13. Еволюція політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження.

Основні аспекти політичної думки Середньовіччя полягали у висуванні на перший план проблем співвідношення світської та церковної влад, що знаходило свій прояв у боротьбі між теологічними теоріями політичної влади й антитеократичними (світськими) політичними доктринами та вченнями.

Найвідомішим представником ідей християнської доктрини був Фома Аквінський (1226-1274). У своїх вченнях він пристосував філософські політичні погляди Арістотеля до потреб церковної ідеології, запозичивши в нього погляд на людину як на істоту політичну, інтереси якої повинні бути підпорядковані державним. Водночас держава існує лише для того, щоб піклуватися про загальне благо.

Проте Аквінський рішуче заперечував соціальну рівність і вважав вічними станові відмінності. Більшість членів суспільства повинна працювати фізично, лише меншість здатна займатися розумовою працею й управляти. Найкращою формою державного правління у Аквінського є монархія. Влада доброго та справедливого монарха має бути відображенням влади бога у світі. Він проголошує необхідність безумовного підкорення світської влади владі духовній, оскільки вищою метою і сенсом існування суспільства є досягнення небесного блаженства, привести до якого може тільки церква. Усі ці постулати лягли в основу вчення під назвою «Томізм», яке стало фундаментом доктрини католицької церкви. Одними з представників світської доктрини були Марсілій Падуанський (1275 - 1340) та Уільям Оккам (1285 - 1349).

Зокрема, Падуанський дійшов висновку, що ні церква, ні держава не мають божественної природи, але є різними формами людської влади. При цьому церква повинна бути відокремлена від держави і має підпорядковуватися світській владі. Оккам також вважав, що духовна і світська влади повинні існувати окремо, а духовна влада – обмежуватися лише церковними справами і проблемами релігії. На його думку, при ідеальному політичному устрої реалізація загальнодержавних завдань має узгоджуватися з правами та свободами громадян, які не можна порушувати ні правителям світським, ні, тим більше, духовним.

Доба Відродження (Ренесанс) визначається як історичний процес ідейного і культурного розвитку напередодні ранніх буржуазних революцій. Її елементи починають виявлятися на пізній стадії феодалізму й обумовлені його розпадом. Відродження висунуло на перший план зовсім нові політичні проблеми, які виникли разом із кризою феодалізму, розширенням раціонального мислення, розвитком нової структури суспільства. Це були проблеми, пов'язані, по-перше, з новим баченням людини, рівня її свободи, прав і обов'язків, по-друге, із доступом до влади, оскільки розширювалося коло власників, що приводило до збільшення кількості індивідів, які могли брати участь у прийнятті політичних рішень. Найбільш відомим та видатним представником доби Відродження був італійський мислитель Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Його найвідоміший політичний трактат – «Державець». Також серед найбільш відомих є такі праці, як «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» та «Флорентійські літописи». Макіавеллі відокремлює політику від теологічних та релігійних уявлень.

Політика – це лише автономна сторона людської діяльності, вона є втіленням свободної людської волі в рамках необхідності. Політику визначає не бог чи мораль, а сама практика, природні закони життя та людська психологія.__

Розвиток гуманітарних наук, і зокрема суспільно-політичних теорій

Нового часу, проходить у річищі програмного відбиття свідомих інтересів і поглядів прогресивних прошарків суспільства. Цей період являє собою час поступової стагнації економічного розквіту італійських міст, а центр економічного розвитку поступово переміщується до Англії, Голландії й частково до Франції. Швидкий економічний розвиток відбувається у другій половині XVI ст. у Нідерландах. У цих умовах існуючі феодальні відносини вже не в змозі задовольнити інтереси та запити більшості соціальних прошарків. Дані обставини врешті-решт призвели до першої буржуазної революції у Європі наприкінці XVI ст. У цьому сенсі нідерландська революція була першим політичним виступом нового суспільного класу – буржуазії. У другій половині XV ст. державою першорядного значення стає також і Англія. Вона стає великою колоніальною і торговельною державою. Це приводить до розвитку виробництва, яке ґрунтується на найманій праці, тобто на тих суспільних відносинах, що є не властивими феодалізмові. Клас нових власників, що народжувався, мав інтереси в галузі підприємництва. Економічна діяльність, інтереси реального практичного життя привели цей суспільний прошарок, й не тільки в Англії, до орієнтації на дійсне пізнання світу, яке спиралось не на догмати, а на розум і практичний досвід.__ Саме дані обставини й започаткували методологічну основу розвитку багатьох наук, у тому числі гуманітарних, в рамках яких розвивалась і політична думка того часу. Основу раціонального мислення заклав його видатний представни Френсіс Бекон. Він є автором відомого твору «Нова Атлантида», який є соціальною утопією і в якому Бекон висловлює уявлення про оптимальний устрій суспільства. Соціально-політичні погляди Бекона є достатньо поміркованими. На острові під назвою Бенсалем (Нова Атлантида) існує розподіл на багатих та бідних. Громада острова підтримує розвиток ремесел і мореплавство. Виключне становище має співтовариство вчених, яке має вирішальне слово у справах керівництва та управління суспільством. Що стосується моральних норм, то на острові засуджуються будь-які аморальні війни, які ведуть до порушення закону. Критичність соціальної утопії Бекона не спрямована проти панівних суспільних відносин, а лише на їх вдосконалення, очищення від негативних явищ, які супроводжували розвиток нових капіталістичних виробничих відносин.