісту людських взаємин. Однак дотепер відсутні теоретично обґрунтовані і практично підтверджені дані щодо соціально-психологічних детермінант успішного прийомного батьківства, тобто такого батьківства, що веде до прийняття дитини та ідентифікації його з членами прийомної сім’ї.

Таким чином, актуальність і практична значущість проблеми зумовили вибір теми дослідження «Соціально-психологічні детермінанти успішного прийомного батьківства».

Мета дослідження: теоретично дослідити й емпірично перевірити детермінанти успішного прийомного батьківства.

Об'єкт дослідження – прийомне батьківство як сімейна форма заміщу-вальної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предмет дослідження – соціально-психологічні детермінанти успішного прийомного батьківства.

Завдання дослідження:

провести аналіз наукової літератури у вітчизняній та зарубіжній психології для визначення теоретико-методологічних основ розгляду проблеми прийомного батьківства та визначення основних проблем дослідження прийомного батьківства;

виявити роль соціальних факторів як детермінант успішного прийомного батьківства, виявити значущість особистісних характеристик у визначенні успішних і неуспішних прийомних батьків;

розробити програму емпіричного дослідження соціально-психологічних детермінант успішного прийомного батьківства;

розробити й апробувати корекційно-розвивальну програму, виявити ефективність її упровадження.

Для вирішення поставлених завдань були використані методи:

теоретичні: аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, синтез, класифікація, систематизація, узагальнення результатів теоретичних та емпіричних досліджень;

емпіричні: комплекс емпіричних методик: «Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості» В. Бойка для визначення задоволення-незадоволення респондентів позиціями, зайнятими у соціально заданих ієрархіях, методика «Ваша домінуюча стратегія психологічного захисту у спілкуванні з партнерами» (В. Бойко) для визначення наявності миролюбності, уникнення, агресії як стратегій психологічного захисту суб’єктної реальності, методика діагностики батьківського ставлення (ОРО) А. Варга, В. Століна, модифікований варіант для прийомних батьків, методика «Діагностика структури ціннісних орієнтирів» С. Бубнова для вивчення реалізації ціннісних орієнтирів в реальних життєвих умовах, методика «Локус контролю» Дж. Роттера для вивчення суб’єктивного контролю.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що успішне прийомне батьківство вивчається в контексті розгляду здатності прийомних батьків формувати прийомну сім’ю, наділену основним якістю малої групи – психологічною спільністю. Обґрунтовано визначення успішного батьківства. Запропоновано критерії успішного прийомного батьківства, що випливають із феномена спільності прийомної сім’ї як малої групи і формування батьківства протягом усього життя індивідуума. Вперше описані детермінанти успішного прийомного батьківства – досвід виховання власних дітей, особистісні характеристики, що сприяють ефективним взаємозв’язків і взаємин у прийомній сім’ї. Успішні батьки використовують і заохочення, і покарання для управління конфліктною ситуацією, тобто корекції деструктивної поведінки дитини і підтримання конструктивного. Показано, що успішне прийомне батьківство передбачає ставлення людини до власного батьківства як механізму самореалізації.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що на основі отриманих результатів можна здійснювати прогноз успішності кандидатів в якості прийомних батьків. Дослідження продемонструвало ефективність різних психологічних тестів для прогнозу функціонування прийомної сім’ї. Розроблено й апробовано авторські методики обстеження кандидатів у прийомні батьки. На основі отриманих даних щодо психологічних особливостей і соціального становища успішних прийомних батьків створена програма підготовки кандидатів у прийомні батьки та психологічного супроводу прийомної сім’ї. Результати можуть бути використані при підготовці психологів та соціальних працівників, які здійснюють діагностику кандидатів у прийомні батьки, при формуванні програм для шкіл майбутніх прийомних батьків, при оцінці успішного функціонування прийомної сім’ї. Вони можуть бути запропоновані для включення до лекцій з психології сім’ї чи в рамках курсу соціальної психології.

База дослідження. Рівненський районний центр СССДМ, вибірка становила 10 прийомних сімей (20 респондентів).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Розділ 1 теоретико-методологічні аспекти соціально-психологічних детермінант успішного прийомного батьківства

1.1 Зміст поняття «батьківство» і проблеми прийомного батьківства

Загальноприйняте бачення сім’ї передбачає окрім подружньої пари ще і дитину чи дітей. Сім’я є історично конкретною системою взаємин між подружжям, батьками і дітьми, а також малою групою, члени якої зв’язані між собою шлюбними або спорідненими відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю [33]. З цієї точки зору можна включити батьківство як підсистему в систему сім’ї як відносно самостійне утворення.

Системний підхід припускає визнання сім’ї, як єдиного цілого, єдиного психологічного організму, (Е. Ейдеміллер, В. Юстицький, 1999). Тому, розглядаючи феномен батьківства з погляду системного підходу необхідно, розглядати його в тісному взаємозв’язку з сімейною системою [28].

Б. Ломов (1991) виходив з того, що психічні явища органічно вписані в загальний взаємозв’язок явищ і процесів матеріального світу, є системними і виражають органічну єдність унікальних властивостей [38].

Використовуючи принципи системного підходу, щодо феномену батьківства можна констатувати наступне.

1. Феномен батьківства системно детермінований, тобто представляє собою відносно самостійну систему, одночасно будучи підсистемою щодо системи сім’ї.

2. Феномен батьківства багатогранний. Його можна розглядати на двох рівнях: і як складну комплексну структуру індивіда, і як надіндівідуальне ціле. Обидва цих рівні одночасно є етапами формування батьківства.

3. Феномен батьківства одночасно можна представити у декількох ракурсах, що розкривають складну структуру його організації. Відповіді, аналіз і опис батьківства мають охопити всі плани презентації феномена:

перший план індивідуально-особистісних особливостей жінки чи чоловіка, що є батьками;

другий план охоплює обох партнерів подружжя в єдності їхніх ціннісних орієнтації, позицій, відчуттів тощо, тобто аналізується батьківство у ставленні до сімейної системи;

третій план фіксує батьківство у взаємозв’язку з батьківськими сім’ями;

четвертий план розкриває батьківство щодо системи суспільства [43].

4. Чинники, що впливають на формування батьківства, ієрархічно організовані і представлені на декількох рівнях: макрорівень суспільства, мезорівень – рівень батьківської сім’ї, макрорівень – рівень власної сім’ї і, на кінець, рівень конкретної особистості.

5. Феномен батьківства – явище динамічне, що включає процес становлення і розвитку [13].

Для осмислення батьківства як особливого психологічного явища виходимо з позицій феноменологічного підходу, що представляє собою інтуїтивне розкриття суті явища (предмета), яке ідентичне його даності, тобто є достовірним. Феноменологічний підхід використовує принципи розуміючої, а не пояснюючої психології, на відміну від ортодоксального і деяких інших підходів. В цьому випадку явище розглядається багатовимірно, а не тлумачиться однозначно [4].

Феноменологічна практика базується на чотирьох основних принципах що стосуються зокрема і феномену батьківства, ці принципи можна трактувати наступним чином.

1. Принцип розуміння, що протиставляється принципу пояснення. Він вимагає враховувати вплив суб’єктивного чинника, що визначає переживання і поведінку людину, і на основі цього розуміння можна робити загальні висновки. Цей принцип припускає лише глибоке проникнення у суть феномену, міркування, а не однозначне пояснення явища.

2. Принцип утримання від абстрагування. Суть його полягає в тому, щоб під час феноменологічного дослідження абстрагуватися від звичних стереотипів і шаблонів, не намагатися приписати спостережувані прояви феномену певним стандартам.

3. Принцип безсторонності і точності опису вимагає виключити вплив суб’єктивного досвіду дослідника, морально-етичних установок і інших оцінних категорій. Точність опису вимагає ретельності до слів і термінів для передачі сенсу спостережуваного феномена батьківства [4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11].

Таким чином, батьківство як психологічне явище є складною структурою, яка може розглядатися з погляду системного, комплексного і феноменологічного підходів.

Батьківство – соціально-психологічний феномен, який є емоційно і оціночно забарвленою сукупністю знань, уявлень і переконань відносно себе як батька, що реалізовується у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Як надіндивідуальне ціле, батьківство невід’ємно включає обох партнерів подружжя, що вирішили дати початок новому життю і, звичайно, саму дитини.

Розвинена форма батьківства включає:

1) ціннісні орієнтири подружжя (сімейні цінності);

2) батьківські установки і очікування;

3) батьківське ставлення;

4) батьківські відчуття;

5) батьківські позиції;

6) батьківську відповідальність;

7) стиль сімейного виховання[11; 12; 13; 15; 16].

Вчений А. Єлізаров робить висновок про те, що «як ведучій діяльності сім’ї правомірно розглядати діяльність по збереженню, розвитку, перетворенню і передачі подальшим поколінням певних цінностей, які на суб’єктивному рівні виступають як ціннісні орієнтації сім’ї». Ціннісні орієнтації об’єднують людей у сім’ю і створюють перспективу її розвитку. Вони визначають цілі породження і шляху виховання дітей в сім’ї (В. Дружинін, 2000). Дослідники вводять також поняття «схожість сімейних цінностей», яке трактується як соціально-психологічна якість, яка відображає збіг, орієнтаційна єдність поглядів, відносин членів сім’ї до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку і функціонування сім’ї як малої соціальної групи (У. Торохтій, 2001).

Таким чином, можна говорити про те, що цінності сім’ї є могутнім інтегруючим чинником для сімейної системи; як на рівні взаємодії подружжя один з одним, так і на рівні взаємодії батьків з дітьми. Крім того, ціннісні орієнтації визначають динаміку сім’ї в цілому і батьківства.

Когнітивна складова ціннісних орієнтацій подружжя характеризується тим, що інформація в ній знаходиться на рівні переконань. Це перш за все переконання в пріоритетності яких-небудь цілей, типів і форм поведінки, а також переконання у пріоритетності яких-небудь об’єктів в деякій ієрархії [33].

Емоційна складова характеризується односпрямованістю емоцій щодо тієї або іншої ціннісної орієнтації. Емоційний аспект реалізується в емоційному забарвленні і оціночному ставленні до спостережуваного. Саме емоційний аспект, що визначає переживання і відчуття людини, показує значення тієї або іншої цінності, є своєрідним маркером визначення пріоритетів.

Поведінкова складова може бути як раціональною, так і ірраціональною, головне в ній; спрямованість на реалізацію ціннісної орієнтації, досягнення значущої мети, захист тієї або іншої суб’єктивної цінності.

Основна особливість сімейних цінностей, їх істотна відмінність від інших компонентів батьківства полягає в тому, що всі три складові є сплавом емоцій, відчуттів, переконань і поведінкових проявів, тобто зв’язок складових один з одним дуже міцний і дія на одну з них відразу відображається на інших [12].

Батьківські установки – це певний погляд на свою роль батька, що є в тому числі і репродуктивний компонент установки, заснований на когнітивному, емоційному і поведінковому компонентах. Батьківські очікування тісно пов’язані з батьківськими установками; вони припускають право чекати від інших визнання їх рольової позиції батьків, відповідно узгодженої з їх роллю оточуючих, а також власна думка відповідно очікувань оточуючих.

Батьківські установки і очікування включають три рівні презентації: 1) «ми-батьки» (репродуктивні установки подружжя в аспекті їх відносин); 2) «ми - батьки нашої дитини»; 3) «це – наша дитина» (установки і очікування щодо дитини).

Перший рівень установок характеризується перш за все наявністю репродуктивної установки і її особливостями. У основі виникнення репродуктивної установки «лежить потреба в дітях як особливий психологічний стан індивіда» (В. Дружинін, 2000). Це загальноприйнята думка, про те серед учених немає єдиної точки зору ні на характер цієї потреби, ні на її місце серед інших. Більшість дослідників вважає, що діти акумулюють і задовольняють цілу сукупність потреб [24].

Таким чином, батьківські установки і очікування представлені на трьох рівнях. Перший рівень - «ми - батьки» стосується репродуктивної установки і взаємин подружжя-батьків і визначає реальну і бажану кількість дітей, а також суб’єктивну задоволеність шлюбом. Другий рівень – «ми – батьки нашої дитини» стосується установок і очікувань в дитячо-батьківських відносинах і реалізується в стилі сімейного виховання. Третій рівень – «це – наша дитина» стосується установок і очікувань відносно дитини і знаходить свій вираз в батьківському ставленні.

Батьківські установки і очікування, як і всі соціальні установки, є установками на цілі і засоби діяльності у сфері батьківства і, відповідно, включають три аспекти: когнітивний, емоційний і поведінковий. Когнітивний аспект стосується знань і уявлень про репродуктивну норму суспільства, про розподіл батьківських ролей, а також включає реальний і ідеальний образ дитини. Емоційний аспект являє собою сукупність поглядів, думок, оцінок, а також домінуючий емоційний фон в реалізації батьківських установок і очікувань. І, нарешті, поведінковий аспект батьківських установок і очікувань реалізується в репродуктивній поведінці, у взаєминах подружжя, в батьківському ставленні, стилі сімейного виховання.

Ще один компонент батьківства – батьківське ставлення, що є багатовимірним утворенням, у структурі якого А. Варга виділяє чотири складових:

1) інтегральне прийняття або відкидання дитини;

2) міжособистісна дистанція, наприклад «симбіоз»;

3) форми і напрями контролю, наприклад авторитарна гіперсоціалізація;

4) соціальна бажаність поведінки [27].

Кожна з цих складових є поєднанням співвідношень емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів.

Стиль взаємин батьків з дитиною є не просто засобом підтримки контакту з нею, але і своєрідним методом виховання, оскільки ці взаємини відносно стійкі (С. Ковальов, 1988).

Не дивлячись на відносну стійкість, батьківське ставлення може змінюватися, набувати тих або інших рис під впливом різних подій. В цілому, зміст батьківського ставлення є суперечливим і амбівалентним, оскільки «в ньому існує, в різній пропорціях протилежні елементи емоційно-ціннісного ставлення» [11].

Когнітивна складова містить уявлення про різні способи і форми взаємодії з дитиною, знання про цільовий аспект цих взаємин, а також переконання в пріоритетності тих напрямів взаємодії з дитиною, які реалізують батьки.

Емоційна складова включає оцінки і думки про різні типи батьківського ставлення, а також домінуючий емоційний фон, що і супроводжує поведінкові прояви батьківського ставлення.

Поведінкова складова є формою підтримки контакту з дитиною, формою контролю, виховання, визначенням дистанції спілкування.

Батьківські відчуття емоційно забарвлюють батьківське ставлення. Воно є особливою групою відчуттів [12]. Потреба в батьківській любові – джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, є підтримкою фізичного і психічного здоров’я (А. Співаковська, 1998).

Батьківські відчуття, зокрема, батьківська любов, не є вродженою властивістю людини (Д. Вінникотт,1995, А. Співаковська, 2000). Батьківська любов як вищий прояв батьківських відчуттів формується протягом життя людини. Шлях цього формування часто виявляється складним і суперечливим. Це глибоке і осмислене відчуття. «Любити дитину – означає уміти будувати з нею контакт, бачити зміни в її розвитку, довіряти дитині, вчитися приймати її такою, якою вона є. Любов до дитини, творить не тільки особу маленької людини, вона здатна перетворювати і удосконалювати особистість батька і матері, збагачувати їх духовний світ» [33].

Зміст наповненості батьківських відчуттів, як і батьківських відносин, часто амбівалентний і суперечливий. Крім батьківської любові, залежно від ситуації батьківські відчуття можуть містити роздратованість, втому, відчуття провини тощо (Д. Вінникотт, 1995).

Не дивлячись на початкову емоційну забарвленість батьківських відчуттів, цей структурний компонент батьківства, як і всі інші, містять три складові: емоційну, когнітивну і поведінкову.

Когнітивна складова прослідковується на двох рівнях:

1) соціально прийняті знання і уявлення про те, що батьки повинні любити своїх дітей;

2) знання і уявлення про той образ дитини (ідеальний або реальний), який викликає весь спектр батьківських відчуттів пов’язаний з третім рівнем батьківських установок і очікувань. Уявлення про батьківську любов різні і залежать від структури власної сім’ї.

Наступний компонент батьківства – батьківська відповідальність. Відповідальність належить до найбільш складних понять в психології особистості і соціальної психології. Так, важливою сферою прояву відповідальності є галузь сімейно-побутових відносин. Це відповідальність у відносинах між подружжям, відповідальність батьків за виховання дітей. Член сім’ї може нести відповідальність за інших окремих членів сім’ї (дружину, чоловіка, дітей) і за сім’ю в цілому.

Таким чином, народження дитини, усвідомлення батьківської ролі – це покладання батьками на себе відповідальності за долю дитини перед своєю совістю і перед суспільством (У. Жваво, 1988).

Відповідальність має декілька складових у своїй структурі [8].

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальну і безвідповідальну поведінку батьків, про розподіл відповідальності між подружжям в інших сім’ях і в своїй сім’ї. Емоційна складова розповсюджується на відносини у сім’ї, емоційні переживання, пов’язані з ним, і оцінку себе як батька з погляду відповідальності. Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки і подій, що відбуваються, характеризується роллю, яку посідає один із членів подружжя у сім’ї. Крім того, особливістю відповідальності є тимчасова характеристика – відповідальність може бути спрямована в минуле, локалізуватися в сьогоденні і орієнтуватися на майбутнє, тобто включати елемент передбачення.

Завершує компонент структури батьківства є стиль сімейного виховання. Стиль взаємодії батьків і дитини є найбільш очевидним, доступним для зовнішнього спостереження [15].

Отже, батьківство є складною динамічною структурою, яка в розвиненій формі включає батьківські цінності, установки і очікування, батьківське ставлення, батьківські відчуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання. Зв’язок компонентів між собою здійснюється через перетин елементів їх складових: когнітивних, емоційних і поведінкових аспектів, які є критеріями виконання цих компонентів.

Сутністю дослідження феномена прийомного батьківства є зумовленість його виникнення та закономірностей функціонування. Дослідження Г. Ділігенського, А. Меграбяна, В. М’ясищева, В. Ядова, вказують, що вибір відповідного виду поведінки зумовлюється мотиваційними диспозиційними утвореннями, які формуються у досвіді особистості на різних рівнях, підпорядковуються та відшліфовуються у процесі діяльності людини, визначаючи стиль її життя. Вони проявляються як елементарні настанови, аттитюди та ціннісні орієнтації, що репрезентуються в поведінці, потягах та емоційних реакціях. Спрямована реалізація програм діяльності та її стійкість передбачає узгодженість із внутрішніми структурами диспозиційних утворень особистісними смислами (Л. Божович [22]).

Просоціальна поведінка визначається індивідуальною композицією особистісних і ситуативних чинників, розкривається через внутрішні закономірності, систему особистісних смислів, в яких емпатійне ставлення займає вагоме місце (Д. Батсон, І. Берковіц, Дж. Дарлі, Д. Кемпбелл, Д. Мейєрс, Б. Скіннер). Альтруїстична мотивація, що характеризується мірою самовизначення людини в смислах буття щодо інших, може стати спонукою створення та підтримки життєдіяльності прийомної сім’ї. Стійкість альтруїстичних настанов, їх місце в ієрархії мотивів визначають характер активності людини. Переживання людини, включаючись у регуляцію її діяльності через диспозиційні утворення, активізують чи пригнічують просоціальну поведінку (Ф. Басін, О. Насіновська). Тож в межах категорій мотивації і прийняття рішення про створення прийомної сім’ї є важливим врахування часового фактору та аналіз реально чинних і знаних мотивів, а в ситуації постійного функціонування створеної сім’ї заміщувальної опіки більшого значення набуває категорія соціально-психологічної готовності [7].

Сучасні дослідження (М. Айрумян, Н. Асанова, А. Голік, В. Ковальов, В. Коновалова, Н. Ричкова, Г. Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти щодо наявного її власного резерву, впливу соціального преморбіду, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини [40].

Згідно з культурно-історичною концепцією Л. Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як найважливіше джерело її розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н. Асанова, С. Братусь, А. Запорожець, А. Захаров, В. Мухіна). Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує інтеріоризацію цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання. (В. Дубровіна, А. Рузська, Р. Смірнова, М. Толстих).

Розглядаючи сім’ю як малу групу (Ю. Альошіна, О. Бодальов, М. Бовен, С. Гордон, Г. Навайтіс, В. Рибаченко) та соціальний інститут (М. Мацківський, О. Харчев) вибірково аналізували наукові розробки щодо тих чинників, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини – біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім’ї як на індивідуальному, так і системному рівнях, диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії.

Одним із головних чинників створення прийомної сім’ї передують стійкі диспозиційні характеристики кандидатів, які зафіксовані в їхньому життєвому досвіді і коріняться в попередніх поколіннях. Серед них - цінність родинного проживання та належного ведення сімейного господарства, пошанування родинних традицій та соціальних норм людського співіснування, значущість взаєморозуміння в подружній парі, бажаність дітей та радість турботи про них, приклади просоціальної поведінки членів родини.

За дослідженнями Г. Бевз, мотивація заміщувальної сімейної опіки дітей за своєю структурою є полімотивованою [11]. Її ієрархічна будова знаходиться в постійному розвитку впродовж всіх етапів становлення прийомної сім’ї: інформаційно-ознайомчого, підготовчого, створення і функціонування та професійного становлення. В мотивації прийомного батьківства провідну роль відіграють альтруїстичні мотиви (емпатія і співчуття, моральна необхідність), які набувають різного психологічного змісту залежно від їх ієрархічного співвідношення. Альтруїстичні мотиви можуть супроводжуватися прагматичними, вузько особистісними та егоцентричними потребами, як-то: отримання підтримки на схилі років, розширення сім’ї, бажання бачити в дитині лише свого наступника, поглиблення сфери власної профкомпетентності в роботі з дітьми тощо. Доведено, що мотивацію опіки над дітьми в процесі її розвитку варто розглядати в динамічному співставленні її рівнів: декларованого (тільки знані мотиви) і реальнодіючого (мотиви-стимули та смислоутворюючі мотиви).

Встановлено важливість врахування в ситуації заміщувальної опіки співвідношення мотиваційного й операційного компонентів діяльності, що досягається шляхом усвідомлення кандидатами власних бажань, намірів та способів досягнення найближчих та віддалених перспектив створення прийомної сім’ї. Це сприяє реальності оцінки кандидатами своїх можливостей опіки, обґрунтованості прийняття рішення, а також вказує на силу та стійкість виказаних намірів в допомозі дитині-сироті. Кандидати з крайніми позиціями альтруїстичної мотивації (домінування мотиву морального обов’язку чи емпатійного переживання) проявляли обмеження в досягненні операційної готовності і не створили прийомну сім’ю. За наявності компонентів прагматичної мотивації (мотиви-стимули) адекватність набуття операційної готовності (з результатом створення прийомної сім’ї) досягалась лише за умови їх співпадіння із завданнями заміщувальної опіки [27].

Теоретико-методологічну основу дослідження склали положення суб’єктно-діяльнісного підходу, що розробляється у працях С. Рубінштейн, К. Абульханової-Славської, А. Брушлинського, Б. Ломова, А. Журавльова та основні принципи методології психології: принцип відображення, принцип детермінації, принцип єдності свідомості і діяльності, принцип додатковості.

Концептуальними основами використовуваного підходу з’явилися культурно-історична концепція Л. Виготського (1984, 1991, 1999), згідно з якою розвиток дитини визначається соціальною ситуацією (Л. Виготський, 1983; І. Лангмайєр, З. Матейчек, 1984; М. Бардишевська, 1995; А. Асмолов, 1996); теорія Дж. Боулбі (1991, 2006), що описує умови формування прихильності між дитиною і дорослим; теоретичні уявлення про роль сім’ї в соціалізації дитини (Ч. Кулі; А. Люблінська, 1965; М. Лісіна, 1986, 1997; Л. Обухова, 1995, 1996; В. Мухіна, 1999; Д. Ельконін, 1971, 1997), теорія соціального навчання А. Бандура (2000), роботи з теорії відносин і малих груп (В. М’ясищев, 1970, Б. Паригін, 2003; О. Бодалєв, 2007, А. Журавльов, 2008).

Тема сімейних форм опіки має велику популярність в науковому світі, цією проблемою займаються психологи, педагоги, соціологи (А. Капська Л. Балим, Г. Бевз, Л. Волинець, І. Пєша, Л. Мельничук, О. Нескучаєва, Н. Комарова, В. Кузьмінський та ін.).

Фактори, що впливають на формування батьківства, організовані ієрархічно і представлені на рівні суспільства, батьківської родини, власної сім’ї, конкретної особистості батьків. Батьківство розвивається в людині з моменту її народження (О. Кочетков, 1988, Б. Лівехуд, 1994, М. Оліфірович та ін., 2008), коли він запам’ятовує образ власних батьків і ідентифікує себе з ними, а потім на практиці перевіряє свої можливості, коригує або не коригує свої дії як батька і власні уявлення про себе як батька (Bowlby J., 1980).

Саме тому при формуванні нової сім’ї батьківство як єдина для подружжя конструкція є нестійкою структурою, оскільки батьки повинні привести у відповідність два часто істотно різняться погляду на цей феномен, що може супроводжуватися періодичними конфліктами і зміною поки рухомий структури батьківства (Б. Лівехуд, 1994, П. Котли, 2004, М. Лобанова та ін., 2007).

Це приведення у відповідність двох різних систем зажадає від кожного чоловіка прагнення вирішити конфліктну ситуацію, а не відмовлятися від вирішення. Ефективним буде такий вид батьківства, при якому кожен з батьків готовий до зустрічі з конфліктом і готовий вирішувати його так, щоб результатом стала згуртована сім’я (А. Журавльов, 1993, Ф. Василюк, 1995, Л. Бурлачук, Є. Коржова, 1998, Р. Берон та ін., 2003, Е. Аронсон та ін., 2004, Г. Андрєєва, 2008). Це батьки передають своїм дітям (А. Адлер, 1997, А. Зайцев, 2001, С. Нартова-Бочавер та ін., 2002, Е. Аронсон, 2004).

Проте вже розвинена форма батьківства характеризується стійкістю і стабільністю, реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство (Овчарова Р.В., 2005). На цьому етапі батьківство включає в себе батьківські цінності, установки й очікування, батьківське ставлення, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання. Кожен з цих компонентів реалізується в конкретній поведінці, в якому і відбувається їхня взаємодія.

Таким чином, батьківство – соціально-психологічний феномен, який не може бути проаналізований поза індивідуально-особистісного та соціального аспектів.

Проблеми прийомних сімей пояснюються особливістю соціуму, в якому формується сім’я, специфічними особливостями дітей, прийнятих в сім’ю після проживання в дитячому будинку і, нарешті, характером самого батьківства в цій родині.

Проблема підбору прийомних батьків залишається однією з найбільш гострих, необхідність термінового вирішення яких визначається потребами практики (С. Воскобойникова, 1986; А. Виноградова, 1992). Нерідко прийомні батьки відмовляються від дитини, що викликає додаткову травму у маленької людини (А. Дубровіна, 1990; Е. Стребелєва, 1998), вимушеної багаторазово адаптуватися до принципово різних умов проживання в її рідному будинку, дитячому будинку, прийомній сім’ї, знову в дитячому будинку, а потім ще багато разів у різних сім’ях (П. Каджуни, 1990; А. Парафіян, М. Товстих, 1990; Л. Захарова, 1991). Все це вимагає опису соціально-психологічних детермінант успішного прийомного батьківства. При цьому успішною може вважатися не безпроблемна адаптація (яка неможлива в силу особливостей дітей, що проживають поза родиною), а така, при якій взаємодія між її членами призведе до спільності ціннісних орієнтацій, мотивів, соціальних установок і цілей, її членів. Подібне найбільш ефективно в рамках зрілого батьківства, коли сім’я пройшла вже крізь конфлікти, зумовлені зростанням власної дитини, а тому і більшою мірою толерантно ставитися до дитини проблемної.

Апріорі вважається, що повна сім’я краще неповної, зареєстрований шлюб краще незареєстрованого, сім’я – краще, ніж одиночний вихователь, а чим вищий дохід і більше площа, тим більш сприятливі умови для виховання у кандидата у прийомні батьки. Більш того, немає обмежень по кількості дітей, яких можна віддавати в сім’ї, тому є прийомні сім’ї, мало чим відрізняються за кількістю дітей на одного дорослого від невеликих дитячих будинків.