1.3 Обґрунтування місця розташування готелю

Згідно ДБН 360-92 у міських і сільських поселеннях необхідно передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які в поєднанні з заміськими повинні формувати комплексну зелену зону.

Оскільки місто є курортною зоною і являється привабливим для туристів то готель раціонально розмістити у мікрорайоні Почапці, в озелененій території, біля річки по трасі Лубни-Миргород-Опішня.

Згідно з ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" визначається певна функціонально-планувальна структура міських поселень.

Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяєтся на селищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків та споруд, в т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньо селищну вулично-дорожню і транспортну мережу, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва і місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними виробничих об'єктів, в т.ч. комплексів наукових установ з досвідченими підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств (з виробництва і переробки сільськогосподарських продуктів, санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського та приміського повідомлення, внутрішньоміської вулично-дорожньої та транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає озеленені й водні простори в межах забудови міста та його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, що охороняються ландшафти, землі сільсько-господарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритого простору; заміські зони масового короткочасного й тривалого відпочинку; курортні зони (в містах i селищах, що мають лікувальні ресурси).

Удосконалення і розвиток планувальної структури міста слід пов'язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам'яток історії, культури і природи.

Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць розселення з місцями праці та відпочинку, установами культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на пересування населення слід формувати відносно стійкий трудовий баланс проживаючих і працюючих в межах основних структурно-планувальних елементів міста (планувальних районів, зон).

Згідно цьому нормативному документу у міських і сільських поселеннях необхідно передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які в поєднанні з заміськими повинні формувати комплексну зелену зону.

Ділянка, що пропонується для розміщення готелю відповідає вимогам санітарно-епідеміологічних правил і гігієнічних нормативів щодо рівнів природних та штучних радіонуклідів, вмісту потенційно небезпечних для людини хімічних і біологічних речовин у повітрі, ґрунті, негативних фізичних факторів та інших.

Миргород — місто в Полтавській області, адміністративний центр Миргородського району. Одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історики припускають, що його було засновано у XII–XIII століттях як сторожовий пункт східної окраїни Київської Русі. Перші згадки про Миргород трапляються у XVІ ст[25].

1576 року за рішенням польського короля Стефана Баторія Миргород став центром реєстрового козацького полку.

З 1649 року місто — адміністративний центр Миргородського козацького полку. Миргородські козаки брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти поневолювачів. З історичних джерел відомо, що миргородці брали активну участь у селянсько-козацькому постанні 1638 року проти польської шляхти під проводом гетьмана Якова Остряниці.

Миргородський полк був одним із найбоєздатніших у війську Богдана Хмельницького.

1695 року миргородські козаки у складі українсько-російського війська брали участь у штурмі турецької фортеці Азов, де «полковникъ Міргородскій Данило Апостолъ паче прочихъ показалъ храбрость».

З відновленням гетьманства у 1727 році миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України (на цій посаді він пробув до своєї смерті 1734 року).

1802 року Миргород став повітовим містом новоутвореної Полтавської губернії.

Під час російсько-французької війни 1812 року миргородці брали активну участь у бойових діях. Саме в той час у Миргороді квартирував Сіверський драгунський полк, у якому служив фундатор нової української літератури І.П. Котляревський.

Осип Бодянський писав у «Пам'ятній книжці Полтавської губернії за 1865 рік» про Миргород, що в місті тоді було 9842 мешканці, 1166 будинків, 36 крамниць, повітове училище, лікарня, поштова станція; більшість населення займалося землеробством, близько тисячі осіб чумакували або ходили в різні місця на заробітки. У місті було 257 робітників, 166 купців, працювало 12 промислових підприємств — 10 олійних та два цегельних заводи.

Вокзал у Миргороді. У центрі - пам'ятник Миколі Гоголю.

Наприкінці XIX століття через Миргород пройшла залізниця Київ — Полтава.

У 1845 році Миргород відвідав Тарас Григорович Шевченко. На розі названої його іменем вулиці встановлено пам'ятник Кобзареві. Тут поет написав відому поему «Великий льох» та інші твори [25].

1896 року в Миргороді було засновано художньо-промислову школу імені Миколи Гоголя, де викладав визначний український художник та етнограф Опанас Сластіон. Нині Миргородський державний керамічний технікум імені Миколи Гоголя є визнаним на всю Україну центром художньої кераміки.

1902 року в Миргороді (на Привокзальній площі) встановили бронзовий бюст Миколи Гоголя. Відтоді головна вулиця міста носить його ім'я.

Миргород — батьківщина талановитих братів Рудченків, відомих як письменники Іван Білик та Панас Мирний.

У Миргороді 32 роки прожив (і похований) класик грузинської літератури Давид Гурамішвілі. На його могилі та біля входу у його літературно-меморіальний музей встановлені пам'ятники поету. Згаданий музей — єдиний культурологічний заклад, присвячений поетові, який розташований за межами Грузії. Щороку дні пам'яті поета збирають в Миргороді представників Посольства Грузії в Україні, членів грузинської діаспори, з якими миргородці підтримують дружні стосунки.

З Миргородом також пов'язані імена інших видатних діячів науки і культури. Тут часто бував філософ і поет Григорій Сковорода, поблизу міста жив письменник і громадський діяч Василь Капніст. У Миргороді жив і працював Василь Ломиковський, український історик, етнограф, агроном, автор «Словника малоруської старовини» (1808), історик та перекладач Буда Сергій Олексійович. На посаді учителя повітової школи у 1860-х роках тут працював відомий письменник Анатолій Свидницький, автор повісті «Люборацькі». У місті народився і творив визначний живописець Володимир Боровиковський, працювали художники Фотій Красицький і Василь Кричевський, скульптор Федір Балавенський. В місті 22 роки (аж до смерті) мешкав відомий лікар, засновник миргородського курорту Іван Зубковський [25].

Площа ділянки розміщення запроектованого об’єкта визначається за такою формулою:

де, - площа ділянки,;

n – к-ть місць в готелі;

75 – норма площі земельної ділянки готелів із розрахунку на одне місце, м.кв.

У складі ділянки готелю передбачені:

• упоряджені майданчики перед входами в приміщення громадського і житлового призначення (площа цих майданчиків визначається із розрахунку не менше 0,2 м², на одного проживаючого), отже

• майданчики для стоянки автомобілів, що охороняються (кількість машино-місць на майданчику для стоянки автомобілів готелю складає 20-25 % від кількості номерів), отже

де, - кількість машино-місць.

• майданчики для тимчасового паркування автомобілів і автобусів розміщуватимуться перед готелем та

• внутрішні проїзди та під'їзди .