упр риз банку 2 том

редовище та фінансовий стан конкретної галузі економіки для мінімізації можливості виникнення значного кон’юнктурного ризику.

Ризик, пов’язаний із неадекватністю вхідної інформації. Наслід-

ки настання такого ризику, як правило, призводять до значних капітальних втрат. Разом з тим мінімізувати його досить важко, оскільки біржова інформація, яка доступна для банку-інвестора, часто є досить суперечливою. Іншою специфічною рисою такою інформації є короткостроковість її актуальності та адекватності, що вимагає додаткових витрат на її постійне отримання та обробку.

Ризик неплатоспроможності та банкрутства об’єкта інвести-

цій. Очевидно, що для мінімізації можливості виникнення цього ризику достатньо інвестувати капітальні ресурси у найбільш надійні підприємства та проекти, проте часто навіть такі підприємства у короткі строки можуть постати перед проблемою банкрутства. Більше того, найбільш надійні інвестиційні проекти, як правило, найменш прибуткові, а тому інвестиційний портфель банку має бути збалансованим за рівнем дохідності та відповідним для нього ступенем ризику, що в кінцевому рахунку забезпечить отримання прибутку від вкладених капітальних ресурсів та мінімізує ризик від виникнення неплатоспроможності та банкрутства об’єктів банківського інвестування.

Ризик втрати ліквідності інвестицій. Ліквідність капіталовкла-

день банку фактично означає ступінь його можливості у будь-який момент часу реалізувати свої активи за ринковими цінами. На практиці під цим ризиком розуміють втрати, які може понести банк при значному падінні ринкової вартості реалізованих ним цінних паперів в результаті значного обсягу їх продажу. Ступінь ліквідності цінних паперів залежить від двох основних характеристик ринку – його ширини та глибини.

Достатня ширина відповідного ринку означає, що на ньому договори купівлі-продажу цінних паперів є досить численними та виконуються у значних обсягах.

При достатньому рівні глибини ринку існує висока ймовірність того, що значна кількість договорів з реалізації цінних паперів може проводитися по більш високим цінам, ніж середньоринкові.

Ризик неправильної оцінки курсу цінних паперів. Даний вид ризи-

ку тісно пов’язаний із попереднім (тобто ризиком втрати ліквідності), проте, на відміну від нього, ризик неправильної оцінки курсу цінних паперів є умовно контрольованим. За умови, коли ринок недостатньо широкий, іншими словами, не досить ліквідним, можуть виникати значні труднощі переважно із продажем на ньому наявних у банку цінних паперів, оскільки для одних цінних паперів оприлюдненим є курс продажу, а для інших – курс купівлі. Для мінімізації цього ризи-

172

ку необхідно обирати найбільш ліквідні цінні папери на достатньо широких ринках. Однак у цьому випадку також постає проблема паритету між рівнем дохідності капіталовкладень та рівнем їх ризику.

Ризик, пов’язаний із втратами капітальних ресурсів при проведенні неправильної тактики та стратегії виконання операцій в пев-

ний момент часу. Стратегічний ризик, як правило, полягає у втратах внаслідок неправильного вибору об’єкта інвестування, що виражається у вкладанні значних капітальних ресурсів у цінні папери на основі неправильного прогнозування щодо динаміки їх курсу. Незважаючи на значну актуальність цього питання для кожного банку, провести достовірне прогнозування курсів цінних паперів досить складно, особливо на ринках з мінливими економічними тенденціями, а тому, зважаючи на те, що такий прогноз теоретично можливий, даний тип джерела ризику можна вважати суб’єктивним.

Ризик втрат, що виникає при швидкому виводі капітальних ресу-

рсів із об’єкта інвестування. Суть цього ризику полягає у тому, що при досить оперативній реалізації цінних паперів, що належать банку, може виникнути ситуація, при якій у даний конкретний період часу їх курс може бути нижчим за той, при якому вони забезпечують банку прибуток, або навіть незначний збиток. При досить значних обсягах проведення операцій купівлі-продажу цінних паперів у вказаних умовах виникає ризик значних втрат капіталу на курсових різницях.

Для мінімізації вказаного ризику необхідно завчасно контролювати потреби банку у капітальних ресурсах та адекватно контролювати обсяги інвестицій, навіть за умови, що такі інвестиції за короткий час можуть принести потенційно високі прибутки, так як існує ймовірність швидкої зміни позитивної тенденції щодо зміни курсу цінних паперів на негативну.

З аналогічних причин може виникнути ризик втрат капітальних ресурсів від інвестицій, що були реалізовані на завідомо короткі терміни. Як правило, рівень ризику не відповідає навіть значним потенційним прибуткам для банку.

Ризик, пов’язаний із закордонними капіталовкладеннями полягає у можливості отримання втрат капіталу внаслідок часткової або повної неспроможності виконувати свої боргові зобов’язання з боку іноземних партнерів. Причини такої неспроможності можуть бути як економічні, так і політичні, внаслідок їх впливу виникає ризик неповернення вкладених інвестиційних капітальних ресурсів або тимчасова часткова чи повна неконвертованість національних валют. Теоретично заходів мінімізації цього капітального ризику не існує, проте є заходи щодо попередження його виникнення – це вивчення міжнародних

173

рейтингів іноземних країн та банківських систем для встановлення надійності таких інвестицій.

Ризик валютних капіталовкладень – це ризик значних втрат капі-

тальних ресурсів внаслідок падіння курсу іноземних валют, в які відбувалися капіталовкладення. Насправді існує значна кількість джерел виникнення вказаного виду ризику, що у будь-якому випадку не залежать від банку-інвестора.

Рівень інфляції в країні, стан кон’юнктури, різниці між процентними ставками, світові економічні процеси, криза довіри до даної країни, її політико-економічна обстановка – всі ці причини можуть вплинути на коливання курсу валюти даної держави. А тому банківський менеджмент має відстежувати економічну та політичну ситуацію розвитку даної країни, слідкувати за світовими тенденціями для адекватного та оперативного конвертування ризикової валюти за умови виникнення перших сигналів нестабільності.

Кожен із перерахованих видів ризиків або їх сукупність можуть спровокувати порушення капітальної стабільності банку, що є значним ризиком діяльності будь-якого банку.

Таким чином, ризик капітальної стабільності банку може бути наслідком впливу кожного або одночасно декількох із вищенаведених ризиків, а тому управління ним має відбуватися відповідно до природи несприятливої економічної ситуації.

Єдиної системи показників, яка б в загальному вигляді характеризувала ризик капітальної стабільності банку, на сьогодні не існує, тому аналітики використовують різні методики, що включають різні показники, які часто суттєво відрізняються.

Так, фахівці з аналізу банківської діяльності Київського національного економічного університету зазначають, що оцінка капітальної стабільності банку базується на показниках, що характеризують структуру та достатність капіталу банку, структуру залучених та запозичених коштів, якість активів банку і динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву [8].

У навчальному посібнику “Аналіз банківської діяльності” за редакцією Ф. Бутинця фінансова стійкість розглядається лише з позицій аналізу капіталу банку і оцінюється за допомогою показників, що характеризують структуру капіталу банку та його достатність [9]. З таким підходом не можна погодитися, оскільки, як було зазначено вище, факторами фінансової стійкості поряд з достатністю капіталу є ліквідність банку, якість активів та пасивів, ефективність управління банком.

На нашу думку, оцінка капітальної стабільності банку має будуватися на таких методологічних положеннях:

174

•спрямованість оцінки підпорядковується факторам, що обумовлюють капітальну стабільність банку, а, отже, критеріям її оцінки. Тому головними напрямками такого аналізу є достатність капіталу, прибутковість, ліквідність, якість активів та пасивів;

•оскільки капітальна стабільність банку являє собою якісну характеристику, аналіз акцентується на якісних аспектах процесів, що вивчаються;

•враховуючи, що капітальна стабільність є однією зі складових стійкості банку, в процесі аналізу використовується такий компонент аналітичних процедур, як вивчення динамічних рядів відповідних показників;

•виходячи з того, що капітальна стабільність є не лише відображенням поточного стану банку, але і перспектив його розвитку, в оцінці мають бути присутні елементи прогнозування.

Задачі оцінки капітальної стабільності банку та пов’язаного з нею капітального ризику найчастіше вирішуються за допомогою методу коефіцієнтного аналізу, який є доволі простим, доступним і легко реалізується на практиці. У таблиці 3.9 подано основні показники, що застосовуються для оцінки капітальної стійкості як складової фінансової стійкості банку.

Таблиця 3.9 – Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників капітальної стабільності

175

На сьогодні можна констатувати, що однозначного трактування та розрахунку показників капітальної стабільності банків не існує. Визначення обсягу власного капіталу, необхідного банку, залишається одним із найсуперечливіших питань у теорії банківської справи.

Слід зауважити, що достатність власного капіталу в міжнародній практиці розглядається на основі двох позицій:

•інституційної – кожен банк повинен мати визначену мінімальну величину власного (регулятивного) капіталу;

•позиції співвідношення регулятивного капіталу та ризиків банку.

Група коефіцієнтів достатності власного капіталу на основі співвідношення власного капіталу й активів банку суттєво відрізніється за змістом. Це зумовлено еволюцією підходів до знаменника такого співвідношення, а також пов’язано з розвитком грошово-кредитного обігу фінансових систем країн, виникненням нових фінансових інструментів і створенням привабливих умов для інвестування, що значно розширило коло ризиків банків.

Не проводячи детального аналізу різних підходів до оцінки капітальної стабільності, зазначимо, що вона переважно характеризується з позицій:

•частки власного капіталу в активах банку;

•частки різних складових капіталу в працюючих банківських активах;

•забезпеченості активів банку капітальною базою;

•частки капіталу в дохідних активах;

•частки різних залучених коштів у зобов’язаннях та ін.

176

Таким чином, можна стверджувати: жоден із розглянутих вище підходів і коефіцієнтів не відповідає вимогам повного та системного оцінювання капітальної стабільності банку. Головним їхнім недоліком є неможливість на основі таких розрахунків із високим ступенем точності передбачити банкрутство банківської установи. Наявні також методичні недоліки, пов’язані із неоднозначністю формул та суб’єктивністю оцінок значень даних коефіцієнтів.

3.5. Вплив трансфертного ціноутворення на податковий ризик та достатність капіталу банку

Одним із основних інструментів забезпечення капітальної стабільності банку є трансфертне ціноутворення. Даний інструмент здійснює істотний вплив на податкові ризики банків, які входять до складу міжнародних фінансових груп. На нашу думку, податковий ризик та ризик капітальної стабільності банку у контексті застосування трансфертного ціноутворення є взаємопов’язаними та повинні розглядатись у діалектичному взаємозв’язку.

За інформацією, наведеною на офіційному сайті НБУ, частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків України за період з

01.01.2005 по 01.12.2011 збільшилась у 4 рази (з 9,6 до 40,9 % [315]).

На кінець 2011 року в Україні функціонувало 54 банки з іноземним капіталом, що становить понад 30 % банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій. Наведені дані свідчать про істотну присутність на національному ринку транснаціональних банківських груп. Із достатньою ймовірністю можна спрогнозувати посилення ринкових позицій міжнародних банків в Україні після виходу міжнародних та національного фінансових ринків із кризи. Вважаємо за доцільне більш детально вивчити особливості використання трансфертних цін з метою формування внутрішньобанківської рівноваги банківчленів міжнародних банківських груп.

Слід зазначити, що трансфертне ціноутворення у сфері зовнішньоекономічної діяльності переважно розглядається на рівні міжгосподарських відносин юридично відокремлених господарюючих суб’єктів, які пов’язані відносинами контролю (“related parties”). Відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (International Financial Reporting Standarts) особа визнається пов’язаною з організацією, якщо вона прямо або опосередковано: контролює або контролюється, або знаходиться під спільним контролем даної організації (включаючи материнські та дочірні компанії); має частку участі в даній організації, яка забезпечує значний вплив у цій організації; має спільний контроль над даною організацією. Особливості застосування трансфертних цін у відносинах

177

між пов’язаними юридичними особами, зокрема банками, розглянуто у монографії “Система трансфертного ціноутворення у комерційних банках” [196, с. 9–11, с. 106–129].

Одним із класичних прикладів пов’язаних осіб є банки-члени міжнародної банківської (фінансової) групи. Таким чином, розглядаючи систему трансфертного ціноутворення, що використовується міжнародною банківською групою, необхідно враховувати можливість її використання для регулювання відносин між банками – членами групи. Зокрема, трансфертні ціни можуть застосовуватись з метою економічного стимулювання члена групи до виконання тактичних та стратегічних планів групи. Трансфертне ціноутворення у межах фінансових та фінансово-промислових груп забезпечує баланс фінансових ресурсів членів зазначених груп та сприяє формуванню рівноважного стану групи в цілому.

Іншим напрямком використання трансфертних цін є мінімізація податкового навантаження групи [196, с. 106–129]. З метою недопущення маніпулювання трансфертними цінами для незаконного заниження податкової бази ОЕСР розроблено “Рекомендації щодо трансфертного ціноутворення для багатонаціональних корпорацій та податкових адміністрацій”.

Мета державного регулювання трансфертного ціноутворення полягає у запровадженні механізму контролю за об’єктивністю розрахунку та розподілу доходів і витрат корпорацій для забезпечення прозорості податкової політики транснаціональних корпорацій (ТНК). Враховуючи поточну динаміку транснаціоналізації банківського сектора України, дане питання набуває особливої актуальності в аспекті оподаткування фінансових транснаціональних корпорацій, які виходять на національний банківський ринок.

Розвиток транснаціональних корпорацій, як форми організації виробничих відносин, призвів до певної трансформації сутності поняття “трансфертна ціна”. Дане поняття все активніше використовується для позначення ціни, за якою товари, роботи та послуги передаються між господарюючими суб’єктами, що входять до складу певної транснаціональної корпорації. Таким чином, зміст поняття “трансфертна ціна” поширюється на сферу міжгосподарських відносин.

У процесі державного регулювання трансфертного ціноутворення для позначення наявності відносин контролю між суб’єктами господарювання в переважній більшості країн застосовується термін “пов’язані сторони” (“related parties”). Ключовим моментом при визначенні взаємозв’язку між сторонами угоди є підтвердження ступеня контролю або значного впливу однієї особи на іншу.

178

Таким чином, при вивченні питання щодо можливої взаємозалежності осіб державні органи (податкові, аудиторські, судові та інші) повинні, перш за все, враховувати економічну сутність відносин між суб’єктами господарювання, а не їх юридичну форму. До моменту активного відкриття філій зарубіжними банками на території України податкові проблеми, пов’язані із трансфертним ціноутворенням, доцільно розглядати на рівні міжгосподарських відносин. Зокрема, схема мінімізації податкових платежів на основі трансфертного ціноутворення може реалізовуватись між українським дочірнім банком та іноземною материнською фінансовою компанією або між українським та зарубіжним дочірніми банками, які контролюються однією материнською фінансовою компанією.

Економічна сутність проблеми, яка обумовлює необхідність державного втручання у механізм формування трансфертних цін, схематично була показана на рисунку 3.17.

Материнський банк – резидент Франції

(ставка податку на прибуток корпорацій – 33,3 % )

Рисунок 3.17 – Сутність проблеми маніпулювання трансфертним цінами

179

На даному рисунку зображено умовну структуру транснаціонального банку, материнська компанія якого знаходиться у Франції, а дочірні структури розташовані в Австрії, Нідерландах, на Кіпрі та в Україні. У даному випадку зазначено країни, які дійсно займають провідні позиції при інвестуванні в банківську систему України. На рисунку наведено реальні ставки оподаткування прибутку корпорацій, які визначені у законодавстві відповідних країн та діяли на початок 2011 року. Інформацію щодо ставок оподаткування отримано зі щорічного звіту, який складається за підтримки Світового банку та характеризує податкові системи усіх країн світу. Відповідно до розділу 3 Податкового кодексу України передбачено поступове зменшення податку на прибуток підприємств протягом 2011–2014 років. На рисунку 3.17 наведено ставку оподаткування (21 %), строк дії якої – з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Сутність проблеми трансфертного ціноутворення полягає в можливості цілеспрямованого завищення трансфертних цін, за якими підрозділи транснаціональної фінансової групи, які базуються у країнах із нижчим рівнем оподаткування прибутку (у нашому прикладі – Кіпр, ставка 10 %), передають ресурси іншим підрозділам, які базуються у країнах із вищими ставками оподаткування прибутку (у нашому прикладі – Україна, ставка 21 %).

Дана операція призводить до збільшення валових витрат українського підрозділу міжнародної групи, зменшення бази оподаткування податком на прибуток та, як наслідок, зниження податкових надходжень у національний бюджет. З іншого боку, міжнародна банківська група оптимізує (мінімізує) свої податкові платежі, оскільки виводить частину прибутку у країни із нижчим рівнем оподаткування. Таким чином, з одного боку, трансфертне ціноутворення використовується міжнародною групою для мінімізації своїх витрат та сприяє збільшенню її стійкості та досягненню рівноважного стану. З іншого боку, дані операції призводять до порушення національних інтересів нашої держави.

Дослідимо економічні передумови, які визначають доцільність маніпуляції трансфертними цінами в банківській системі України.

Спочатку визначимо резидентність власників істотної участі найбільших банків України, а також проаналізуємо податкове навантаження у країнах, резидентами яких є власники істотної участі (див. табл. 3.4). Інформаційною базою дослідження була інформація щодо власників істотної участі з сайту НБУ, а також щорічні звіти щодо сплати податків у різних країнах світу.

Як видно із таблиці 3.10, на 01.10.2011 року у групу найбільших входило 17 банків, з них 10 банків перебували під контролем нерези-

180