Тема 9: Право зовнішніх зносин

Методичні поради до вивчення теми:

Теми Особливої частини міжнародного публічного права вимагають активного використання теоретичних положень Загальної частини курсу і, перш за все, відновлення у пам’яті точного змісту основних понять міжнародного права, якими будете оперувати під час розгляду кожної наступної теми.

Зовнішні зносини — частина загальної системи міждержавних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів переважно політичні зв'язки і відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права.

Право зовнішніх зносин є галуззю сучасного загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які регулюють становище і діяльність суб'єктів міжнародного права у здійсненні їхніх зовнішніх зносин відповідно до основних принципів міжнародного права. Джерелами права зовнішніх зносин є численні міжнародні договори, як двосторонні, так і багатосторонні, найважливішими з яких є Віденська конвенція про дипломатичні зносини, Віденська конвенція про консульські зносини, Конвенція про спеціальні місії та Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру, а також міжнародні звичаї та внутрішнє законодавство держав (наприклад, кількісний склад дипломатичних представництв, повноваження органів державної влади, які вступають в зовнішні зносини, порядок ввезення призначених для дипломатичних представництв предметів і звільнення їх від усіх митних зборів тощо). Право зовнішніх зносин — це єдина самостійна галузь міжнародного права, що складається із таких чотирьох частин: дипломатичне право; право спеціальних місій; дипломатичне право міжнародних організацій; консульське право. У кожній із цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання — офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин. Потрібно дати визначення органів зовнішніх зносин та охарактеризувати їх види: закордонні і внутрішньодержавні. З огляду на існування значних відмінностей у правовому статусі різних органів зовнішніх зносин і різних категорій їх персоналу, корисним для успішного засвоєння матеріалу теми було б складення порівняльної таблиці.

Розгляд третього і четвертого питань теми слід розпочати з визначення поняття “дипломатичне право” і «консульське право» і з виділення у змісті цього поняття предмета регулювання даної галузі міжнародного права. Оскільки цим предметом виступають статус і функції державних органів зовнішніх зносин, доцільно класифікувати зазначені органи, поділивши їх на внутрішньодержавні та закордонні, а останні - на постійні й тимчасові. У центрі Вашої уваги у процесі вивчення теми будуть перебувати постійні закордонні органи зовнішніх зносин і, перш за все, дипломатичні представництва.

Інформація стосовно дипломатичних представництв повинна бути опрацьована Вами за такою схемою: три рівні дипломатичних представництв; три категорії їх персоналу; функції дипломатичного представництва; чотири стадії призначення глави представництва (словник міжнародно-правової термінології варто поповнити поняттям “агреман”); випадки припинення дипломатичної місії; випадки припинення функцій окремого дипломата; два значення терміну “дипломатичний корпус” і зміст поняття “дуайен”; обов’язки дипломатичних представництв і їх персоналу щодо держави перебування. Розгляд питання потрібно будувати на змісті Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

У питанні про привілеї й імунітети необхідно, по-перше, сформулювати визначення цих понять і з’ясувати відмінність між ними. По-друге, імунітети й привілеї дипломатичного представництва як державного органу слід розглядати окремо від особистих імунітетів і привілеїв членів дипломатичного персоналу та їх сімей. Імунітети й привілеї адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу доцільно порівняти за обсягом з імунітетами й привілеями дипломатичного персоналу і зробити відповідні висновки.

Ознайомившись з поняттям “спеціальна дипломатична місія” і джерелами регулювання її статусу, необхідно провести порівняльний аналіз обсягу імунітетів і привілеїв дипломатичного представництва і спеціальної дипломатичної місії. За аналогічною схемою варто розглядати і статус представників держав у міжнародних організаціях та посадових осіб міжнародних організацій.

До обов’язкових для опрацювання аспектів теми слід віднести такі: два види консульських установ (самостійні установи і відділи дипломатичних представництв); консульський патент і екзекватура (порівняйте з поняттям “агреман”); консульський корпус і позаштатні консули (порівняйте з поняттям “дипломатичний корпус”); випадки припинення повноважень консула (порівняйте з випадками припинення повноважень дипломата); чотири класи консульських установ (порівняйте з рівнями дипломатичних представництв); перелік консульських посадових осіб; перелік спеціальних функцій консульських установ; характеристика імунітетів і привілеїв, по-перше, консульської установи (у порівнянні з дипломатичним представництвом) і, по-друге, членів персоналу консульських установ.