1) За зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) За зверненнями народних депутатів України;

3) За власною ініціативою.

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

Уповноважений не вивчає ті звернення, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. Уповноваженим Верховної Ради України було підготовлено шість таких доповідей'.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було підготовлено чотири Спеціальні доповіді: "Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном", "Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини", "Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини", "Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні".

За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада України приймає постанову. Щорічні та спеціальні доповіді разом з прийнятою постановою Верховної Ради України публікуються в офіційних виданнях Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Розрізняють універсальний та регіональний міжнародний захист прав людини. Універсальний захист здійснюється в межах ООН та Ті спеціалізованих установ (спеціалізованою установою ООН, на яку покладався захист прав та основних свобод людини, донедавна була Комісія з прав людини при ООН. Нині її замінено Новою Радою, на яку покладається обов'язок здійснювати моніторинг ситуації щодо прав людини та допомагати окремим державам щодо вдосконалення законодавству цій галузі). Регіональний міжнародний захист прав людини - у межах міжамериканської, європейської та африканської систем. Європейська система вважається найбільш досконалою; вона грунтується на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Органом, який розглядає скарги, відповідно до зазначеної Конвенції є Європейський суд з прав людини. Судовий процес, що ним відправляється, торкнувся практично всіх прав та свобод, передбачених Конвенцією, що призвело до змін національних законодавств. Щодо України, то 75% рішень, які ухвалює Європейський суд з прав людини проти нашої держави, стосуються невиконання в Україні рішень національних судів. Майже десяту частину від загальної кількості справ проти України, в яких Європейський суд з прав людини констатував порушення Конвенції, становлять справи щодо тривалості судового провадження. Системно Європейським судом як порушення людських прав констатується порушення права особи не бути підданим нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню під час тримання під вартою. Йдеться передусім про перенаселеність камер, неналежні санітарно-гігієнічні умови, ненадання адекватної медичної допомоги, неналежне поводження з боку персоналу. У цілому ж кількість справ, у яких Європейський суд з прав людини визнає порушення Україною Конвенції, щороку збільшується. Лише протягом 2006 року за цими рішеннями з України було стягнуто на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої позивачам, суму понад 9,270 млн гри4. У 2005 році Європейський суд з прав людини виніс 100 рішень проти України; у 2006 - 119; у 2007 - 120; у 2008 - ПО5; а з 2001 до 2004 р. було винесено 23 рішення. Кількість справ, розглянутих судом проти України, збільшується, і така тенденція, за даними експертів, посилюватиметься. Однією з вірогідних причин цього є невідповідність державної політики викликам у сфері забезпечення та дотримання прав людини, зокрема у сфері свободи від тортур, заборони жорстоких та таких, що принижують людську гідність, видів поводження та покарання0. У 2009 р. Україна посідала третє місце серед усіх держав за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини (таких звернень було 9995)".

Аналіз нормативної бази України в галузі гарантій прав та свобод людини і громадянина, на думку деяких авторів, дає підстави дійти висновку про необхідність прийняття Кодексу прав та свобод людини і громадянина в Україні та видання систематизованого законодавчого збірника чинних законів з цієї проблеми.

Обмеження прав і свобод людини і громадянина зумовлені перш за все необхідністю поважати права та свободи інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Але будь-які обмеження допустимі лише в передбачених конституцією випадках. Так, ч. 1 ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Обмеження прав і свобод можуть бути загальними, тобто стосуватися реалізації всіх прав і свобод, та конкретними, тобто такими, що належать до окремих прав і свобод.

Наприклад, відповідно до ст. 23 Конституції України передбачається загальне обмеження, відповідно до якого кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Конкретні обмеження прав і свобод людини і громадянина встановлюються, наприклад, ч. З ст. 30, ст. 31 (друге речення), ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. З ст. 34 Конституції України тощо.

Крім того, в конституціях досить часто передбачається можливість тимчасового обмеження прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану. Так, відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25, 27-29, 40,47, 51,52, 55-63 Конституції України.

Порядок введення в Україні надзвичайного стану визначається Конституцією України та Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16.03.2000 р. із змінами. Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу Життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Цей режим передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку із введенням надзвичайного стану, встановлюється в Указі Президента України про введення надзвичайного стану та повинен бути вичерпним (п. 4 ч. 1 ст. б Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану").

Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більше як 30 діб і не більше 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України. А згідно з ч. 2 ст. 22 зазначеного Закону строк застосування обмежень конституційних прав і свобод громадян не може перевищувати строку, на який вводиться надзвичайний стан. Дія режиму надзвичайного стану припиняється у зв'язку зі спливом максимально встановлених строків його застосування, а також у випадку видання Указу Президента України про скасування надзвичайного стану.

Контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в умовах дії надзвичайного стану здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 32 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану").

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.2000 р. із змінами воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Зміст правового режиму воєнного стану (порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб) та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану визначаються Законом.