- •7. Політичні теорії ххі століття в світі
- •8.Розвиток політичної думки в україні :з прадавніх часів і до хіх столітТя
- •9.Політичні концепції українських мислителів хх століття
- •10.Світові політико-ідеологічні доктрини суспільства
- •11. Об*єктивні та суб*єктивні фактори розвитку ідейно-політичних теорій в сучасній україні
- •1. Договірної теорії держави та договірних відносин між владою і народом;
- •2. Концепція громадянського суспільства як неполітичної частини соціуму, як такої сфери громадянської активності вільних людей, що не підлягає регуляції з боку держави;
- •3. Теорія правової держави, що базується на принципах категоричної вимоги дотримання прав індивіду та рівності всіх перед законом;
- •4. Визнання основоположного значення принципів конституціоналізму, демократизму і парламентаризму у політичному житті.
- •12.Основні поняття про політику, їх зміст
- •13. Сутність політики як політичного явища
- •2.1. Сутність політики
- •14.Структура політики .Її форми зміст
- •15.Державна політика її різновиди та функції
- •16.Політична влада :сутність , форми , суб*єкти, об*єкти
- •3) Принцип компромісу та консенсусу. Демократія розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб’єктами політичного процесу.
- •17.Державна влада , її різновиди та функції
- •18.Організація та управління державною владою їх принципи та механізми
- •19. Політичний процес його зміст та структура
- •20.Суб*єкти та об*єкти політичного процесу їх політична поведінка
- •21.Політична система сучасної україни та проблеми їх розвитку
- •11.1. Основні характеристики та особливості політичної системи України
- •22.Моделі функціонування політичних систем у світі та їх типологія .
- •23.Політична система суспільства:поняття структура сутність функції
- •24.Конституційні та нормативно-правові засади розвитку політичної системи сучасної України
- •25. Сутність політичного режиму їх риси(шляхтун)
- •26.Типи політичних режимів їх риси
- •27.Політичний режим демократії його риси властивості ознаки. Характеристика демократичного режиму
- •29.Напрями формування політичного режиму демократії в Україні та його суперечності
- •30 . Походження сутність формотворчі ознаки та функції держави
- •31. Держава як організація публічної політичної влади
- •32 .Структура держави та її органів влади їх функції
- •33.Громадське самоврядування історія сучасність
- •1. Грицяк і. Місцеве самоврядування України в історії і сучасності // Вісник уаду. – 1996. - №1. – с. 53-67.10
- •34 .Форма правління держави та її ознаки
- •35.Республіка як форма правління , її ознаки.
- •36.Демократична модель державної влади і умови її формування в Україні
- •37. Правова держава та її ознаки та функції .
- •38.Громадянське суспільство, його риси та функції
- •39 Роль засобів масової інформації в українському суспільстві і державі.
- •1) До початку нашої ери — прагазетні явища;
- •1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.
- •40.Зовнішня політика держави :зміст структура цілі функції
- •1) Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні, у світі в цілому;
- •41.Зовнішньо-політична доктрина україни та засоби її реалізації
- •42.Внутрішня політика української держави зміт структура цілі функції
- •43Соціальна політика української держави в сфері освіти і науки та напрями її здійснення .
- •44. Політична еліта : поняття структура, шляхи поповнення, функції
- •45. Політичне лідерство:поняття типи стилі рівні функції
- •46Політичні еліти та лідери стан формування та публічної діяльності у різних країнах
- •47. Об*єктивні та суб*єктивні умови розвитку політичного лідерства в Україні
- •48 Походженя сутність та функції політичних партій і громадських рухів в Україні .
- •2. Функції політичних партій
- •49 . Партійна система україни сутність типологія функції
- •1. Допартійний етап (з весни 1988 р. До весни 1990 p.).
- •2. Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 p. — до подій 19—24 серпня 1991р.).
- •3. Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 p. До виборів до Верховної Ради України в березні 1994 p.).
- •50. Місце та роль громадянських організацій в суспільстві
- •51. Громадянин як суб*єкт та об*єкт політичного життя країни його статуси та ролі
- •52. Історія проголошення політичних прав і свобод людини і громадянина в світі і їх застосування в україні
- •53.Зміст політичних прав і свобод громадянина , механізми їх захисту в україні
- •1) Неможливість зміни Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 157 Конституції України);
- •1) Наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів;
- •2) Виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства;
- •1) За зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
- •2) За зверненнями народних депутатів України;
- •3) За власною ініціативою.
- •54.Міжнародні документи документи про стандарти політичних прав людини та громадянина , їх зміст
- •55.Виборча система сутність типологія функція
- •1.За територіальною ознакою:
- •1) Право обирати (активне виборче право);
- •1) Можливість брати участь у виборах (активне виборче право), можливість
- •58.Політична свідомість сутність типологія функції
- •59 Особливості формування політичної культури громадян україни
- •1. Заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
- •1. Національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;
- •2. Забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;
- •1. Що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;
- •2. Що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;
- •3. Як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об'єднань тощо. [2]
- •1. Родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;
- •61.Зовнішньо-політичні пріорітети сучасної україни
- •62.Україна в сучасному геополітичному просторі
- •63.Національна безпека і національні інтереси україни
- •64. Україна в загально-європейському політичному процесі
- •65.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення
- •1) Поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;
- •1) Етап кінця 60 — початку 70-х років, коли увага була зосереджена на вивченні двох глобальних проблем сучасності: освоєнні космосу і охороні навколишнього середовища;
- •1) Криза насильства і загроза насильства, що тепер проявляється у загрозі міжнародного тероризму;
- •66 Кризові процеси міжнародного та вітчизняного політичного режиму сутність типи різновиди
- •67.Соціальні спільності версти та групи як суб*єкти політичної діяльності
- •68.Політична соціалізація особистості в українському суспільстві
12.Основні поняття про політику, їх зміст
Розмірковуючи про політику, найчастіше ведуть мову про владу одного класу над іншим, однієї соціальної групи над іншими, однієї особистості над масою тощо. Ядром політики є боротьба за завоювання, утримання і використання влади, водночас політична влада являє собою реальну здатність соціальних сил реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси, проводити свою волю в політиці й правових нормах. Таким чином, політика — сфера владних відносин:
«Політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власних інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів і націй. Метою політики як усвідомленої діяльності є націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів, вивчення їх та регулювання і розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група. Політика — це реалізація певної мети переважно через відносини протиборства (не обов'язково революційності, адже політичний компроміс, наприклад, — також подолання, подолання власних амбіцій однією з сил, подолання нетерпимості до їнших)."[3]
Структура політики[ред. • ред. код]
Наявність і взаємодія структурних елементів політичної організації надає політиці внутрішньої цілісності, завдяки чому вона має можливість виконувати певні функції. До структурних складових політики слід віднести:
Європейський Парламент
політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою і з інститутами влади; взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких виражаються їхні інтереси та здійснюється політична діяльність. Формою політичних відносин можуть бути: вибори, референдуми, мітинги, зібрання, пікети, страйки, політичні перемовини тощо.
політичну свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів;
політичний інтерес, що являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і до дій, направлених на втілення цих цілей у життя;
політична діяльність суб'єктів політики; суб'єктами політики виступають переважно: держава, політичні партії, громадські організації, або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами та моральними нормами; іноді і соціальні інститути, які покликані виконувати переважно неполітичні завдання, нерідко справляють досить суттєвий вплив на політику: церква, університети, асоціації тощо;
політичний процес як сукупність видів діяльності суб'єктів політики, які охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей;
політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління системними процесами. Це сукупність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, партійних і громадських організацій, груп тиску, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики. Політична організація концентрує владне волевиявлення народу, включаючи прийняття і організацію управлінського рішення, задаючи тим самим певну спрямованість всьому політичному процесу.
Функції політики[ред. • ред. код]
У політології існують різні погляди на функції політики. Толкотт Парсонс відносить до них визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності в суспільстві і розподіл ресурсів. Французький політолог Рене Дебре вбачав функції політики у збереженні цілісності і стабільності суспільства; Девід Істон — в авторитарному привласненні цінностей.
У вітчизняній політології[4] виділяють такі функції політики:
керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;
забезпечення захисту основних прав людини;
управлінська (політичне керівництво суспільством);
інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;
регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;
теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;
сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;
нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;
соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;
забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;
забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;
гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.
Водночас політиці властиві й латентні функції. Американський соціолог, нобелівський лауреат, Роберт Кінг Мертон вважав, що у конкретному суспільстві окремі функції можуть бути нерозвиненими, за характером здійснення основних функцій можна визначити зрілість політичного життя суспільства і держави.
Види політики[ред. • ред. код]
Британський парламент
Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:
економічну політику;
національну політику;
соціальну політику;
демографічну політику;
культурну політику;
аграрну політику;
науково-технічну політику;
екологічну політику;
військову політику, або оборонну політику;
антропологічну політику.
Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин[5].
Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.
За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.