2.4. Проблема психологічного опору

Проблеми психологічного опору, детально досліджені в межах психоаналітичного підходу, проявляються не лише під час індивідуальної психотерапії, а й під час тренінгів і роботи груп особистісного зростання. У процесі усвідомлення нової інформації, особливо тієї, що стосується власної особистості, постає проблема когнітивного дисонансу, виникає психологічне напруження та активізуються захисні механізми. Інколи метою тренінгу стає усвідомлення власного психологічного захисту, звільнення від неконструктивних варіантів захисного реагування та розширення діапазону захисту (наприклад, у підході АСПО Т. Яценко). Але в більшості випадків ці явища дещо ускладнюють роботу тренера та групи, особливо під час тренінгу навичок і вмінь.

Деякі аспекти поведінки тренера в групі можуть посилити чи послабити прояви психологічного опору.

Посилює опір авторитарний стиль тренера, велика відмінність поведінки тренера та норм групи, занадто легкі чи складні завдання, вимога зайнятися саморозкриттям у псевдозгуртованій групі; зменшує — приєднання до групи, особливо на рівні ідеалів і цінностей учасників, емоційна відкритість тренера, повага тренера до групи, спрямованість тренера на конструктивне з’ясування непорозумінь.

Інтенсивність проявів психологічного захисту учасників та опору групи залежить від кількох факторів: згуртованості групи, потреби учасників у особистісних змінах, оцінки з боку учасників і тренера. Зазначені залежності подано як графіки (рис. 1–3).

Явища психологічного опору та захисту впливають як на інтенсивність змін у процесі тренінгової роботи, так і на стосунки між тренером і учасниками (рис. 4, 5).

Отже, ми можемо передбачити, за яких умов явища психологічного захисту можуть досягти такого рівня, щоб зробити проведення тренінгу неможливим.

Середній рівень опору групи та психологічного захисту учасників, що сприяє максимальній швидкості особистісних змін, можливий у згуртованій, мотивованій групі, з низьким рівнем конкуренції, добре тренованою системою зворотного зв’язку.

Занадто низький рівень критичності групи, спричинений поєднанням згуртованості групи, безумовної довіри до тренера та високої мотивації до особистісних змін, може призвести до перетворення тренінгової групи на секту.

2.5. Типи лідерства та групові ролі

Є п’ять найпоширеніших групових ролей:

• лідер, який подобається групі, спонукає її до діяльності, створює програму та підтримує активність роботи;

• експерт, що має спеціальні знання, навички або здібності, які зараз потрібні групі; він аналізує ситуацію, його поведінка самокритична та раціональна;

• пасивні учасники групи, які приєднуються до лідера та підтримують його;

• випадний учасник, котрий відстає від групи через якусь відмінність, страхи чи брак потрібних навичок;

• супротивник, опозиціонер, що активно протиставляє себе лідерові.

У різних групах може бути ще багато інших ролей учасників:

• монополіст: намагається привернути до себе увагу групи;

• страдник: просить допомоги та відмовляється від неї;

• мораліст: завжди все оцінює;

• улюбленець: про нього піклується вся група;

• агресор, блазень, провокатор та ін.

Якщо група достатньо згуртована, учасники можуть спробувати себе в нових ролях і перевірити їх вплив на оточення. Тренер також використовує різні ролі, і чим їх більше, тим легше працювати з групою.

Д. Морено описав три типи керівництва властиві лідерам:

• авторитарний — лідер самостійно приймає всі рішення, інформує про це групу та наполягає на їх виконанні;

• демократичний — лідер дізнається про інтереси учасників і враховує їх, поважає право учасників на самостійне прийняття рішень;

• безвідповідальний — лідер уникає приймати рішення і керувати, створюючи атмосферу анархії та безпорадності.

Для того щоб група усвідомила звичні ролі й типи керівництва, можна використати варіант вправи “Цивілізація”, коли учасники обирають систему правління:

• анархію — тренер реагує на кожну підняту руку та вважає запропоноване будь-яким учасником рішення здійсненим;

• монархію — група обирає одного лідера, тренер реагує лише на його підняту руку;

• демократію — кожен має свої повноваження, тренер реагує на будь-яку руку, а президент стежить, щоб висловлювання відповідали наданим повноваженням.

У цій грі учасники самостійно розподіляють ролі — від короля до прибиральника — і мають можливість продемонструвати властиві їм способи поведінки. Такий самий розподіл ролей відбувається під час будь-якої групової дискусії.