61.Зовнішньо-політичні пріорітети сучасної україни

Актуальність. Законом “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” визначено Україну як європейську позаблокову державу, а інструментом реалізації національних інтересів виступає “...відкрита зовнішня політика”.[1] Ефективна політика позаблоковості надає нові можливості для реалізації національних інтересів як в Євразії, в тому числі в Центральній Азії, так і на шляху європейської інтеграції. Закон визначає основні засади і принципи зовнішньої політики, але реалії сьогодення, динамізм змін геополітичної обстановки навколо України і в світі в цілому вимагає більш ефективної зовнішньої політики нашої держави, яка б забезпечувала реалізацію національних інтересів у визначеному геополітичному просторі. Ефективність зовнішньої політики України значною мірою залежить від змісту і характеру відносин з ЄС, РФ і США, від спроможності нашої держави забезпечити баланс у стосунках з цими центрами сили. Навіть з огляду на економічні труднощі Україна зберігає значний потенціал, який забезпечує певні резерви стабільності та витривалість її економіки. Очевидно, що двадцятирічний термін сучасної історії України як незалежної європейської держави зумовлює серйозніше ставлення до ролі та участі країни в міжнародних відносинах. Тому доцільно поглянути на перспективи і можливості не лише українсько-російської співпраці, а й двостороннього співробітництва з країнами пострадянського простору.

На нашу думку, значний потенціал для досягнення стратегічних цілей України, який у 2005-2010 роках не був реалізований, знаходиться на євразійському напрямі, в тому числі в Центральній Азії (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія) За наявності багатьох складних питань, нова атмосфера двостороннього діалогу України з країнами Центральної Азії має значну перспективу і повинна бути більш конструктивною, враховувати інтереси безпеки та стратегічні уподобання партнерів. Економічні інтереси і розвиток країн цього регіону об’єктивно створює для України перспективні можливості не тільки в енергетичній та енерготранспортній сферах, а також у сфері розвитку торгівлі, залучення та вкладення інвестицій, співробітництва у воєнній і військово-технічній сфері, літако- та суднобудівній галузях, сферах нафтогазового устаткування та машинобудування, транспортних перевезень, мирного освоєння космосу, сфері АПК, у т. ч. меліорації тощо.

Зовнішня політика України в Центральній Азії. Попередні роки засвідчили обмеженість результатів зовнішньої політики України, зорієнтованої лише в одному європейському напрямку. Вкрай необхідним для держави виявилось формування нової “східної політики”, як важливого напрямку української євразійської політики. Причому цей напрям, на нашу думку, слід поділяти на центрально-азійський і делеко-східний. Стратегічною метою євразійської політики має стати сприяння досягненню Україною рівня економічного розвитку найбільш розвинених країн світу. Реалізуючи ефективну євразійську політику, для України вкрай важливо, по-перше, бути рівноправним партнером Європейського Союзу щодо просування Східноєвропейської політики (додаток 1), по-друге, знаходити і ефективно використовувати точки дотику (співпадання інтересів) між Україною і ЄС в Центральній Азії з метою досягнення позитивних результатів і на європейському напрямі, по-третє, знаходити компромиси під час реалізації власних національних інтересів з США, РФ та КНР в цьому регіоні.

Вирішення такого складного завдання можливо лише за умов розробки і реалізації нової стратегії зовнішньої політики, в тому числі і на Євразійському напрямі. Вона повинна спиратися на принципи реалізації національних інтересів країни, що визначені законами України і міжнародними угодами, а також використовувати нові принципи, виходячи із можливостей держави і реалій сьогодення.

Перш за все, це повинна бути, так би мовити, “різношвидкісна дипломатія”, яка передбачає детальну проробку “тактичних” кроків реалізації “стратегічних” цілей, що випливають із національних інтересів України у взаємовідносинах з кожним партнером в Євразійському регіоні. Такий підхід пояснюється багатьма чинниками:

1. Прискорення змін геополітичної обстановки навколо України і в світі, яка характеризується, в першу чергу, загостренням воєнно-політичної і соціально-політичної обстановки у Північній Африці, на Близькому Сході і в районі Перської затоки.[2] Наслідком цього може стати поява нового вогнища нестабільності з непередбачуваними наслідками у безпосередньої близькості від України. Все це вимагає від України пошуку адекватної моделі забезпечення національної безпеки і своєчасного реагування на геополітичні виклики сучасності.

2. Активізація інтеграційної політики та процесів різнобічного регіонального співробітництва, наприклад, в рамках ЄврАзЕС, безпосередньо впливає на життєво важливі інтереси України. На тлі стратегічного зміцнення відносин країн Центрально-Азійського регіону (ЦАР) з США, РФ та КНР, значних американських, російських і китайських інвестицій в розвиток їх економік, в тому числі в нафтогазову промисловість, впродовж останнього п’ятиріччя помітно відчувалося послаблення зацікавленості до зовнішньополітичних ініціатив України, особливо на фоні євроатлантичних пріоритетів попередньої української влади[3].

3. Значна економічна активність українського бізнесу в Євразійському регіоні може істотно прискорити процес економічної інтеграції з Європейським союзом за рахунок підвищення показників економічного розвитку. З політичної точки зору сьогодні важливо продемонструвати бізнесовим колам та громадськості економічну доцільність успішної співпраці України не лише з Росією, а і з країнами Євразійського регіону. Тому необхідне більш активне інформаційне забезпечення зовнішньополітичних кроків України в цьому регіоні.

4. Під час активізації і налагодження двостороннього співробітництва з країнами Центрально-азійського регіону Україні необхідно враховувати інтереси в Центральної Азії таких впливових країн як США, Росія і Китай.[4] Збалансована зовнішня політика України в регіоні вимагає врахування політичних і економічних можливостей зазначених країн і використання переваг, які має Україна. Це, в першу чергу, стосується транзитного потенціалу країни (як енергетичного, так і транспортного), по-друге, відносно високого у порівнянні з країнами Центральної Азії технологічного рівня розвитку промисловості України, по-третє, наявності висококваліфікованих кадрів і системи їх підготовки для різних галузей промисловості, науки тощо, по-четверте, наявності спільних інтересів з більшістю країн Центральної Азії щодо лібералізації транзиту нафти та газу російськими магістральними трубопроводами. Попит у євразійських країнах на українське обладнання для нафтогазової, хімічної, гірничорудної промисловості, а також для залізниці на сьогодні залишається досить високим, проте за умов подальшої пасивності на східному напрямку вітчизняні товаровиробники можуть остаточно втратити свої позиції на ринках Центральній Азії (додаток 2). Подальша пасивна позиція України щодо діяльності ЄврАзЕС загрожує поглибленням тенденції витіснення українських підприємств зі стратегічних ринків Центральної Азії.

5. Спостерігається дальше посилення російського політичного та економічного впливу в Центральній Азії[5],[6], поглиблення енергетичного співробітництва Казахстану, Туркменістану та Узбекистану на східному напрямку[7] (КНР, Південна Корея, Японія, Малайзія, Сінгапур) і з країнами ЄС.[8] Головний інтерес для країн Центрально-Азійського регіону на найближчу перспективу становитиме розвиток азіатського енергоринку, передусім у рамках ШОС[9], а також можливість постачання природного газу з Центральної Азії європейським, у т.ч. українським, споживачам на основі домовленості з ВАТ “Газпром”.

6. Одним із небезпечних виявів світової фінансово-економічної кризи виявилась продовольча криза, яка набула глобальних масштабів, в тому числі за рахунок обмеження експорту продовольства у 2010 р. із Україні та Росії, що загострило ці тенденції на світовому продовольчому ринку (додаток 3).

Україна займає провідне місце на світовому продовольчому ринку.[10] Аналіз стану торговельно-економічних відносин між Україною та країнами Центральній Азії показує на значний потенціал нарощування такого співробітництва, в тому числі по продукції агропромислового комплексу. В подальшому це може дозволити стати Україні провідним і впливовим гравцем на продовольчому ринку в Центральній Азії.

7. Сьогодні присутня об’єктивна зацікавленість у залученні українських компаній до довгострокових інвестиційних проектів, що здійснюються в країнах ЦАР під егідою ВАТ “Газпром”[11]. Зокрема, наразі здійснюючи геологорозвідувальні та видобувні роботи на нафтогазових родовищах в основному силами російських субпідрядників, країни ЦАР відчувають серйозний дефіцит кваліфікованих кадрів у цій сфері. Можна було б підвищити масштаб зазначених робіт та їхню якість шляхом залучення українських постачальників нафтогазового обладнання, трубної продукції, фахівців із геологорозвідки, нафто- та газодобувних підприємств, формування бригад українських геологів, газовиків і нафтовиків. Також інтерес могла б становити участь українських постачальників трубопровідного обладнання у спільних з ВАТ “Газпром” проектах щодо модернізації та реконструкції мережі магістральних газопроводів, що проходять теренами Центральної Азії[12].

В умовах складної геополітичної і зовнішньополітичної обстановки, прагматизм і збалансованість зовнішньої політики України свідчать в цілому про позитивну динаміку двосторонньої співпраці з країнами Центральної Азії, що підтверджується даними, наведеними в додатку 4. Практичні результати є найкращим критерієм ефективності зовнішньополітичного курсу на Євразійському напрямі, але потенціал двосторонньої співпраці з країнами регіону ще невичерпаний і має значний резерв підвищення ефективності євразійського вектору зовнішньої політики України.