упр риз банку 2 том

Крос-хеджування використовується в умовах, коли ринок похідних фінансових інструментів у відповідній валюті відсутній або є неліквідним.

У порівнянні з натуральними методами використання валютних деривативів має ряд переваг, основною з яких є гнучкість, оперативність і точність регулювання валютної експозиції валютного ризику.

В основу методу фінансування наслідків реалізації валютного ризику за рахунок поточних доходів покладено ідею компенсації негативних наслідків коливань валютних курсів за рахунок поточних грошових потоків банку без попереднього створення будь-яких внутрішніх чи зовнішніх резервних фондів.

Даний метод використовується для фінансування лише прийнятних ризиків, реалізація яких несуттєво впливає на грошові потоки банку та досягнення ним цільового рівня прибутку.

З урахуванням принципу обачності, для компенсації неочікуваних втрат від значних коливань валютних курсів банку доцільно заздалегідь акумулювати кошти внутрішніх резервних фондів. Резервний капітал банку виступає своєрідним буфером, що захищає банк від критичних втрат внаслідок розгортання кризових явищ. Сучасна концепція резервування базується на принципі покриття непередбачених ризиків банку за рахунок економічного капіталу. Однак, виходячи із відносно високої вартості капітальних ресурсів, резервування доцільно використовувати лише для покриття залишкових ризиків, що не були повністю еліміновані за рахунок інших методів регулювання валютного ризику.

Фінансування негативних наслідків від очікуваних коливань валютних курсів може здійснюватися за рахунок розширення процентної маржі. Іншими словами, до складу процентної ставки за валютним контрактом вноситься надбавка за ризик – “цінова подушка”.

Альтернативним методом фінансування ризику виступає створення зовнішнього резервного фонду банку у формі організації функціонування власної (кептивної) страхової компанії (captive insurance company). З нашої точки зору, незважаючи на безперечні переваги, використання кептивних страхових компаній як методу регулювання валютного ризику банку в Україні є суттєво обмеженим. Це пов’язано із відсутністю у страхової компанії дієвих методів натурального управління валютними позиціями, що фактично створюються за рахунок трансферту валютного ризику від банку до кептиву. В умовах нерозвинутості вітчизняного ринку валютних деривативів банки, з нашої точки зору, мають більші можливості у сфері управління валютним ризиком.

121

Виходячи зі специфіки окремих видів валютного ризику, ефективне управління ним можливе лише за умов синергетичного поєднання різноманітних методів регулювання експозиції та наслідків реалізації валютного ризику.

Регулювання валютно-кредитного ризику є доволі специфічним, виходячи з дуалістичної природи даного виду валютного ризику. Основною метою банку при управлінні зазначеним ризиком, з нашої точки зору, є недопущення критичного зростання вартості обслуговування валютної заборгованості внаслідок зміни обмінних курсів, що призведе до неплатоспроможності контрагента.

Задля досягнення поставленої мети банком може бути використаний весь спектр методів управління кредитним ризиком у комбінації з методами регулювання валютного ризику. Зокрема, найбільш дієвими методами управління валютно-кредитним ризиком, з нашої точки зору, виступає вибір валюти номінації договору, використання валютних застережень та угод з транспозиції ризику та лімітування. Крім того, банку доцільно здійснювати стрес-тестування валютних позицій клієнтів та контрагентів, консультувати їх відносно підвищення ефективності валютного ризик-менеджменту, а також проводити спільне управління валютним ризиком позичальника на основі використання натуральних та синтетичних методів.

122

РОЗДІЛ 3 Управління ризиками системних

характеристик

3.1. Методологічні особливості управління ризиком ліквідності банку

Посилення конкуренції між банками, зростання дефіциту банківських ресурсів, невизначеність економічного середовища у посткризових умовах обумовлюють підвищену увагу банків до управління ризиками системних характеристик – ризику ліквідності, ризику капітальної стабільності та ризику втрати платоспроможності. Зауважимо, що ключовим фактором, який поєднує ці три види ризику, є ліквідність.

Ліквідність є важливою системною характеристикою банку, яка свідчить про фінансову стабільність, спроможність банку розширювати обсяги активних операцій та протистояти негативним наслідкам кризових ситуацій. Ефективне управління ліквідністю є необхідною умовою забезпечення безперебійної роботи банку, оптимального розподілу і використання банківських ресурсів.

Відповідно до існуючих класифікацій банківських ризиків ризик ліквідності розглядається у складі фінансових ризиків, а саме ризиків системних характеристик. Деякі автори ризик ліквідності розглядають у складі ризиків активних операцій, пов’язуючи його в основному з операціями з цінними паперами [74, 235].

Базельський комітет з банківського нагляду відносить ризик незбалансованої ліквідності до внутрішніх [228]. Проте, на нашу думку, причинами виникнення ризику незбалансованої ліквідності можуть бути як зовнішні, так і внутрішні чинники, тому цей ризик не можна однозначно віднести до зовнішніх чи внутрішніх ризиків.

Вихідним поняттям в розумінні сутності та механізмів управління ризиком ліквідності банку є “ліквідність банку”.

Термін “ліквідність” (від лат. liquidus – рідкий) у буквальному розумінні характеризує легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові активи [25, с. 69].

Енциклопедія банківської справи України надає наступне трактування поняття “ліквідність” – економічний термін, який означає: 1) здатність до реалізації, продажу, мобільного перетворення матеріальних та інших цінностей на реальні гроші (у цьому значенні розрізняють поняття “ліквідні кошти” та “ліквідні активи”); 2) спроможність

123

підприємств, банків своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов’язання, можливість конвертувати відповідні активи в грошові кошти в готівковій чи безготівковій формі для оплати своїх платіжних зобов’язань (у цьому значенні розрізняють ліквідність підприємства, ліквідність банку, ліквідність держави тощо) [126, с. 331].

У сучасних економічних умовах ліквідність банку необхідно розглядати як багаторівневу систему категорій, яка включає ліквідність банківської системи, ліквідність банку, ліквідність балансу, ліквідність активів і пасивів [91, с. 19]. На макрорівні виділяють ліквідність банківської системи, яка залежить від ліквідності Національного банку і ліквідності банків другого рівня. У свою чергу, категорія “ліквідність банку” визначається за допомогою ліквідності балансу, а також ліквідності активів і пасивів. Всі дані категорії тісно пов’язані між собою і розглядаються у взаємозалежності.

Підхід науковців до проблеми визначення ліквідності банку значною мірою залежить від розуміння її сутності. Аналіз публікацій, присвячених проблемам ліквідності банку, показав, що в економічній літературі залежно від цілей аналізу або досліджень окремі науковці дають різні тлумачення категорії “ліквідність банку” (табл. 3.1).

Базуючись на дослідженні теоретичних поглядів вітчизняних та зарубіжних науковців, можна виділити три найбільш поширені точки зору щодо змісту ліквідності банку:

1)ототожнення ліквідності банку з існуючим обсягом грошових коштів;

2)якісна характеристика об’єкта економічних відносин, а саме його здатність погашати свої зобов’язання в строк;

3)визначається не лише спроможністю банку розраховуватись за своїми зобов’язаннями, а й одночасним розширенням кредитної діяльності.

Багато авторів (А. Мороз, І. Сало, О. Криклій, О. Лаврушин та ін.) надають визначення ліквідності банку, в основі якого покладено здатність банку своєчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями. У працях А. Єпіфанова, Н. Маслак, Г. Панової можна зустріти розуміння ліквідності банку як здатності банку купувати грошові кошти у центрального банку за прийнятною ціною. Також при тлумаченні поняття “ліквідність банку” більшість із зазначених авторів розуміють співвідношення сум активів і пасивів з однаковими термінами.

Але в сучасних умовах ліквідність банків залежить не лише від незбалансованості активів і пасивів, а й від можливості задовольнити потреби клієнтів у кредитуванні. Брак ліквідності може стати проблемою вже тоді, коли банк розширює свій портфель кредитів швидше,

124

ніж здатен забезпечити адекватне, надійне фінансування [219]. Якщо банк не може надавати кредити через недостатність ресурсів, то, поперше, зменшуються потенційні доходи за кредитними операціями і, по-друге, погіршується конкурентоспроможність банку через втрату клієнтів.

Таблиця 3.1 – Підходи до визначення поняття “ліквідність банку”

125

Ліквідність банку визначається ліквідністю балансу, а саме ліквідністю активів і пасивів. Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації коштів за активом покривати термінові зобов’язання за пасивом. Ліквідність балансу характеризує запас власних коштів, запас (портфель) активів і певну структуру зобов’язань, а також відповідність строковості пасивів та активів [293].

Таким чином, враховуючи всі наведені вище змістовні аспекти, ризик ліквідності слід визначати як ризик незбалансованості надходжень та відтоку грошових коштів, що спричиняє дефіцит або надлишок ліквідності.

Для детальнішого дослідження ризику ліквідності варто зупинитись на його класифікації, яка, насамперед, передбачає його поділ на:

•ризик ліквідності фондування (недостатності грошових коштів), пов’язаний зі зниженням спроможності банку виконувати свої зобов’язання в зазначені строки чи неможливістю повністю або частково покрити грошовими коштами вимоги контрагентів;

•ризик ліквідності активів, пов’язаний з неможливістю реалізувати активи в тих чи інших сегментах фінансового ринку, що призводить до втрат.

Також авторами залежно від місця виникнення виділяються на-

ступні види ризику ліквідності:

•балансовий ризик ліквідності, тобто ризик того, що банк у певний момент часу не зможе виконати свої зобов’язання за рахунок наявних ліквідних активів унаслідок неадекватної структури балансу;

•ризик ліквідності ринку – ризик того, що у певний момент часу виникне ситуація, за якої банк не в змозі буде придбати на фінансовому ринку необхідні кошти за діючою ринковою ставкою через недостатність поточних обсягів торгівлі або низький кредитний рейтинг самого банку-позичальника;

•ризик події – наявний або очікуваний ризик, що загрожує доходам і капіталу банку, і який спричиняється особливими ситуаціями (він є наслідком політичних, соціально-економічних та інших ризиків) [354].

На нашу думку, класифікацію за даним критерієм доцільно доповнити ризиком ліквідності світового грошового ринку. Як свідчить кризова ситуація, що спостерігалась у 2008-2009 роках, неврахування ризику ліквідності світового грошового ринку може призвести до серйозних негативних наслідків.

Досить часто у зарубіжних наукових джерелах можна зустріти підхід до ризику ліквідності як до ризику незбалансованої ліквідності, який поділяється на:

126

•ризик недостатньої ліквідності, що означає неможливість своєчасного виконання банком своїх зобов’язань;

•ризик надлишкової ліквідності, що означає недоотримання частини доходів через надлишок високоліквідних, але низькодохідних ак-

тивів [354].

Ризик надлишкової ліквідності спричиняє зменшення дохідності активів, що свідчить про неефективну політику управління ліквідністю.

Для оцінки сукупної ліквідності банків слід розглядати в системі такі її форми – стаціонарну ліквідність (запас), поточну ліквідність (потік) і перспективну ліквідність (прогноз) [231].

Узагальнена класифікація видів ризику ліквідності банку подана на рис. 3.1.

Ризик ліквідності пасивів визначається як неспроможність банку розраховуватись за своїми зобов’язаннями через непередбачене зростання обсягів вихідного грошового потоку (внаслідок дострокового зняття депозитів, зменшення залишків коштів на поточних рахунках клієнтів).

Ризик ліквідності активів полягає у неспроможності банку реалізувати активи для покриття дефіциту ліквідності та неможливості задовольнити потреби клієнтів банку у кредитуванні.

Ризик незбалансованості активів і пасивів викликаний наявністю значних розривів між групами активів і пасивів банку за строками, що призводить до неспроможності банку розраховуватись за своїми зобов’язаннями.

Існуючу класифікацію, відповідно до якої ризики ліквідності поділено на ризик поточної та перспективної ліквідності [320], нами доповнено ризиком ретроспективної ліквідності, адже існування кризи ліквідності банку в минулому періоді може суттєво погіршити репутацію банку в наступні періоди, що також потрібно враховувати.

За ступенем ризику ліквідності доцільно виділити критичний, помірний і низький ризики ліквідності. Низький ризик ліквідності присутній за нормального стабільного функціонування банку, який характеризується збалансованістю активів і пасивів банку. Помірний ризик ліквідності визначається наявністю незначних розривів ліквідності, спроможністю банку покривати дефіцит ліквідності за рахунок додаткового залучення коштів. Критичний ризик ліквідності характеризується незбалансованістю балансу банку, наявністю суттєвих розривів ліквідності, зростанням невиконаних банком зобов’язань, що може призвести до банкрутства банку.

127

чинників, які впливають на ліквідність банку: наявність у банку необхідної суми ліквідних коштів; можливість залучення ліквідних коштів шляхом їх запозичення чи продажу активів [24]. Такий підхід базується на існуючих методах управління ліквідністю банків, але він не передбачає дослідження передумов вибору того чи іншого методу.

У працях О. Лаврушина [27] розглядаються зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на ліквідність банку. До внутрішніх чинників належать: стійка капітальна база банку, якість активів, якість депозитів, помірна залежність від зовнішніх джерел, співставність активів і пасивів за строками, менеджмент, першокласний імідж банку. До групи зовнішніх чинників належать: загальна політична та економічна ситуація в країні, розвиток ринку цінних паперів і міжбанківського ринку, організація системи рефінансування, ефективність регулюючих функцій центрального банку. Схожа класифікація запропонована Г. Пановою [231], яка виділяє дві групи чинників, що впливають на ліквідність: мікроекономічні та макроекономічні чинники.

На нашу думку, чинники формування ризику ліквідності, враховуючи багатоаспектний характер цього явища як системної характеристики фінансового стану банку, найкраще розглядати з позиції врахування його взаємозв’язків з іншими видами ризиків банку (рис. 3.2).

Рисунок 3.2 – Ризик ліквідності у загальній системі банківських ризиків

При встановленні взаємозв’язку ризику ліквідності з депозитним ризиком можна використовувати поняття ресурсного ризику, який визначається ймовірністю того, що обсяг ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банку, буде меншим за прогнозований. Ресурсний ризик призводить до проблем ліквідності і при виявленні потребує непередбаченого раніше термінового поповнення ресурсів [83].

Значно впливає на ризик незбалансованої ліквідності якість кредитного портфеля. Чим більший обсяг проблемних кредитів у складі кредитного портфеля банку, тим більше відрахувань у резерв під кредитні ризики і менше надходжень коштів у вигляді плати за користування кредитом. Відповідно, зростання кредитного ризику негативно впливає на ліквідність банку.

129