упр риз банку 2 том

дентів. Інвестиції у найбільші банки України переважно надходять із Австрії, Кіпру та Російської Федерації. Також наявні інвестиції від резидентів Франції, Угорщини, Великобританії, Німеччини та Ірландії. На основі дослідження національних систем оподаткування за результатами 2011 року, яке щорічно проводиться аудиторською компанією PricewaterhouseCoopers та Світовим банком, агрегована ставка оподаткування для країн, резидентами яких є власники істотної участі

(табл. 3.10).

Таблиця 3.10 – Власники істотної участі найбільших банків України станом на 01.10.2011, %

Продовж. табл. 3.10

*Джерело: інформаціящодо власників істотної участі на офіційному сайті НБУ

**Джерело: Paying Taxes: The global picture 2012 / PricewaterhouseCoopers, World Bank // http://www.doingbusiness.org/reports/thematic-reports/paying-taxes

***є суттєві пільги щодо оподаткування нерезидентів

****Джерело: Офіційний сайт Doing Business // http://www.doingbusiness.org/ data/exploretopics/paying-taxes

Слід зазначити, що наведена ставка розрахована за спеціальною методикою PricewaterhouseCoopers і являє собою не номінальні показники, передбачені податковим законодавством, а частку фактичних обсягів власних податкових платежів суб’єкта господарювання від його прибутку до оподаткування. Також у таблиці наведено ставку податку на прибуток корпорацій, яка визначена у національному законодавстві відповідних країн.

Ставка податку на прибуток для резидентів України є середньою у порівняні з іншими країнами, резидентами яких є власники істотної участі. З іншого боку, за величиною загального податкового навантаження Україна (57,2 %) поступається лише Франції (65,8 %). Необхідно підкреслити, що резиденти Кіпру мають мінімальне податкове навантаження та займають значну питому вагу у структурі інвестицій у банківську систему України. Таким чином, існують економічні передумови для мінімізації податкових платежів дочірніми банками, що входять до складу міжнародних фінансових груп.

Для підтвердження даної гіпотези проаналізуємо частку коштів інших банків в іноземній валюті у структурі зобов’язань найбільших банків України, що знаходяться під контролем іноземних фінансових груп (табл. 3.11). Зазначимо, що відповідно до нормативних актів щодо складання фінансової звітності банків до даної статті включаються залишки за короткостроковими та довгостроковими кредитами та депозитами, отриманими від інших банків, а також залишки за кореспондентськими рахунками.

182

Таблиця 3.11 – Частка коштів інших банків у іноземній валюті в структурі зобов’язань найбільших банків України станом на 01.10.2011*

*Джерело: показники розраховано на основі даних фінансової звітності банків, яка розміщена на офіційному сайті НБУ

Як видно із таблиці 3.11, сім із десяти банків, які перебувають під контролем нерезидентів, залучають ресурси інших банків у іноземній валюті активніше, ніж у середньому по групі найбільших та по банківській системі в цілому. Причому у чотирьох із банків з іноземним капіталом більше 30 % зобов’язань формуються за рахунок коштів інших банків у іноземній валюті, що перевищує середній показник по

183

групі найбільших більше ніж у 2 рази, а по банківській системі – більше ніж у 3 рази.

Таким чином, банки з іноземними інвестиціями більш інтенсивно користуються валютними ресурсами інших банків у порівнянні із банками, що контролюються вітчизняним інвесторами. Логічним видається припущення, що здебільшого ресурси надходять від пов’язаних банків-нерезидентів, які можуть розташовуватись у країнах із значно нижчими ставками оподаткування прибутку корпорацій. Необхідно зазначити, що за умови розташування материнських банків у країнах із вищим рівнем оподаткування прибутку існує можливість мінімізації податків через надання ресурсів дочірніми банками або іншими структурними підрозділами фінансової групи, які знаходяться у країнах із нижчим рівнем оподаткування прибутку. Отже, існує реальна можливість для використання трансфертного ціноутворення з метою мінімізації податкових платежів міжнародних банківських груп.

У вітчизняному законодавстві відсутні спеціальні нормативноправові акти з питань регулювання трансфертного ціноутворення, але в Податковому кодексі України від 02.12.2010 № 2755-VI закладено правові норми, які забезпечують прийнятний рівень державного регулювання трансфертного ціноутворення. Зазначимо, що до прийняття Податкового кодексу у вітчизняному законодавстві був відсутній ефективний механізм регулювання трансфертних цін. Норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не могли ефективно впливати на регулювання трансфертного ціноутворення, оскільки не визначали конкретних методів розрахунку звичайної ціни.

На даний момент у статті 39 Податкового кодексу визначено методи розрахунку звичайної ціни: порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), ціни перепродажу, “витрати плюс”, розподілу прибутку та чистого прибутку. Зазначається, що кожний наступний метод (відповідно до вищезазначеного переліку) застосовується, якщо звичайна ціна не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Зміст зазначених методів визначення звичайної ціни в цілому відповідає рекомендаціям ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для багатонаціональних корпорацій та податкових адміністрацій.

Терміни “звичайна ціна” та “пов’язані особи”, які є ключовими при застосуванні концепції звичайної ціни, визначаються пунктами 14.1.71 та 14.1.159 відповідно. Виходячи з аналізу змісту даних термінів, можна зробити висновок, що трансфертне ціноутворення у межах міжнародної банківської групи безпосередньо потрапляє під дію норм статті 39 Податкового кодексу.

184

На нашу думку, певним недоліком статті 39 Податкового кодексу є занадто ліберальні позиції щодо доведення платником податку обґрунтованості звичайної ціни. У пункті 39.14 цілком правомірно зазначається, що обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби. Однак у наступному абзаці даного пункта вказується, що платник податку може не надавати на запит органу державної податкової служби обґрунтування рівня договірних цін, посилаючись на норму щодо обов’язку податкового органу доводити невідповідність ціни договору (правочину) рівню звичайної ціни. Враховуючи обмеження щодо доступу до банківської інформації та складність ціноутворення на банківські продукти (особливо при здійсненні міжнародних операцій), податкові органи, скоріш за все, не зможуть достовірно оцінити відповідність договірних цін звичайній ціні. Таким чином, необхідно передбачити обов’язок платника податку, операції якого характеризуються істотним рівнем складності, відповідати на запит податкового органу щодо обґрунтування відповідності ціни договору звичайній ціні. На нашу думку, в подальшому також необхідно буде розглянути можливість удосконалення статті 39 Податкового кодексу України у напрямку деталізації застосування звичайної ціни для регулювання фінансових операцій між пов’язаними особами, зокрема, між членами транснаціональних банківських груп.

Як зазначалось вище, передача ресурсів у формі зобов’язань за трансфертними цінами може використовуватись для мінімізації податкового навантаження банків-членів транснаціональної фінансової групи та досягнення інших тактичних і стратегічних цілей групи. У свою чергу, можливість маніпулювання трансфертною ціною зобов’язань банку є однією з основних причин недостатнього обсягу внутрішньогрупових інвестицій у формі капіталу. Як наслідок виникає проблема “тонкої капіталізації” (“thin capitalization”), сутність якої полягає у недостатній величині власного капіталу у порівнянні із обсягом зобов’язань банку, що, у свою чергу, обумовлює зменшення вартості банку.

Таким чином, на рівні міжгосподарських зв’язків трансфертні ціни можуть суттєво впливати на процес формування капіталу банку, який входить до складу певної транснаціональної фінансової групи. У свою чергу, обсяг та структура банківського капіталу є одним із ключових факторів, що визначають фінансову стійкість банку. Нагадаємо, що під рівновагою банку ми розуміємо такий його стан, коли основні внутрішньобанківські фінансові пропорції дозволяють забезпечити стабільне (стійке) функціонування даного фінансового посередника із прийнятним рівнем ефективності. Отже, проблема капіталіза-

185

ції безпосередньо пов’язана із дослідженням підходів до формування рівноваги банку.

У публікаціях закордонних дослідників досить детально вивчається проблема трансфертного ціноутворення у взаємозв’язку із капіталізацію суб’єктів господарювання, які входять до транснаціональних груп. Однак у вітчизняній науковій літературі дана проблема залишається недостатньо дослідженою. Таким чином, далі пропонуємо дослідити проблему впливу трансфертного ціноутворення на капіталізацію та вартість банків – членів міжнародних фінансових груп, а також визначити напрямки її вирішення.

До основних негативних наслідків проблеми “тонкої капіталізації” відносять збільшення кредитних ризиків для кредиторів недокаптіалізованого суб’єкта господарювання та створення умов для незаконної мінімізації його податкового навантаження. У більшості країн світу, в тому числі в Україні, з метою вирішення проблеми недостатньої капіталізації банків встановлюються спеціальні вимоги щодо мінімального розміру власного капіталу та його структури відповідно до рекомендацій Базельського комітету. Необхідно підкреслити, що зазначені показники визначають мінімально необхідний обсяг власного капіталу, тоді як для забезпечення фінансової стійкості банку, особливо в умовах фінансової кризи 2008–2009 років, необхідні значно більші обсяги власних фінансових ресурсів. Дана теза підтверджується процесами рекапіталізації комерційних банків, що розгорнулись у 20092011 роках як за кордоном, так і в Україні.

На прийняття материнськими структурами рішення щодо надання ресурсів банку-члену групи у формі додаткових внесків у капітал, або у формі боргових зобов’язань, впливає багато факторів фінансового та нефінансового характеру. На нашу думку, одним із основних чинників є наявність ефективної системи державного регулювання трансфертного ціноутворення, яка унеможливлює отримання додаткових прибутків від маніпулювання трансфертними цінами ресурсів у формі зобов’язань. Мета державного регулювання трансфертного ціноутворення полягає у запровадженні механізму контролю за об’єктивністю розрахунку та розподілу доходів і витрат корпорацій для забезпечення прозорості податкової політики транснаціональних корпорацій та забезпечення достатньої капіталізації їх підрозділів. Таким чином, проблема “тонкої капіталізації” має не лише податковий аспект, а й безпосередньо впливає на рівновагу комерційного банку, що входить до транснаціональної фінансової групи.

Наведений висновок підтверджується останніми тенденціями щодо удосконалення практики регулювання трансфертного ціноут-

186

ворення у Великобританії. У червні 2008 року були опубліковані нові правила регулювання трансфертного ціноутворення у Великобританії, які удосконалювали підходи до регулювання трансфертного ціноутворення та правла регулювання недостатньої капіталізації (thincapitalization rules) що діяли з 2004 року. Одним із нових аспектів даного документа є трактування впливу трансфертного ціноутворення на оподаткування компаній як процесу, що нерозривно пов’язаний із проблемою недостатньої капіталізації таких компаній. Проблема недостатньої капіталізації компанії у взаємозв’язку із трансфертним ціноутворенням також розглядається в інших країнах. Зокрема, в Аргентині з 2004 року встановлено кількісне обмеження співвідношення боргових зобов’язань до капіталу у пропорції 2 до 1.

Враховуючи спрямованість даного підрозділу монографії, розглянемо більш детально податкові аспекти проблеми “тонкої капіталізації” у взаємозв’язку із трансфертним ціноутворенням. З точки зору оподаткування, використання значного обсягу зобов’язань у порівнянні із власним капіталом створює потенційні можливості для заниження обсягів прибутку, що, у свою чергу, призводить до зменшення податкових надходжень за податком на прибуток та деякими іншими податковими платежами. У банківському секторі України дана проблема знаходиться у площині міжгосподарських відносин материнського (переважно зарубіжного) та дочірнього (переважно вітчизняного) банків. Однак після внесення змін до Закону України “Про банки та банківську діяльність” щодо надання дозволу зарубіжним банкам відкривати філії на території України дана проблема поширилась на сферу внутрішньогосподарських відносин комерційного банку [264]. Підходи до регулювання діяльності закордонних філій в Україні є подібними до регулювання діяльності іноземних банків, що функціонують на території нашої держави. У статті 24 Закону України “Про банки та банківську діяльність” викладено основні вимоги щодо відкриття філій та представництв іноземних банків на території України. Зокрема, встановлюються вимоги щодо мінімального розміру приписного капіталу філії на момент її акредитації (не менше 120 мільйонів гривень), а також зазначається, що діяльність філії іноземного банку повинна відповідати вимогам, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України (в тому числі щодо економічних нормативів в цілому та нормативів капіталу зокрема). Надалі вважаємо за доцільне аналізувати проблему “тонкої капіталізації” на прикладі банків-юридичних осіб, що входять до транснаціональних фінансових груп.

187

Як зазначалось вище, існують економічні передумови для мінімізації податкових платежів у банківському секторі України шляхом застосовування трансфертних цін, що, в свою чергу, може обумовлювати недостатню капіталізацію банків України. Сутність проблеми полягає в можливості цілеспрямованого завищення трансфертних цін, за якими підрозділи транснаціональної фінансової групи, які базуються у країнах із нижчим рівнем оподаткування прибутку (наприклад Кіпр), передають ресурси іншим підрозділам, які базуються у країнах із вищими ставками оподаткування прибутку (наприклад, Україна). Дана операція призводить до збільшення валових витрат українського підрозділу ТНК, що, як правило, зменшує базу оподаткування податку на прибуток та, як наслідок, знижує податкові надходження в національний бюджет. З іншого боку, фінансова група оптимізує (мінімізує) свої податкові платежі, оскільки виводить частину прибутку у країни із нижчим рівнем оподаткування.

Потрібно підкреслити, що за наведеною вище схемою ресурси передаються на борговій основі у формі зобов’язань, а не у формі інвестицій у власний капітал банку, як наслідок, погіршується фінансова стійкість банку та зменшується його ринкова вартість. Проаналізуємо для найбільших банків України питому вагу власного капталу у структурі їх пасивів (табл. 3.12).

Виходячи з даних, наведених у таблиці, можна зробити висновок, що сім банків із десяти, які перебувають під контролем нерезидентів (виділено курсивом – прим. авт.) мають мешу питому вагу власного капіталу у структурі пасивів у порівнянні із середнім значенням по групі найбільших банків (14,7 %). Станом на 01.04.2009 із десяти банків, які перебували під контролем нерезидентів, дев’ять мали мешу питому вагу власного капіталу у структурі пасивів у порівнянні із середнім значенням по групі найбільших банків (13,3 %). Станом на 01.07.2010 із одинадцяти банків, які перебувають під контролем нерезидентів, вісім банків мали мешу питому вагу власного капіталу у структурі пасивів у порівнянні із середнім значенням по групі найбільших банків. На нашу думку, незначне покращення капіталізації банків, що контролюються нерезидентами, переважно обумовлювалось подоланням наслідків фінансової кризи, а не удосконаленням регулювання трансфертного ціноутворення в Україні.

Із семи найбільших банків, які перебувають під контролем резидентів України станом на 01.10.2011, у трьох капіталізація була кращою, ніж в середньому по групі. Підкреслимо, що усі три банки контролюються державою та були істотно докапіталізовані за рахунок бюджетних коштів в умовах кризи. Станом на 01.07.2010 у п’яти бан-

188

ків, у т.ч. трьох державних, що контролюються резидентами України, капіталізація була кращою, ніж у середньому по групі.

Таблиця 3.12 – Характеристика власного капіталу у структурі пасивів банків групи найбільших за станом на 01.10.2011*

*Показники розраховано на основі даних фінансової звітності банків, розміщених на офіційному сайті НБУ

Слід зазначити, що у середньому у банках, які належать нерезидентам, питома вага власного капіталу у структурі пасивів станом на 01.10.2011 складала 12,7 %, у вітчизняних банків – 15,3 %. Причому три банки, які контролюються нерезидентами (УкрСиббанк, ВТБ Банк та Кредитпромбанк) є значно недокапіталізованими: частка власного капіталу у структурі пасивів менша від середнього значення по групі більше, ніж на третину. Отже, формально капіталізація банків України групи найбільших, що контролюються резидентами України, є більшою у порівнянні із банками, які контролюються нерезидентами.

189

Однак, враховуючи істотний вплив на дані показники капіталізації трьох державних банків (Ощадбанк, Укрексімбанк та Укргазбанк), даний висновок потребує подальшого обґрунтування. Для вирішення даного завдання нами розраховано середній рівень питомої ваги власного капіталу у структурі пасивів банків, які контролюються резидентам України, крім держави. Значення даного показника станом на 01.10.2011 склало 12,9 %. Таким чином, однозначно не можна стверджувати, що більшість банків, які контролюються нерезидентами, є менш капіталізовані у порівнянні із вітчизняними банками. Важливо підкреслити, що ґрунтовне дослідження капіталізації банку та факторів, що на неї впливають, передбачає використання набагато більшого переліку показників, які розраховуються на основі більш детальної інформації. Однак наведені вище показники дають підстави зробити висновок щодо практичного значення проблеми “тонкої капіталізації” (“thin capitalization”) для деяких банків групи найбільших, які входять до міжнародних фінансових груп. Дана проблема може обумовлюватись впливом трансфертного ціноутворення на рівень капіталізації банку.

Об’єктивність отриманих результатів також підтверджується дослідженням структури (у розрізі резидентності контрагентів) активів та зобов’язань банків групи найбільших. Інформаційною основою такого аналізу слугували примітки до річної фінансової звітності банків, які розкривають географічну концентрацію активів та зобов’язань банків. За результатами дослідження нами зроблено висновок, що у середньому більше 90 % активів банків (які контролюються нерезидентами) формуються за результатами операцій із резидентами України. З іншого боку, близько 60–70 % зобов’язань залучаються від нерезидентів, переважно за результатами операцій із іншими банками. Необхідно підкреслити, що у більшості випадків банки-нерезиденти, які надають ресурси, та банки України, які їх залучають, є пов’язаними особами, тобто входять до однієї транснаціональної фінансової групи. Відповідно до міжнародного підходу до регулювання трансфертного ціноутворення, розробленого Організацією економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР) ціни за операціями між пов’язаними особами вважаються трансфертними і підлягають державному регулюванню. Отже, існує реальна загроза використання трансфертного ціноутворення для незаконної мінімізації податкових платежів до бюджету України вітчизняними банками із іноземним капіталом, що також обумовлюватиме їх недостатню капіталізацію, та, як наслідок, впливатиме на рівновагу таких банків.

Для підтвердження об’єктивності отриманих результатів пропонуємо більш детально розглянути географічну структуру активів та зобов’язань банків, які контролюються нерезидентами (УкрСиббанк,

190