- •Лікарські засоби, що діють у ділянці холінергічних синапсів.
- •Лікарські засоби, що діють у ділянці адренергічних синапсів.
- •Тема № 1. Вступ. Загальна фармакологія з рецептурою. (6 годин) план лекції 1:
- •1. Визначення фармакології як науки, її місце в системі медичної освіти. Основні розділи фармакології: загальна та спеціальна фармакологія. Основні наукові напрями у розвитку фармакології.
- •2. Поняття про лікарські препарати. Значення фармакологічних знань для практичної діяльності фармацевта.
- •4. Шляхи пошуку нових лікарських засобів.
- •5. Шляхи введення ліків в організм. Фармакокінетика ліків.
- •Фармакокінетика лікарських речовин
- •Абсорбція ліків
- •Абсорбція лікарського засобу залежить від таких факторів:
- •Розподіл ліків в організмі. Біологічні бар'єри. Депонування
- •Біотрансформація, або метаболізм
- •6. Фармакологічний ефект. Механізм дії ліків. Види дії лікарських засобів на організм. Види фармакотерапії. Основні поняття фармакодинаміки
- •Види фармакотерапії:
- •План лекції 2:
- •2. Рецепт: форми рецептурних бланків, структура рецепта.
- •Позначення доз у рецептах при дозуванні твердих лікарських форм
- •Позначення об’ємів при дозуванні рідких лікарських форм
- •Визначення кількості лікарської речовини в 1 мл розчину
- •3. Правила виписування рецептів на різні лікарські форми: тверді, мякі, рідкі, інєкційні (згідно наказу моз України № 360 від 19.07.2005 р.).
- •Характеристика основ
- •Лікарські форми для ректального застосування
- •Ін’єкційні форми ліків. Правила виписування в рецептах.
- •План лекції 3:
- •1. Негативна дія ліків на організм. Особливості дії лікарських засобів при повторному введенні (звикання, кумуляція, залежність).
- •Токсичні ефекти
- •Повторне введення лікарських засобів
- •2. Комбінована дія лікарських засобів.
- •3. Несумісність ліків.
- •4. Чинники, що впливають на фармакокінетику та фармакодинаміку лікарських засобів. Залежність фармакотерапевтичних ефектів від ендогенних факторів
- •Залежність фармакотерапевтичних ефектів від екзогенних факторів
- •Фізичні та фізико-хімічні властивості
- •5. Принципи дозування ліків для дітей та людей похилого віку. Дози і концентрації. Розрахунки доз лікарських засобів для дітей та людей похилого віку
- •Для розрахунку терапевтичних доз для дітей використовують формули:
- •6. Класифікація лікарських засобів.
- •Тема № 2. Лікарські засоби, що впливають на аферентну іннервацію. (2 години) план лекції 4:
- •Класифікація препаратів, що діють у ділянці аферентних нервів
- •Місцевоанестезуючі засоби
- •2. В’яжучі засоби (танін, вісмуту субцитрат, кора дуба, шавлія лікарська тощо). Фармакодинаміка, показання до застосування.
- •3. Обволікальні та адсорбівні засоби (крохмаль, насіння льону, корінь алтеї лікарської, ентеросгель, активоване вугілля, альмагель, діосмектит). Дія. Застосування.
- •4. Подразнювальні засоби (розчин амоніаку, препарати ментолу, гірчичники, перцевий пластир, олія терпентинова очищена та ін.). Місцева і рефлекторна дія. Показання до застосування.
- •Тема № 3. Лікарські засоби, що впливають на еферентну іннервацію.
- •Лікарські засоби, що діють у ділянці холінергічних синапсів
- •(6 Годин)
- •План лекції 5:
- •Класифікація препаратів, що впливають на холінергічні синапси
- •Основні ефекти стимуляції м-холінорецепторів
- •План лекції 6:
- •План лекції 7:
- •Основні ефекти антагоністів м-холінорецепторів
- •За механізмом дії міорелаксанти поділяють на дві групи:
- •Тема № 4. Лікарські засоби, що впливають на еферентну іннервацію.
- •Лікарські засоби, що діють у ділянці адренергічних синапсів
- •(4 Години)
- •План лекції 8:
- •Основні ефекти, що пов'язані зі стимуляцією α- і β-адренорецепторів
- •Класифікація лікарських засобів за дією на адренорецептори
- •План лекції 9:
- •Тема № 5. Лікарські засоби, що пригнічують центральну нервову систему. (2 години) план лекції 10:
- •1. Основні відомості про будову та функції центральної нервової системи (цнс). Класифікація лікарських засобів, що діють на цнс.
- •2. Засоби для наркозу. Поняття про наркоз. Стадії наркозу. Види наркозу. Премедикація.
- •3. Засоби для інгаляційного наркозу (ефір, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран). Порівняльна характеристика. Ускладнення до і після наркозу, їх профілактика.
- •4. Засоби для неінгаляційного наркозу (тіопентал-натрій, пропанідид, натрію оксибутират, кетаміну гідрохлорид). Порівняльна характеристика.
- •Класифікація засобів для інгаляційного наркозу за тривалістю дії
- •Додатки Таблиця 1. Лікарські засоби, що впливають на аферентну нервову систему
- •Таблиця 2. Лікарські засоби, що впливають на еферентну нервову систему
- •Таблиця 3. Адренергійні засоби
- •Таблиця 4. Лікарські засоби, що впливають на цнс
2. Поняття про лікарські препарати. Значення фармакологічних знань для практичної діяльності фармацевта.
Лікарський препарат — це лікарський засіб у певній лікарській формі.
Після вивчення курсу фармакології фармацевт повинен вміти:
прочитати рецепт;
перевірити сумісність лікарських засобів;
перевірити дози отруйних і сильнодіючих лікарських засобів;
провести фармакотерапевтичний аналіз, враховуючи належність кожного засобу до певної фармакологічної групи:
основна дія;
показання до застосування всієї лікарської форми;
дати інформацію щодо правил прийому, правил зберігання тощо.
При вивчені ліків розрізняють слідуючи основні поняття: лікарська речовина, лікарський засіб, лікарська сировина і лікарська форма. Тому виникає потреба в поясненні різниці між цими визначеннями.
Лікарська речовина являє собою індивідуальну хімічну сполуку чи біологічну речовину. При введенні в організм вона може попереджати захворювання, змінювати перебіг патологічного процесу, нормалізувати порушену функцію, сприяти більш швидкому видужанню.
Лікарський засіб – це лікарська речовина, затверджена відповідним органом і дозволена для застосування з лікувальною і профілактичною метою. Дозвіл на використання нової речовини як лікарського засобу видає Фармакологічний комітет МОЗУ. Кінцеве вирішення про введення нового лікарського засобу в медичну практику приймає Міністр ОЗУ. Він же видає відповідний наказ. Фармакопейний Комітет ОЗ України затверджує фармакопейну статтю на лікарський засіб.
До лікарських засобів належать:
а) діючі речовини (субстанції);
б) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти);
в) гомеопатичні засоби;
г) засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами.
Діючі речовини (субстанції) – біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.
Готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) – це дозовані лікарські засоби в тому вигляді та стані, в якому їх застосовують.
Кожний лікарський засіб має реєстраційний номер – інформаційний номер (шифр), під яким він зареєстрований в країні і внесений в держаний реєстр лікарських засобів.
Лікарський препарат – це надання лікарському засобу певної лікарської форми.
Лікарська форма – це надання лікарському засобу певної форми, зручної для вживання і досягнення необхідного лікувального ефекту.
Наприклад: візьмемо лікарську речовину, лікарський засіб, лікарський препарат.
Одержано хімічну сполуку натрію хлорид. Виявили в цій сполуці лікувальну дію на організм. Отже, натрій хлорид є лікарською речовиною. Перевіривши NaCl на можливі небажані ефекти, і якщо вони на виявлені або допустимі, то NaCl дозволяють до використання. Тепер NaCl стає лікарським засобом. А якщо з NaCl приготують лікарські форми: таблетки натрію хлориду, р-н NaCl – те це вже є лікарський препарат.
Отже, NaCl – лікарська речовина, після дозволу до вживання відповідними органом – NaCl стає лікарським засобом.
А таблетки натрію хлориду або розчин натрію хлориду 0,9% - це вже лікарський препарат.
Фармакологія знаходиться на стику багатьох наук – хімії, біофізики, фармації, медицини, біології – і є їх складовою частиною. Вивчаючи механізм дії, лікарських речовин, вона формулює для хіміків і технологів теорії направленого пошуку нових ліків, створює теоретичний фундамент для раціонального застосування медикаментозних засобів у клініці.
Основними розділами фармакології є фармакодинаміка, фармакокінетика і лікарська токсикологія. Фармакодинаміка (грец. pharmacon – ліки, dynamis – сила) вчення про локалізацію, механізм дії і фармакологічні прояви (ефекти) лікарських засобів. Фармакокінетика (грец. рharmacon – ліки, kinetikos – рух). – складова частина фармакології, яка вивчає закономірності всмоктування, розподілу, метаболізму і виділення (екскреції) цих засобів.
Крім фармакодинаміки і фармакокінетики, фармацевтам необхідні також знання і про токсичні властивості ліків, вивчення яких займається лікарська токсикологія. Адже, всі ліки, або майже всі, за певних умов проявляють на організм не тільки позитивну дію, але можуть викликати негативні побічні ефекти, навіть серйозні ускладнення. Це різко обмежує ефективність лікування хворих, може бути причиною тяжких пошкоджень організму, навіть смерті.
Таким чином, знання в галузі фармакодинаміки та фармакокінетики дають можливість фармацевту здійснити раціональний вибір лікарського засобу, оптимально використати його при тих чи інших захворюваннях. Знання у галузі лікарської токсикології сприяють попередженню небезпечних наслідків лікування.
А фармацевт має справу з великою кількістю лікарських препаратів, тому він повинен знати дію ліків на організм людини і класифікацію лікарських засобів, яка ґрунтується на їх фармакологічних властивостях і практичному застосуванні. Крім того фармацевт повинен вміти коректувати рецепти, виписані лікарями, знати правила прийому і відпуску ліків. У випадку відсутності в аптеці виписаного лікарського засобу знання фармакології допоможе замінити його другим засобом (питання про заміну необхідно узгодити з лікуючим лікарем).
Знання фармакології допоможе фармацевту розібратися в анотаціях і довідниковій літературі до нових вітчизняних і імпортних препаратів, оформляють аптечні вітрини, правильно складати інформаційні листи і т.д. Фармакологія дає можливість фармацевту проводити санітарно-освітню роботу серед населення про шкідливість, самолікування, приймати участь в боротьбі з наркоманією.
3. Основні етапи історії фармакології (Гіппократ, Клавдій Гален, Авіценна, Парацельс). Розвиток вітчизняної фармакології (О.П. Павлов, І.П. Нелюбін, С.П. Боткін, О.І. Черкес, Г.Е. Батрак, Ф.П. Тринус, Я.Б. Максимович та ін.).
В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.
І. Емпіричний етап. Людина пізнавала отруйні і лікувальні властивості рослин та методи їх обробки в певних пропорціях на власному досвіді. Історія лікознавства пов'язана з іменами видатних лікарів.
У Стародавній Греції — з іменем Гіппократа (459-377 pp. до н. е.). Збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря мають бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).
У Стародавньому Римі найвидатнішим ученим-лікарем був Клавдій Гален (131-210), який першим запропонував робити витяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми, як настої, відвари, настойки, екстракти, і називають їх галеновими препаратами.
В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він автор всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.
У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київською князівною Євпраксією Мстиславівною (1107-1172), онукою Володимира Мономаха, в її роботі «Мазі».
У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у розвитку медицини відіграв Парацельс (1493-1541). Він увів у медичну практику солі металів, особливу увагу приділяв дозуванню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».
II. Науковий етап у розвитку фармакології почався з кінця XVII — початку XIX ст., чому сприяли всесвітньо відомі відкриття в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Було відкрито експериментальні лабораторії, в яких вивчали фармакологічні властивості різних речовин.
Науковий етап у розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбодик-Максимович (1744-1812) — автор першого вітчизняного посібника «Врачебное вещесловие или описание целительньїх растений, во врачевстве употребляемьіх, с изьяснением пользьі и употребления ОНЬІХ».
У 1886-1890 pp. експериментальну лабораторію при клініці С.П. Боткіна очолював учений-фізіолог І.П. Павлов (1849-1936), який вивчав вплив рослин, що містять серцеві глікозиди (адоніс, конвалія, строфант), а також лобелії, чемериці, препаратів калію, літію, цезію на функції серця та інших органів. Працюючи у Петербурзькій Військово-медичній академії, І.П. Павлов своїми дослідженнями сприяв розвитку фармакології, якій він надавав великого значення і про роль якої висловлювався так: «Фармакологія як медична доктрина — річ надзвичайно важлива. Адже хоч який був випадок, навіть акушерський, хірургічний, майже ніколи не обходиться без того, щоб разом із застосованими спеціальними заходами не було введено в організм лікарських засобів. Зрозуміло, що точне введення цього універсального інструменту лікаря має або повинно мати величезне значення».
Розвитку фармакології в Україні сприяли кафедри фармакології при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Професор Ю.О. Петровський (1905-1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».
Кафедру фармакології Київського університету з 1868 по 1870 р. очолював видатний учений і педагог В.І. Дибковський. Посібником для кількох поколінь студентів та лікарів були його «Лекції з фармакології», де на високому науковому рівні подано класифікацію лікарських засобів, обґрунтовано закономірність їх взаємодії з організмом.
Кафедру фармакології Київського медичного інституту з. 1944 по 1971 р. очолював відомий фармаколог і токсиколог О.І. Черкес (1894-1974). Академік О.І. Черкес та його учні вивчали фармакологію серцевих глікозидів, засобів, що знижують артеріальний тиск. За його пропозицією було розроблено антидот при отруєнні солями важких металів, а також серцевими глікозидами — препарат унітіол. Основним напрямком наукової діяльності О.І. Черкеса була біохімічна фармакологія.
Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково- дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармакології та токсикології (Київ) і Державного наукового центру лікарських засобів (Харків).
Кафедру фармакології Одеського університету з 1960 по 1985 р. очолював професор Я.Б. Максимович (1919-1985), який розробив основні положення фармакології метаболітів, що сприяло вивченню вітамінних та гормональних препаратів.
Розвитку нейрофармакології сприяли роботи українських учених — Я.Б. Максимовича (Одеса), Г.О. Батрака (Дніпропетровськ), колективів кафедр фармакології вищих медичних навчальних закладів Харкова і Донецька.
У XX ст. фармакологія досягла великих успіхів. Значного розвитку набула фармакотерапія.
Фармакотерапія (грец. pharmacon — лікарський засіб, отрута, зілля; therapeia — лікування) — науково обґрунтоване застосування лікарських засобів для лікування при конкретному захворюванні з урахуванням особливостей його перебігу, тривалості, форми і стадії, патогенетичних механізмів розвитку, а також супутніх захворювань.
Токсикологія (грец. toxicon — отрута; logos — наука) вивчає механізм токсичної дії лікарських засобів і розробляє методи профілактики отруєнь лікарськими та іншими засобами, а також стратегію лікування у випадках отруєнь та ускладнень фармакотерапії.
Вчення про медіатори сприяло створенню лікарських засобів, які діють у ділянці синапсів, що стало підґрунтям для формування психофармакології.