Разное / Конфліктологія

Підсумковий тест до модуля 2

1. До об’єктивних складових конфліктної взаємодії відносять:

а) об’єкт, предмет конфлікту та соціально-психологічне середовище, в якому він відбувається;

б) соціально-психологічне середовище, в якому відбувається конфлікт і особистісні елементи його учасників;

в) об’єкт, предмет, учасників конфлікту і соціально-психологічне середовище, в якому відбувається конфліктна взаємодія;

г) об’єкт, предмет та учасників конфлікту, які мають свої інтереси, мотиви, цілі та цінності.

2.До суб’єктивних складових конфліктної взаємодії відносять:

а) мотиви конфлікту, цілі, позиції й інтереси його учасників; б) інцидентконфлікту, особистісніелементиучасниківтаїхсприйняттяконфлікту; в) об’єкт, предмет та особистісні елементи учасників конфлікту;

г) особистісні елементи учасників конфлікту і сприйняття ними конфлікту.

3.До основних учасників конфлікту відносять:

а) організатора; б) ініціатора; в) підбурювача; г) медіатора.

4.До неосновних учасників конфлікту не відносять:

а) суддю; б) опонента; в) жертву;

г) посередника.

5.Конфлікт начальника з підлеглим за спрямованістю впливу класифікують як:

а) психологічний; б) економічний; в) міжособистісний; г) вертикальний.

6.За ступенем виразності конфлікти бувають:

а) відкриті та приховані; б) соціально-трудові;

в) насильницькі та компромісні; г) організаційні та соціальні.

7. До об’єктивних причин конфліктної взаємодії належать:

а) психологічна несумісність працівників; б) обмеженість ресурсів, нестача життєво важливих благ, низька заробітна пла-

та, нераціональна організація праці; в) неправильні дії підлеглих та керівника;

г) незадовільні комунікації та наявність у колективі ˝важких˝ людей.

8. До суб’єктивних причин конфліктної взаємодії належать:

а) погана забезпеченість матеріалами, устаткуванням; б) відсутність об’єктивних критеріїв оцінювання роботи; в) слабка згуртованість колективу;

82

г) прорахунки в діях керівника, маніпулювання підлеглими.

9.До видів конструктивного впливу конфлікту на його основних учасників належить:

а) здобуття людиною соціального досвіду виходу з важких ситуацій; б) формування у людини почуття недовіри у тріумф справедливості; в) виникнення неприязні, ворожості між учасниками; г) порушення комунікації та взаємозв’язків.

10.Що таке постконфліктний синдром?

а) продовження конфлікту; б) напружені взаємини колишніх опонентів; в) розвиток нового конфлікту;

г) схильність людини до конфліктної поведінки.

Рекомендована литература Нормативно-правові акти

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. // Відомості Верховної Ради України (далі – ВВР). – 1996. – № 30.

2.Кодекс законів про працю України. Станом на 20 травня 2006 року. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. – 112 с.

3.Кримінальний кодекс України. Станом на 25 квітня 2006 року. – К.: Велес, 2006. – 152 с.

4.ЦивільнийкодексУкраїни. Станомна3 березня2006 року. – К.: Велес, 2006. – 272 с.

5.Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. / Науковий редактор Е.Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

Основна література:

1.Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. – К.: МАУП, 1996. – 103 с.

2.Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. – Харьков: Фортуна-Прес, 1997. – 335 с.

3.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 2-е изд., перераб. – СПб.:

Питер, 2001. – 400 с.

4.Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. /За заг. ред. В.М. Петюха, Л.В. Торгової. – К.: КНЕУ,2003. – 315с.

5.Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода: основи когнітивної теорії конфліктів. – К.:

Наук. Думка, 1996. – 190 с.

6.Кибанов А.Я., Ворожейкин И.Е., Захаров Д.К., Коновалова В.Г. Конфликтология: Учебник /Под. ред. Кибанова А.Я.. – 2-е узд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-

М, 2006. – 302 с.

7.Конфликтология: Учебник для вузов / В.П. Ратников, В.Ф. Голубь, Г.С. Лукашова и др..; Под ред. проф. В.П. Ратникова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 512с.

8.Конфліктологія: Підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. / Л.М. Герасіна, М.І. Панова, Н.П. Осипова; За ред. Л.М. Герасимової, М.І. Панова. - Хар-

ків: Право, 2002. - 256 с.

83

9.Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учебн.

пособие. – К.: МАУП, 2000. – 256 с.

10.Примуш М.В. Конфліктологія. Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіо-

нал», 2006. – 288 с.

11.Розкошний А.П. Основи конфліктології. – Донецьк: Юго-Восток LTD, 1997. –

184 с.

12.СкоттД.Г. Конфликты. Путиихпреодоления. – К.: Внешторгиздат, 1991. – 191с.

13.Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М.І. Пірен, Г.В. Ложкіна. - Чернівці-Київ, 1995.

Додаткова

1.Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. – К.:

Абрис, 1994.

2.Кришевич О.В. Психологічні особливості конфліктів, що виникають при проведенні окремих слідчих дій. Актуальні проблеми юридичної психології: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 18-20 травня 1999р. / За ред.. С.І. Яковенка. – Київ: РВВ КІВС, 1999. – С. 28 – 29.

3.Крысько В.Г. Етнопсихология и межнациональные отношения: Курс лекций.

–Москва: Екзамен, 2002. – 448 с.

4.Марков Г.Н. Справочник по конфликтологии, общению и менеджменту. -

СПб: Альфа, 2000. - 175 с.

5.Природа, феноменология и динамика конфликтов в современном мире: Тез. докл. Междунар. науч.-практ. конф. – Черновцы, 1993. – Ч. 2. – 184 с.

6.Спиллман К.Р., Спиллман К. Образы врага и эскалация конфликта // Исследование международных конфликтов. – 1991. - № 3. – С. 61 – 82.

Факультативна

1.Бродаль Х. Девять ступеней вниз, или Ссоры – конфликты – войны // Знание

–сила. 1991. № 11.

2.Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта. // Социол. исслед. – 1994. – № 5.

3.Донцов А.И., Полозова Т.А. Проблема объективных детерминант межличностного конфликта в группе // Вестник МГУ, - 1982. - № 4. – С. 23 – 32.

4.Коваль І.А. Психологічні особливості навчальних конфліктів. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. – К.: 2002, т. 4, ч. 3. – С. 86 – 95.

5.Козлова О. Н. Развитие идеологий и социальные конфликты // Социологические исследования. 1993. – № 4. – С. 25-29.

6.Ложкін Г.В., Видай А.Ю. Психологія конфліктів у військових колективах. // Збірник наукових праць. Київський військово-гуманітарний ін-т МО України. – 1998. – № 2(7) – С. 40 – 49.

7.Полозова Т.А. О методологических принципах исследования внутригруппового конфликта // Новые исследования в психологии. – М., 1981. – № 2. – С. 94 – 98.

84

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ 2

МОДУЛЬ 1 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ

Зміст дидактичної одиниці

Сутність системи управління конфліктами. Характеристика загальних принципів і методів управління конфліктами. Технологія діагностики конфлікту, виявлення об’єктивних і суб’єктивних причини конфліктної взаємодії. Сутність і значення процесів профілактики й запобігання виникнення конфліктів. Способи управління емоціями.

Анотація

У зазначеному модулі надано детальну характеристику основних елементів системи управління і загальних принципів управління конфліктами, розкрито головну мету процесу управління і підпорядковані їй цілі, визначено основні групи методів управління конфліктами.

Враховуючи, що управління конфліктами – це складний процес, який включає в себе конкретні види діяльності, в модулі розкрито зміст кожного з цих видів, а також визначено їх взаємозв'язок з етапами розвитку і динамікою конфлікту.

Зазначений модуль містить опис комплексу заходів, спрямованих на недопущення виникнення конфлікту і зниження деструктивного впливу його наслідків на різні сторони соціальної системи. В ньому викладено стратегію запобігання конфліктам, що включає в себе систему конкретних дій, сукупність етапів і методів управління конкретними процесами конфліктних взаємин суспільних суб’єктів, при цьому враховані етапи запобігання конфліктам, а також визначено ряд перешкод, що знижують можливість запобігання конфліктам.

Вивчення даної теми дозволить студентам оволодіти сукупністю знань про способи, засоби, прийоми впливу на передконфліктну ситуацію, а також дозволить зрозуміти послідовність дій опонентів, у результаті яких усуваються наявні суперечності. Окрім цього, у модулі подано прийоми впливу на поведінку опонентів, методи коригування власної поведінки й ставлення до ситуації та способи оволодіння сильними емоціями.

Тест-допуск

1. Менеджмент – це:

а) культура поведінки в колективі; б) цілеспрямований вплив на працівників для стабілізації соціально-

психологічного клімату в колективі; в) цілеспрямований вплив на діяльність працівників організації для успішного

досягнення визначених ринкових цілей; г) урегулювання конфліктних взаємовідносин.

2. Поясніть зміст поняття ˝гнучкий керівник˝:

а) керівник з добре розвинутими фізичними даними; б) здатність керівника до розумового маневрування;

85

в) здатність керівника швидко поновлювати свої сили після протиборства; г) керівник, що ніколи не міняє своїх поглядів.

3. Етика – це:

а) система моральних принципів, яка дозволяє відрізняти правильну поведінку від неправильної;

б) метод правового регулювання взаємовідносин між людьми; в) система норм права; г) галузь науки при конфлікт.

4.Серед наведених нижче слів знайдіть те, яким позначають важливий компонент стану депресії:

а) бадьорість; б) врівноваженість; в) спокій; г) пригніченість.

5.Серед наведених нижче слів знайдіть те, яким позначають важливий компонент адаптації:

а) протиборство; б) пристосування; в) уникнення; г) керування.

Методичні вказівки до вивчення модуля 1.

Осмислення реальності виникнення й процесуальності конфлікту неможливе без з’ясування його сутності через комплекс загальних понять, які виявляються на основі аналізу конфліктної ситуації, умов і механізмів конфлікту, претензій і домагань учасників і т. ін. Приступаючи до вивчення теми, слід мати на увазі, що управління конфліктом припускає не тільки регулювання суперечностей, що вже виникли, але й виявлення причин конфлікту в потенційному розвитку, вивчення об’єктивних і суб’єктивних умов та факторів взаємодії між людьми, що призводять до виникнення конфліктних ситуацій і нейтралізації їх дії. Аналіз динаміки конфлікту та формування стратегічного плану дій передбачають врахування певних принципів управління конфліктами.

Для кращого розуміння змісту процесу управління студентам необхідно акцентувати увагу на основних видах діяльності, які цей процес в себе включає (прогнозування, запобігання, діагностика, регулювання, розв’язання). Майбутні фахівці також повинні знати на яких етапах розвитку конфлікту можна застосовувати кожний з цих видів діяльності.

Розв’язанню конфлікту повинна передувати стадія його діагностики, на якій визначаються основні складові конфлікту, його причини, очікування та прагнення протиборчих сторін. Автори посібника звертають увагу студентів на те, що при проведенні діагностики конфлікту досить складним є визначення суб’єктів конфлікту, їхніх потреб, інтересів, побоювань, тому треба досконало вивчити технологію діагностики. Крім цього, треба враховувати, що об’єктивний рівень конфлікту і його сприйняття повинні бути адекватними, інакше можуть виникати псевдоконфлікти, переоцінка або недооцінка серйозності конфлікту, його ігнорування.

86

В управлінні поведінкою персоналу в конфліктних ситуаціях вирішальною вважається роль керівника. Це зумовлено тим, що керівник будь-якого рангу є особою, яка з огляду на службове становище зацікавлена як у підтриманні конфліктів функці- онально-позитивної спрямованості, так і в запобіганні деструктивним конфліктам, які мають шкідливі наслідки для спільної роботи. Враховуючи це, особливу увагу студентам необхідно звернути на помилку деяких керівників, які при здійсненні управління конфліктом розглядають цей процес лише у його зовнішньому аспекті, що відбиває організаційно-технологічні сторони цього процесу і не враховують внутрішній аспект, що полягає в необхідності навчитися керувати власною поведінкою в конфліктній взаємодії. У зв’язку з цим треба запам’ятати, що керівник стає безпосереднім учасником конфлікту, якщо порушує службову етику, відступає від норм трудового законодавства чи допускає несправедливу оцінку роботи й поведінки підлеглих.

Вивчаючи зміст цієї теми, студентам варто усвідомити, що профілактика конфліктів – це дуже важливий вид управлінської діяльності, при ефективному проведенні якого зводиться до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між суб’єктами соціальної взаємодії.

Розпочинаючи вивчення модуля слід пригадати, що причини конфліктів носять об’єктивно-суб’єктивний характер і можуть бути об’єднані в чотири групи: об’єктивні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні й особистісні (§5 залік. модуля 1). З факторами причин тісно пов'язаний ефективний вибір напрямів профілактики й запобігання конфліктам: усунення, якщо можливо, об’єктивних причин; управління поведінкою співробітників, навчання нормам поведінки, які прийнято в організації. Студенти повинні навчитися змінювати своє ставлення до проблемної ситуації і поведінку в ній, а також впливати на психіку й поведінку опонента. Крім цього, вони повинні враховувати, що до конфліктів часто призводить критика. Щоб вона була неконфліктною й конструктивною, необхідно знати передумови, структуру і зміст такої критики, уміти самому без образи сприймати зауваження на свою адресу.

Матеріали для вивчення § 1. Сутність системи управління конфліктами

Управління у суспільстві виникає як відображення певної потреби його в організаційному порядку, ефективному функціонування і розвитку. Досліджуючи проблему управління конфліктною взаємодією, конфліктологія спирається не тільки на висновки психології, соціології, філософії, а також на основні положення сучасної науки управління, на основні принципи управлінської діяльності різних видів у різноманітних групах. Як і наука управління, конфліктологія доводить, що управлінська діяльність, яка вміщує в собі й управління конфліктами, повинна впливати не тільки на об′єкт, але й на суб′єкт конфлікту, на людський фактор, тому що саме від людей, головним чином залежить результат будь-якої соціальної дійсності.

Але треба також відмітити, що існують й інші точки зору на проблему управління конфліктами. С. Хілл, В. Урі, Б. Єрьомін, Л. Гринхелг стверджували, що конфліктом об’єктивно управляти не можливо, а створення системи вирішення конфліктних ситуацій схоже на створення системи контролю за зливами. На їх думку, конфлікту, як і дощу, уникнути не можна. Тому не має сенсу вирішувати конфлікт, іноді достатньо завершити його на певному етапі.

87

Важливим фундаментом для науки конфліктології стали теоретичні постулати американського вченого Е. Мейо. Його гуманістична доктрина людських відносин базується на ідеї вирішальної ролі людського фактора у виробничій діяльності й повністю відповідає висновкам сучасної конфліктології про особливу роль соціальнопсихологічних підходів у вирішенні задач управління конфліктами.

Таким чином, спираючись на теоретичні висновки сучасної теорії управління, психології, соціології, сучасна конфліктологія розробила певний арсенал способів оптимальної поведінки людей в конфліктних ситуаціях, а також методів керування власними емоціями, що дозволяє забезпечити конструктивне вирішення конфліктів і попередити їх появу у майбутньому.

Управління конфліктом – це цілеспрямований, обумовлений об’єктивними законами вплив на його динаміку в інтересах розвитку чи руйнування тієї соціальної системи, до якої відноситься даний конфлікт26.

Головна мета управління конфліктами – запобігти деструктивним конфлік-

там і сприяти адекватному розв’язанню конструктивних.

Головній меті підпорядковуються цілі системи управління конфліктами27:

Схема 1. Цілі системи управління

Процес управління конфліктами передбачає цілеспрямований вплив на:усунення (мінімізацію) причин, що породили конфлікт;корекцію поведінки учасників конфлікту;підтримку контрольованого рівня конфліктності.

Ефективність здійснення процесу управління конфліктом залежить від наявнос-

ті необхідних умов28:

об’єктивне розуміння конфлікту як реальності;визнання можливості активного впливу на конфлікт і перетворення його у фа-

ктор саморегуляції і самокоректування системи;

26Ємельянов С.М. Практикум по конфліктології. – 2-е изд., перераб. – СПб.: Питер, 2001. – С. 77.

27Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2001. – С. 177.

28Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Уч. пособие. - К.: МАУП, 2000. - С. 133.

88

наявність матеріальних, духовних і соціальних ресурсів, а також правової основи управління, здатності суб’єктів до узгодження своїх позицій й інтересів, поглядів й орієнтацій.

Процес управління конфліктами включає в себе конкретні види діяльності:

діагностика й прогнозування розвитку конфліктів;

запобігання виникненню й профілактика конфліктів;

стимулювання конфлікту (доцільно тільки у певних випадках);регулювання й розв’язання конфліктів на основі коригування поведінки його

учасників.

Діагностика й прогнозування конфлікту – це найважливіші види діяльності суб’єкта управління, спрямовані на виявлення причин конфлікту в потенційному розвитку й оцінку їхньої функціональної спрямованості. Основними джерелами діагностики й прогнозування вважаються результати вивчення об’єктивних і суб’єктивних умов і факторів взаємодії між людьми, з урахуванням їхніх індивідуа- льно-психологічних особливостей.

Запобігання виникненню й профілактика конфлікту – види управлінської дія-

льності, що полягають у своєчасному розпізнанні, усуненні чи послабленні конфліктогенних факторів і обмежені можливості їх виникнення чи деструктивного розв’язання в майбутньому. Ці види діяльності ґрунтуються на результатах прогнозування конфлікту.

Стимулювання конфлікту – вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на провокацію конфлікту (наприклад, винесення проблемного питання на публічне обговорення, критика конфліктної ситуації, критичні матеріали у засобах масової інформації тощо). Стимулювання доцільно стосовно конструктивних конфліктів.

Регулювання конфлікту – це особливий вид діяльності суб’єкта управління, спрямований на послаблення й обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку в бік розв’язання.

Розв’язання конфлікту – заключна фаза в процесі управління, яка забезпечує завершення конфлікту.

Зміст управління конфліктами полягає у відповідності конкретних видів діяльності етапам розвитку конфлікту29.

Схема 2. Взаємозв’язок етапів розвитку конфлікту й видів діяльності

29 Ємельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 2-е изд., перераб. – СПб.: Питер, 2001. – С. 78-81.

89

Процес управління конфліктами розглядається фахівцями у двох аспектах: зовнішньому, що відбиває організаційно-технологічні сторони цього процесу, у якому суб’єктом управління може виступати як керівник, так і лідер (формальний або неформальний), і внутрішньому (психологічному), що полягає в управлінні власною поведінкою в конфліктній взаємодії.

Психологами розроблено і рекомендовано до застосування в практичній діяль-

ності загальні правила поведінки керівника організації, в якій відбувається конфлікт30:

1.Своєчасно фіксувати наявність конфлікту і правильно оцінювати ступень його розвитку. Спрямувати поведінку учасників на підвищення рівня конструктивності, усунення джерела конфліктної ситуації і відновлення нормальних відносин між людьми.

2.Для виявлення предмету розбіжностей і претензій сторін з’ясувати приховані

йнаявні причини конфлікту, враховуючи при цьому, що самі учасники часом не можуть або не зважуються сформулювати їх.

3.Визначити проблему в категоріях цілей, а не рішень, на основі аналізу не тільки різних позицій, але й інтересів, що стоять за ними.

4.Концентрувати увагу на інтересах, а не на позиціях, вважаючи позицією те, про що заявляє, на чому наполягає учасник і враховуючи, що інтереси спонукають його прийняти конкретне рішення на основі бажання, що визначає ключ до вирішення проблеми.

5.Розмежовувати учасників і проблеми конфлікту, пам’ятаючи при цьому вислів відомих американських фахівців з управління конфліктами Р. Фішера і У. Юрі: ”Ваша проблема – не вина інших”. Намагатися бути жорсткими стосовно проблеми і м’якими стосовно людей. Корисно уявити себе на місці опонента.

6.Справедливо й неупереджено ставитися до ініціатора конфлікту, тому що невдоволення й претензії, як правило, породжують істотну проблему, що завдає людині занепокоєння й незручностей.

7.Звужувати предмет конфлікту, прагнути до скорочення кількості претензій.

8.Дотримуватися правил ”емоційної витримки”. Усвідомлювати й контролювати свої почуття. Ураховувати емоційний стан та індивідуальні особливості учасників конфлікту.

Алгоритм діяльності керівника в процесі управління конфліктами залежить від багатьох факторів: змісту конфлікту, умов його виникнення, розвитку тощо, тому універсального алгоритму управління конфліктною взаємодією запропонувати неможливо. Але можна виділити основні принципи, етапи, способи і методи цієї діяльності.

30 Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Психология управления: Учеб. пособие. – Ростов на Дону: Феникс, 1997. – С. 459461.

90