Список джерел і літератури

Основна

1. Курс международного права. В 7 т. – М.: Наука, 1989-1993.

2. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 415 с.

3. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник / За ред.. В.Г.Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.

4. Міжнародне право: підручник / за ред. В.А. Ліпкан . – К. : КНТ, 2009 . – 752 с.

5. Мовчан А.П. Международный правопорядок. - М., 1996. - 102 с.

Додаткова

Джерела (//www.liga.kiev.ua; //www.rada.gov.ua; //www. uаzakon.com; //uapravo.net; //zakon.rada.gov.ua, //zakon.nau.ua ):

6. Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин и співробітництва між державами у відповідності до Статуту Организації Об’єднаних Націй 1970 р.

7. Статут ООН 1945 р.

Література:

8. Дахно И. Юридический словарь: Словарь законодательных и нормативных терминов. – К.: “А.С.К.”, 2001. – 1056 с.

9. Действующее международное право: Т.2 / Э.С. Кривчикова ; сост. Ю.М. Колосов. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – 832 с.

10. Действующее международное право: Т.3 / Э.С. Кривчикова; сост. Ю.М. Колосов. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – 832 с.

11. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 368 с.

12. Международное право: Учебник / Ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М. : Междунар. отношения, 1999 . – 618 с.

13. Популярна юридична енциклопедія. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.

14. Словник законодавчих термінів. – К.: Вид‑во Основа; Центр розвитку українського законодавства, 2000. – 608 с.

15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Відп. Ред. Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Українська енциклопедія. Т. 1: А-Г, 1659 ст. – 1998. – 672 с. Т.2: Д-Й, 1595 ст. – 1998. – 747 с. Т. 3: К-М, 1767 ст. – 2001. – 792 с. Т. 4: Н-П, 1517 ст. – 2002. – 720 с. Т. 5: П-С, 1668 ст. – 2003. – 735 с.

Тема 5: Мирні засоби розв’язання міжнародних спорів. Міжнародна юстиція

Методичні поради до вивчення теми:

Мирне розв’язання міжнародних суперечок – інститут (у окремих дослідників – галузь) міжнародного права, принципи й норми якого визначають порядок урегулювання спорів між суб'єктами міжнародного права мирними засобами. Значення його визначається тим, що без механізму мирного розв’язання спорів система міжнародних відносин не може нормально функціонувати. Міжнародне право, як і будь-яка інша правова система, повинне мати засоби врегулювання спорів на основі права.

Особливість полягає в тому, що застосування передбачених засобів здатне істотно торкнутися здійснення суверенних прав держави. Цим пояснюється порівняно повільний розвиток відповідних норм, а також те, що основне місце займають узгоджувальні, а не судові засоби. Більше того, всі вони, включаючи судові, значною мірою націлені не стільки на чітке застосування права, скільки на досягнення рішення, прийнятного для сторін у суперечці.

Як особлива галузь (інститут) право мирного розв’язання міжнародних спорів формувалося протягом останніх десятиліть. Основи були закладені Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права, де викладено головний принцип - принцип мирного розв’язання спорів. Спеціальним принципом є принцип вільного вибору засобів мирного розв’язання спорів. З цього випливає зобов'язання держав вирішувати всі свої суперечки винятково мирними засобами таким чином, щоб не поставити під загрозу міжнародний мир і безпеку, а також справедливість, які мають першорядне значення як для правового, так і для політичного порядку у світі.

Виділяють три основних види засобів мирного розв’язання спорів: узгоджувальні (безпосередні переговори, консультації, добрі послуги, посередництво, слідчі комісії, погоджувальні комісії), судові, міжнародні організації. При цьому перші два види цілком присвячені розв’язанню спорів. Для організацій розв’язання спорів представляє лише один з напрямів діяльності.

Термін "міжнародні суперечки" вживається у вузькому й широкому сенсі. У першому випадку під цим розуміються лише ті ситуації, які характеризуються конкретними учасниками, досить чіткими взаємними претензіями, певним предметом. У другому – будь-які конфліктні міждержавні відносини. Серед останніх Статут ООН виділяє особливу категорію –"ситуації, які можуть призвести до порушення миру".

Судовими засобами розв’язання міждержавних суперечок є арбітраж і суд. Від раніше розглянутих дипломатичних засобів вони різняться тим, що розгляд суперечки завершується юридично обов’язковим для сторін рішенням. При узгоджувальній процедурі остаточне рішення приймають обидві сторони, при судовій - міжнародний орган.

Міжнародним організаціям належить винятково важлива роль у розв’язанні спорів. Їхні функції в цій сфері набагато ширше, ніж в органів, єдиною функцією яких є розв’язання спорів. Все більше місце в їхній діяльності посідає запобігання виникнення спорів і конфліктних ситуацій.

Механізм розв’язання спорів організаціями носить переважно політичний характер, але при цьому він спирається на міжнародне право. Відповідно до Статуту ООН розв’язання спорів варто проводити "згідно із принципами справедливості й міжнародного права" (ст. 1). Політична процедура носить значною мірою узгоджувальний характер. Вона в основному спрямована на досягнення рішення, прийнятного для всіх сторін у суперечці. Крім того, більшість організацій мають органи, спеціально призначені для розв’язання спорів (ООН, регіональні організації).

Питання теми, винесені на самостійне вивчення, деталізують інформацію, отриману Вами на лекційному занятті, й допоможуть виконати тестові й індивідуальні завдання під час самопідготовки й самоконтролю цієї теми.