3. Засоби для інгаляційного наркозу (ефір, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран). Порівняльна характеристика. Ускладнення до і після наркозу, їх профілактика.

Засоби для інгаляційного наркозу:

• їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;

• наркоз легко керується;

• більшість препаратів спричинюють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку пацієнта;

• потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебез­печний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є силь­ним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і високий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звіль­ненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищен­ня рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з'явитися нудо­та, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, температура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефі­ром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (пере­вищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну анальгетичну дію.

Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов'язана зі збудженням β-адренорецепторів міокарда, тому під час наркозу не можна вводити катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недостат­ність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Препарат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вво­дять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяж­ких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.

Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріаль­на гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азоту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій сумі­ші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту за­кису продовжують давати кисень протягом 4-5 хв.

4. Засоби для неінгаляційного наркозу (тіопентал-натрій, пропанідид, натрію оксибутират, кетаміну гідрохлорид). Порівняльна характеристика.

Засоби для неінгаляційного наркозу:

• їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом'язово або ректально;

• наркоз настає відразу без стадії збудження;

• не забруднює атмосферу;

• наркоз погано керується.