упр риз банку 2 том

нання нормативів центрального банку для цього недостатньо. Адже тут відсутня інформація про якість активів, структуру доходів та витрат банку тощо. Особливо складною ця проблема є в нашій країні. Адже наші кредитні установи ще досить слабо вмотивовані для широкого та регулярного оприлюднення детальної інформації про свою організацію;

Таблиця 3.18 – Показники систем коефіцієнтного аналізу та аналізу споріднених груп [445]

Примітки: * – коефіцієнти ринку капіталів, що належать до торговельної діяльності; ** – макроекономічні індикатори: зростання ВВП, зростання промислового виробництва, рівень безробіття, курс євро/долар, банкрутства за рік, спред прибутковості по десятирічних державних облігаціях та тримісячній ставці

Euribor (Euro Interbank Offer Rate); *** – коефіцієнти ринку капіталів, зовнішні рейтинги, частка ринку.

•проблема достовірності інформації, що міститься у звітності. Дійсно, відомі непоодинокі випадки, коли у звітності можуть бути викривлення реальної ситуації. По-перше, це може бути спричинено навмисними діями з боку банку, які націлені на зниження податків або завищення деяких показників. По-друге, можливі помилки при складанні звітності в умовах недостатнього контролю;

•проблема відбору найбільш інформативних коефіцієнтів, які б у сукупності дозволили всебічно проаналізувати та оцінити стан банку та отримати відповідний підсумковий показник. При розрахунку підсумкового показника виникає не менш складна проблема щодо визначення розмірів вагових коефіцієнтів для локальних показників;

211

•проблема встановлення прогнозів щодо майбутнього стану банку на основі результатів поточного та попередніх результатів аналізу. Часто аналізу динаміки приділяється слабка увага, що призводить до зведення нанівець ролі таких систем як інструментів саме діагностики та попередження банкрутств на ранніх стадіях виникнення кризових явищ;

•проблема групування банків залежно від спеціалізації банку або відмінності його за територіальними ознаками, або іншими особливостями, оскільки виникають ситуації, коли характерні для нього

коефіцієнти не “вписуються” в нормативні значення [296].

Третя група – системи комплексної оцінки банківського ризику.

Для одержання детальної і всебічної оцінки кредитної установи потрібен комплексний аналіз діяльності всіх його великих бізнеспідрозділів. Такі дослідження вимагають значного часу і поєднують у собі аналіз ієрархічної структури банку, дослідження ризиків, пов’язаних з окремими підрозділами, і покрокове вироблення на їхній основі інтегральної оцінки ступеня надійності банку в цілому. З урахуванням складності даної процедури періодичність її проведення звичайно встановлюється індивідуально для кожного банку залежно від підсумків попереднього аналізу або результатів, отриманих менш дорогими методами оцінки надійності.

У даний час подібні системи використовуються органами державного нагляду Великобританії і Нідерландів. Наприклад, оцінка банку за системою RAST (Risk Analysis Support Tool), що застосовується у Нідерландах, складається з чотирьох основних етапів:

1)загальний опис і фінансовий аналіз організації на основі наявної звітності і результатів останніх досліджень на місцях;

2)поділ організації на великі управлінські підрозділи і види діяльності;

3)оцінка ризиків і управління окремих підрозділів (розглядаються три категорії управління: внутрішній контроль, організація та менеджмент, а також дев’ять категорій ризику: кредитний, ціновий, процентний, валютний, операційний, стратегічний, ризик ліквідності, ІТризик, ризик репутації, цілісності та правового статусу. Значення кожної категорії для підсумкового інтегрального показника визначається згідно з затвердженою ваговою матрицею);

4)агрегування показників і складання звітів (при цьому окремим підрозділам надаються вагові коефіцієнти пропорційно їх частці в загальному бюджеті організації). За рахунок універсальності і високої ефективності такі системи є найбільш ефективними для оцінки

212

стану великих багатофіліальних банків та банківських холдингів, що відіграють важливу роль в економіці країни.

У таблиці 3.19 згруповано показники та коефіцієнти, які покладені в основу найбільш відомих систем комплексної оцінки банківського ризику.

Таблиця 3.19 – Показники систем комплексної оцінки банківського ризику [445]

Примітки: * – операційні, інформаційні, правові, стратегічні ризики і ризик репутації; ** – діловий ризик – аналіз ділового середовища в контексті загальнобанківського бізнесу.

Дані методики спрямовані на діагностику поточного стану банку шляхом аналізу його діяльності і регламентованої звітності. Однак у зв’язку з тим, що проведення аналізу за багатьма з таких методик здійснюється один раз на рік і потребує досить багато часу на його проведення, виникає необхідність не тільки у виявленні поточного стану справ, а й у його прогнозуванні на майбутнє. Достовірні прогнози дозволяють генерувати ранні попередження про можливі кризи ще до того моменту, коли їх розвиток стає критичним. Маючи таку інформацію, можна оперативно вжити заходів для поліпшення ситуації або уникнути можливих втрат, обумовлених зниженням надійності кредитної установи. Щоб одержати достовірний прогноз динаміки розвитку банку, потрібно будувати складні статистичні моделі.

За методичними особливостями їх можна розділити на чотири групи моделей: розрахунок рейтингів; прогнозування банкрутств; оцінка очікуваних збитків та інші.

213

Утаблицях 3.20, 3.21, 3.22 наведено показники, що вимірюються

внайбільш поширених статистичних моделях [445].

Таблиця 3.20 – Показники статистичних моделей (банкрутство/виживання/нестійкість)

Примітки: * – рівень безробіття в регіоні – зміни за два роки; ** – вік банку; привласнені раніше рейтинги CAMELS 3, 4 або 5; розмір банку, два індикатори змін у режимах регулювання.

Таблиця 3.21 – Показники статистичних моделей (рейтинг/прогноз зниження рейтингу)

Примітки: * – привласнений раніше рейтинг за управління; ** – бали по Єдиній системі наглядового моніторингу банків (Uniform Bank Surveillance Screen

– UBSS): за приріст активів і композитний; привласнений раніше композитний рейтинг CAMELS.

214

Таблиця 3.22 – Компоненти статистичних моделей SEER і SCOR

При побудові моделей прогнозування банкрутства або виживання використовується постулат, що в поводженні банків у період перед банкрутством або в умовах значних фінансових труднощів можна виявити певні загальні риси. Якщо вони є в наявності, то це – попередження про високу імовірність банкрутства в найближчому майбутньому.

Більшість показників використовується при обчисленні підсумкового результату не в абсолютному, а у відносному вигляді (наприклад, індикатором прострочених кредитів є їхнє відношення до активів банку).

Один з найбільш простих методів, що використовується при первісній розробці моделі даного типу, полягає у виявленні тенденцій у динаміці різних показників у банків, що стали згодом банкрутами, та таких, що змогли уникнути фінансових труднощів [402; 296].

У другій моделі, що входить у вже згадувану методику SEER, використовуються різноманітні економічні індикатори, і на виході визначається ймовірність того, що банк буде “критично недокапіталі-

215

зований” (тобто відношення капіталу до усереднених активів буде нижче 2 %) або оголошений банкрутом протягом двох років з моменту проведення аналізу.

У таблиці 3.23 згруповано компоненти рейтингової моделі SEER та визначено їх якісний вплив на ризик банкрутства банківської уста-

нови[402; 296].

Таблиця 3.23 – Компоненти рейтингової моделі SEER (прогнозування банкрутства або виживання)

Також цікавою є модель Банківського калькулятора, що застосовується Службою валютного контролю США (Office of the Comptroller of the Currency – OCC). У ній поряд з показниками, що характеризують банк (табл. 3.24), використовується інформація про зовнішнє середовище, а також коригувальні коефіцієнти, які дозволяють включати в базу прогнозу періоди, що передували прийняттю нормативних актів, які істотно вплинули на банківську галузь [402; 296]. Для підвищення надійності розрахунку у таких моделях широко застосовується поділ кредитних установ на однорідні групи.

У додатку Б систематизовано досвід використання комплексних систем діагностики наглядовими органами іноземних держав.

Відмінності між розглянутими у даному підрозділі системами оцінки ризику неплатоспроможності (банкрутства) банку обумовлені особливостями країн, де вони використовуються, серед яких: глибина та частота інспекцій; структура та рівень публічності звітності; доступність інших достовірних джерел інформації; наявність достатньої статистичної інформації про кризи та банкрутства за минулі періоди; рівень технічного забезпечення; грошові та людські ресурси і т.д. [343].

216

Таблиця 3.24 – Компоненти рейтингової моделі ОСС (прогнозування банкрутства або виживання)

У той же час існують і спільні для наведених країн риси. Полягають вони у тому, що наглядова система в переважній більшості країн не обмежується якоюсь однією системою діагностики банкрутств.

Це свідчить про те, що незважаючи на значні переваги наглядових органів в аспекті якості та глибини отримуваної інформації про банки перед іншими користувачами, на сьогодні все ж не існує єдиної методики або моделі діагностики банкрутства банківських установ, яка б на 100 % дозволяла виявляти кризові явища та прогнозувати майбутні банкрутства.

Таким чином, можемо зробити висновок, що подальший розвиток сучасних систем, які б оцінювали роботу банків, діагностували кризові явища та потенційні банкрутства, а також виявляли б рівень ризику втрати платоспроможності, вкрай важливий. Удосконалення подібних систем потребують не лише клієнти і менеджери кредитних установ, зацікавлені у ранній діагностиці можливих проблем і адекватній оцінці банків-контрагентів, а також органи державного нагляду.

217

РОЗДІЛ 4 Управління маркетинговими

ризиками банку

4.1. Особливості ідентифікації та управління маркетинговими ризиками у банківській діяльності

Маркетингова діяльність банків, як і будь-яких інших економічних суб’єктів, перебуває під впливом цілого ряду ризиків, які часто мають вирішальне значення для існування фінансової установи. Оцінка факторів, що спричиняють дані ризики – першочергове завдання маркетингових, аналітичних та інших підрозділів банку. Спираючись на результати роботи останніх, топ-менеджмент банків розробляє маркетингові стратегії розвитку та делегує відповідні повноваження з реалізації поставлених завдань.

Концепції управління маркетинговими ризиками, як і концепції управління маркетингом загалом, еволюціонували протягом останніх десятиліть. Це сприяло переосмисленню ролі та місця ризиків маркетингу в діяльності економічних суб’єктів, а особливо банківських установ, які традиційно належать до категорії максимально відкритих для суспільства публічних компаній. Узагальнення результатів досліджень вітчизняних та закордонних фахівців дозволяє виділити кілька науково-методичних підходів до визначення сутності маркетингових ризиків:

•проектний підхід (вивчення маркетингових ризиків банку з позиції ризиків конкретного інвестиційного проекту всередині установи: відкриття нової філії чи регіональної дирекції, заходи з ребрендингу, зміна дизайну приміщень, модернізація електронної системи “клієнт-банк” тощо). Дана концепція пов’язана з виробничою функцією банківського маркетингу, яка, у свою чергу, стосується організації надання банківських послуг, впровадження нових технологій у банківській діяльності, забезпечення якості та конкурентоспроможності банківських продуктів;

•кон’юнктурний підхід (аналіз маркетингових ризиків банку з точки зору оцінки ринкових умов його функціонування за допомогою таких показників, як попит, пропозиція, ціна та ринкова рівновага). Дана концепція пов’язана з аналітичними функціями маркетингової діяльності, які спрямовуються на вивчення ринку, клієнтів банківських послуг, вивчення структури ринку і наявних конкурентів

218

та ін. Виходячи з позиції, що головним завданням менеджменту у сфері маркетингу в цілому є управління попитом, можна вважати, що першоосновою формування маркетингових ризиків банку є попит на банківські продукти та послуги;

пов’язаний з розподільчо-збутовими функціями банківського маркетингу та принципами як спрямованості на досягнення кінцевих результатів, так і концентрації зусиль на задоволенні потреб споживача;

•стратегічний підхід (осмислення маркетингових загроз банку в розрізі стратегічних ризиків): пов’язаний з управлінською функцією банківського маркетингу, яка передбачає проведення планування на тактичному і стратегічному рівнях, інформаційне забезпечення маркетингу, маркетинговий контроль.

Більшість авторів [257, 240, 171] пов’язують сферу існування маркетингових ризиків будь-якої установи з наслідками реалізації маркетингової стратегії (табл. 4.1). Для банків максимально ефективна реалізація власного стратегічного маркетингового плану є необхідною передумовою підвищення конкурентоспроможності фінансової установи на ринку банківських послуг.

Таблиця 4.1 – Наукові підходи до визначення маркетингового ризику

На нашу думку, визначення Л. Примостки [257] дещо обмежено характеризує природу маркетингового ризику, оскільки автор звертає увагу лише на процес реалізації маркетингової стратегії, не враховуючи етапи її розробки, випробування, корегування тощо. Зокрема, Н. Гуржій [107] виокремлює такі елементи стратегічного маркетингу: визначення місії, ситуаційний аналіз, формулювання цілей, вибір маркетингової стратегії, підбір засобів реалізації, управління стратегічними змінами, оцінка працездатності стратегії, контроль і коректування.

Виходячи із зазначеного вище, маркетингові ризики банку істотним чином пов’язані з процесом стратегічного управління, а отже – зі стратегічними ризиками фінансової установи. До елементів стратегічного маркетингу належать: маркетингові дослідження (насамперед, аналіз потреб), сегментація ринку, оцінка конкретних сегментів і позиціонування, аналіз конкурентоспроможності, вибір стратегії розвитку. У роботі [48] підкреслено, що маркетинговий підхід у діяльності банку проявляється на всіх рівнях стратегічного управління. Даний підхід орієнтований на споживачів та професійну гнучкість при реагуванні на потреби клієнтів у банківських послугах і продуктах.

Л. Корольова, розглядаючи ефективність стратегічного управління компанією, важливим фактором забезпечення його економічної безпеки виокремлює, зокрема, такі передумови якості стратегічного управління:

•ринкова орієнтація компанії;

•якість стратегічного маркетингу;

•стратегічна та операційна координація всіх функціональних складових підприємства;

•гнучкість управління (швидкість реакції на негативний вплив зовнішнього середовища);

•інформаційно-аналітична забезпеченість (високоорганізована система інформаційних потоків та вдосконалення методів аналітичної обробки інформації) та ін. [171].

Функція маркетингу в банку є одночасно фактором, що впливає на загальний рівень його економічної безпеки, а також безпосередньою предметною областю інтегрованої системи ризик-менеджменту банку, оскільки в існуючих концепціях маркетингу поєднуються функції стратегічного маркетингу, з одного боку (як сфери забезпечення формування стратегій), та операційного – з іншого (як сфери реалізації стратегій у фінансових процесах та системах).

Співвідношення параметрів оцінки стратегічного та маркетингового ризиків банку наведено в таблиці 4.2.

220