47. Об*єктивні та суб*єктивні умови розвитку політичного лідерства в Україні

Об'єктивна і суб'єктивна боку лідерства

Феномен лідерства коріниться у самій природі чоловіки й суспільства. Явища, багато в чому схожі з лідерством і звані «>протолидерством», зустрічаються серед тварин, провідних колективний, стадний спосіб життя, наприклад, у чередах мавп чи оленів, в вовчих зграях тощо. Тут завжди виділяється

найсильніша, досить розумна, завзята і рішуча особина - ватажок, керівний стадом (зграєю) відповідно до йогонеписанними законами, продиктованими взаємовідносинами з середовищем і біологічно запрограмованими.

Лідерство полягає в певних потребах складно організованих систем. До них належать передусім потреба у самоорганізації, упорядкування поведінки окремих елементів системи з метою забезпечення її життєвої і функціональної здібності. Така упорядкованість здійснюється через вертикальне (>управление-подчинение) і горизонтальне (корелятивніодноуровневие зв'язку, наприклад поділ праці і кооперація) розподіл функцій і ролей і через виділення управлінської функції і здійснюють її структур, які для свою ефективність вимагають, зазвичай, ієрархічної, пірамідальній організації. Вершиною такий управлінської піраміди й виступає лідер (>протолидер).

Чіткість виділення лідируючих позицій залежить від типу спільності, складової систему, і його відносин із навколишнім середовищем. У системах з низькою груповий інтеграцією і високим рівнем автономії і свободи різних елементів і рівнів організації функції лідера виражені слабко. Принаймні ж посилення потреб системи та самих людей складно організованих колективних діях та усвідомлення цих потреб у формі колективних цілей - специфікація функцій лідера й його структурне, інституціональне відокремлення підвищуються.

У малих групах, заснованих на виключно безпосередні з членів,институциализация лідируючих позицій може відбуватися. Тут першому плані висуваються індивідуальні якості особистості, її здатність об'єднати і повісті у себе групу. У великих ж об'єднаннях, ефективність колективних дій яких вимагає і чіткоїфункционально-ролевой диференціації і спеціалізації, і навіть оперативності управління і жорсткості підпорядкування (наприклад, у армії),институциализация і формалізація (офіційне закріплення) лідируючих позицій, надання їм порівняно великих владних повноважень обов'язкові.

Саме до такого типу об'єднань належить політика. У ньому діють величезних мас людей, ставлять собі цілком конкретні, ясно усвідомлені цілі й які відчувають безупинне протидія із боку політичних опонентів. Через цеинституциализация лідируючих позицій проявляється у політиці особливо чітко.

>Институциализация керівних функцій відбивається у понятті формального лідерства. Воно є пріоритетне вплив певного обличчя на членів організації, закріплене у її нормах і правила і яка грунтується в становищі у громадському ієрархії, місці в рольових структурах, володінні ресурсами впливу. На противагу формальному, неформальне лідерство характеризує суб'єктивну здатність, готовність й уміння виконувати роль лідера, і навіть визнання його права керувати із боку члени групи (суспільства). Воно полягає в авторитеті, придбаному внаслідок володіння певними особистими якостями.

Обидва ці аспекти - формальний і неформальний - характеризують політичне лідерство. Причому політиці формальний, інституціональний аспект є головним, бо тут реалізація потреб у самоорганізації й упорядкування діяльності величезної кількості людей залежить й не так від індивідуальних якостей, як від сили та впливу організації. У суспільстві, не спираючись на організацію, ЗМІ, навіть особистість, що має видатними здібностями, зможе стати політичним лідером.

Отже, поняття політичного лідерства включає два аспекти:формально-должностной статус, пов'язані з володінням владою, і суб'єктивну діяльність із виконання покладеною соціальної ролі. Причому перший аспект, припускаючи хоча б мінімальну особистісну активність, має ключове значення з оцінки індивіда як політичного лідера. Другий ж аспект - особисті якості і втратило реальний поведінка на що займається посаді - визначає здебільшого лише збереження владної посади, і навіть служить з метою оцінки лідера як результативного чи безрезультативного, великого чи ординарного, як хорошого чи поганого керівника.

Політичне лідерство є постійне пріоритетне і легітимне вплив однієї чи кількох осіб, котрі посідають владні позиції, попри всі суспільство, організацію чигруппу[6].

У структурі лідерства зазвичай виділяю три головних компонента: індивідуальні риси лідера; ресурси чи інструменти, за наявними документами; ситуацію, де він діє і який надає нею вплив. Всі ці компоненти прямо впливають на ефективність лідерства.

Якщо владні позиції й підвищення ролі - об'єктивна основа політичного лідерства - щодо стабільні, важко, і нечасто піддаються радикальних змін, то особистісний, персональний склад лідерства більштекуч і рухливий.