- •7. Політичні теорії ххі століття в світі
- •8.Розвиток політичної думки в україні :з прадавніх часів і до хіх столітТя
- •9.Політичні концепції українських мислителів хх століття
- •10.Світові політико-ідеологічні доктрини суспільства
- •11. Об*єктивні та суб*єктивні фактори розвитку ідейно-політичних теорій в сучасній україні
- •1. Договірної теорії держави та договірних відносин між владою і народом;
- •2. Концепція громадянського суспільства як неполітичної частини соціуму, як такої сфери громадянської активності вільних людей, що не підлягає регуляції з боку держави;
- •3. Теорія правової держави, що базується на принципах категоричної вимоги дотримання прав індивіду та рівності всіх перед законом;
- •4. Визнання основоположного значення принципів конституціоналізму, демократизму і парламентаризму у політичному житті.
- •12.Основні поняття про політику, їх зміст
- •13. Сутність політики як політичного явища
- •2.1. Сутність політики
- •14.Структура політики .Її форми зміст
- •15.Державна політика її різновиди та функції
- •16.Політична влада :сутність , форми , суб*єкти, об*єкти
- •3) Принцип компромісу та консенсусу. Демократія розглядається як сукупність прав і норм, спрямованих на подолання конфлікту між суб’єктами політичного процесу.
- •17.Державна влада , її різновиди та функції
- •18.Організація та управління державною владою їх принципи та механізми
- •19. Політичний процес його зміст та структура
- •20.Суб*єкти та об*єкти політичного процесу їх політична поведінка
- •21.Політична система сучасної україни та проблеми їх розвитку
- •11.1. Основні характеристики та особливості політичної системи України
- •22.Моделі функціонування політичних систем у світі та їх типологія .
- •23.Політична система суспільства:поняття структура сутність функції
- •24.Конституційні та нормативно-правові засади розвитку політичної системи сучасної України
- •25. Сутність політичного режиму їх риси(шляхтун)
- •26.Типи політичних режимів їх риси
- •27.Політичний режим демократії його риси властивості ознаки. Характеристика демократичного режиму
- •29.Напрями формування політичного режиму демократії в Україні та його суперечності
- •30 . Походження сутність формотворчі ознаки та функції держави
- •31. Держава як організація публічної політичної влади
- •32 .Структура держави та її органів влади їх функції
- •33.Громадське самоврядування історія сучасність
- •1. Грицяк і. Місцеве самоврядування України в історії і сучасності // Вісник уаду. – 1996. - №1. – с. 53-67.10
- •34 .Форма правління держави та її ознаки
- •35.Республіка як форма правління , її ознаки.
- •36.Демократична модель державної влади і умови її формування в Україні
- •37. Правова держава та її ознаки та функції .
- •38.Громадянське суспільство, його риси та функції
- •39 Роль засобів масової інформації в українському суспільстві і державі.
- •1) До початку нашої ери — прагазетні явища;
- •1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження контакту.
- •40.Зовнішня політика держави :зміст структура цілі функції
- •1) Стан економіки країни та економічних відносин у регіоні, у світі в цілому;
- •41.Зовнішньо-політична доктрина україни та засоби її реалізації
- •42.Внутрішня політика української держави зміт структура цілі функції
- •43Соціальна політика української держави в сфері освіти і науки та напрями її здійснення .
- •44. Політична еліта : поняття структура, шляхи поповнення, функції
- •45. Політичне лідерство:поняття типи стилі рівні функції
- •46Політичні еліти та лідери стан формування та публічної діяльності у різних країнах
- •47. Об*єктивні та суб*єктивні умови розвитку політичного лідерства в Україні
- •48 Походженя сутність та функції політичних партій і громадських рухів в Україні .
- •2. Функції політичних партій
- •49 . Партійна система україни сутність типологія функції
- •1. Допартійний етап (з весни 1988 р. До весни 1990 p.).
- •2. Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 p. — до подій 19—24 серпня 1991р.).
- •3. Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 p. До виборів до Верховної Ради України в березні 1994 p.).
- •50. Місце та роль громадянських організацій в суспільстві
- •51. Громадянин як суб*єкт та об*єкт політичного життя країни його статуси та ролі
- •52. Історія проголошення політичних прав і свобод людини і громадянина в світі і їх застосування в україні
- •53.Зміст політичних прав і свобод громадянина , механізми їх захисту в україні
- •1) Неможливість зміни Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав та свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 157 Конституції України);
- •1) Наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів;
- •2) Виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства;
- •1) За зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
- •2) За зверненнями народних депутатів України;
- •3) За власною ініціативою.
- •54.Міжнародні документи документи про стандарти політичних прав людини та громадянина , їх зміст
- •55.Виборча система сутність типологія функція
- •1.За територіальною ознакою:
- •1) Право обирати (активне виборче право);
- •1) Можливість брати участь у виборах (активне виборче право), можливість
- •58.Політична свідомість сутність типологія функції
- •59 Особливості формування політичної культури громадян україни
- •1. Заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
- •1. Національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;
- •2. Забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;
- •1. Що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;
- •2. Що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;
- •3. Як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об'єднань тощо. [2]
- •1. Родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;
- •61.Зовнішньо-політичні пріорітети сучасної україни
- •62.Україна в сучасному геополітичному просторі
- •63.Національна безпека і національні інтереси україни
- •64. Україна в загально-європейському політичному процесі
- •65.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення
- •1) Поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;
- •1) Етап кінця 60 — початку 70-х років, коли увага була зосереджена на вивченні двох глобальних проблем сучасності: освоєнні космосу і охороні навколишнього середовища;
- •1) Криза насильства і загроза насильства, що тепер проявляється у загрозі міжнародного тероризму;
- •66 Кризові процеси міжнародного та вітчизняного політичного режиму сутність типи різновиди
- •67.Соціальні спільності версти та групи як суб*єкти політичної діяльності
- •68.Політична соціалізація особистості в українському суспільстві
51. Громадянин як суб*єкт та об*єкт політичного життя країни його статуси та ролі
Особистість як об’єкт і суб’єкт політики.
Визначимось в поняттях „людина”, „індивід”, „особа”. Хто така „особа”? Яке місце посідає це поняття серед однопорядкових з ним „людина”, „індивід”, „громадянин”? Найбільш загальним за значенням поняттям з цього ряду є поняття „людина”, яким позначається вищий ступінь живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Людина – це жива система, що являє собою єдність фізичного і духовного, природного і соціального, спадкового і набутого за життя. Як живий організм людина включена в природний зв’язок явищ і підпорядковується біологічним закономірностям, на рівні свідомої психіки вона звернута до соціального буття з його специфічними закономірностями.
Людина кристалізує в собі все, що нагромаджено людством протягом усієї історії. Ця кристалізація відбувається й через залучення до культурної традиції, і через механізм біологічної спадковості. Норми права, моралі, побуту, правила мислення, естетичні смаки тощо, які історично склалися, формують поведінку й розум людини, роблять з неї представника певного способу життя, культури та психології.
Кожна окрема людина виступає і як неповторна індивідуальність, і як носій певних суспільне значущих рис, тобто виступає і як індивід, і як особистість. Індивід – це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної спільності, суспільства в цілому. Індивід, який розглядається через його специфічні особливості, що не зводяться до яких-небудь родових і всезагальних характеристик, – це індивідуальність. Особистість – це людина зі своїми індивідуально вираженими й соціальне зумовленими рисами. Це стійка система соціальне значущих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Як особистість людина виступає тоді, коли досягає самоусвідомлення, розуміння своїх соціальних функцій, усвідомлення себе як суб’єкта історичного процесу. Терміни „особа” (лат. persona) та „особистість” (лат. personalitas) позначають відповідно індивіда відповідно як суб’єкта відносин і свідомої діяльності та його соціальне і психологічне обличчя і можуть вживатися як синоніми.
Нарешті, кожен індивід є членом якогось суспільства і більш-менш постійно перебуває на конкретній, державне оформленій території, тому є, з одного боку, громадянином певної держави, а з другого – членом тією чи іншою мірою відокремленого від держави громадянського суспільства.
Наука не може дійти до вивчення кожної окремої людини, індивіда, вона оперує загальними поняттями. В аналізі місця и ролі людини в системі політичних відносин таким найбільш прийнятним поняттям є поняття „особа” („особистість”). Це поняття надає змогу розглядати людину як члена тих чи інших соціальних і політичних спільностей, суб’єкта політичних відносин, політики.
Роль особи як суб’єкта політики визначається й виявляється на соціальному, інституціональному і персоніфікованому рівні. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей – класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть у тому разі, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими об’єктивними соціально-економічними чинниками, як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.
З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань – політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики також на інституціональному рівні. Крім того, кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов’язки, реалізувати свої громадянські права – брати участь у виборах, референдумах, демонстраціях, мітингах тощо. У цьому проявляється безпосередня, спільна для всіх осіб їхня політична роль. Держава – це головний політичний інститут суспільства, через який реалізуються громадянські права його членів.
Персоніфікований рівень політичної суб’єктності особи виявляється в тому, що, виступаючи як рядовий член або лідер тієї чи іншої політичної організації, виборець, демонстрант тощо, особа проявляє себе і як конкретний індивід, безпосередній суб’єкт політичної практики.
Отже, якщо кінцевими суб’єктами політичних відносин, а значить, і політичної практики є соціальні спільності й передусім класи, то особа є безпосереднім суб’єктом політичної практики. Вона мислить, безпосередньо діє, мотивує свої дії, обґрунтовує їх, узгоджує і співпрацює з іншими особами. Суб’єкти політики – це люди, їхні організації, рухи, інститути, окремі особистості, що беруть участь у політичному житті суспільства і держави і чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної й інших сфер життєдіяльності людей як відповідних об’єктів політики. Cуб’єкти політики спроможні сформулювати і реалізувати власні цілі, мають усвідомлені інтереси і потреби, цілеспрямовану активність, тобто суб’єкти політики є головним регулятором взаємодії з об’єктом, керування ним.
У процесі діяльності суб’єкт взаємодіє з реальними суспільними відносинами і вибирає з них той шар, що має для нього певний інтерес. Тому об’єктом політики стає той предмет, конкретна галузь реальності, що є значимою, цікавою або необхідною для суб’єкта. Об’єкти політики – це реальна політична дійсність із властивими їй суспільними відносинами. Це політична сфера суспільства в цілому, його політична система, її елементи, форми політичного життя, галузь політичних інтересів, політичний процес як у межах держави, так і в регіональному або світовому просторі. Об’єкт політики дає уявлення про те, на що суб’єкт політики спрямовує свою активність у вигляді перетворюючої або руйнівної політичної діяльності.