Разное / Конфліктологія

цілі – уявлення про конкретний кінцевий результат конфліктної взаємодії. Цілі можуть бути стратегічні (оволодіння об'єктом конфлікту) і тактичні (компромісні);

потреби визначаються відчуттям нестатку в чому-небудь. А. Маслоу класифікує потреби за основними типами: фізіологічні (їжа, відпочинок і т. ін.), потреби у безпеці, соціальні (спілкування, взаємодія), потреби у досягненнях, визнанні й вищі потреби (у самореалізації). Кожне бажання він співвідносить з певним типом потреб, при неможливості досягнення або реалізації індивідом потреби виникають конфліктні ситуації;

побоювання – очікування перешкоди на шляху реалізації цілі. А.Т. Ішмуратов вважав, що побоювання – це “негативні” інтереси, вони домінують над “позитивними” інтересами, викликаючи негативні емоції і тим самим викривляючи уявлення про дійсність, конфліктну ситуацію;

мотиви – спонукання до вступу в конфлікт, пов’язані з задоволенням потреб

опонента, як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб’єкта9;

інтереси являють собою усвідомлені потреби, що забезпечують спрямованість на об’єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки опонента10.

Характерологічні передумови конфліктності особистості – це індивідуальні стійкі властивості людини, що проявляються в особливостях темпераменту, рисах характеру, самооцінці, у способах реагування на слова і вчинки людей і т. ін., які викликають негативне відношення до людини, формуються під впливом оточуючого середовища і є наслідком негативного виховання.

Характер особистості формується у процесі взаємодії темпераменту людини з оточуючим середовищем, при цьому деякі якості, що задані від природи, беруться під контроль свідомості, пом’якшуються, а деякі – посилюються, загострюються. Г. Айзенк, спираючись на типологію І. Павлова і схему особистості К. Юнга, створив

типологію індивідних властивостей людини у вигляді ортогональної схеми: інтроверсія – екстраверсія, нестійкість – стабільність11.

Нестабільність

Стабільність

Схема 7. Індивідуально-типологічні особливості по Г. Айзенку

9Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - С. 236.

10Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. Ред.. В.М. Петюха, Л.В. Торгової. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 16.

11Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. – М.: ИПП-ИСП, 2000. – С. 31.

41

Залежно від домінування тої або іншої характеристики виділяють наступні типи особистостей:

Екстраверти – особистості, які потребують постійної стимуляції, “підживлення” від зовнішнього середовища. Вони активні, безтурботні, оптимістичні, товариські, відчувають потребу в контактах, вільно проявляють свої емоції, схильні до ризику, прагнуть до нових вражень, мають тенденцію до агресії.

Інтроверти – особистості, які живуть в основному своїм внутрішнім світом, а стимули для життєвої активності черпають зсередини. Вони сором’язливі, стримані, спокійні, добре планують свої вчинки, контролюють емоції, цінують моральні норми, проявляють вибірковість у контактах.

Емоційно нестійкі особистості характеризуються постійною емоційною напругою, підвищеною чутливістю до невдач і помилок, невпевненістю в собі, егоїстичністю, егоцентричністю, конфліктністю.

Емоційно стабільним притаманні емоційна врівноваженість, відсутність різких коливань настрою, стресостійкість, комунікабельність.

Крайні прояви названих якостей дуже рідкі. Кожна особистість звичайно займає позицію в діапазоні ближче до того або іншого полюса. Але залежно від того, у якому ступені ці якості присутні в людині, визначені чотири класичних типа:

Холерик поєднує риси екстраверта та емоційної нестабільності. Це людина уразлива, неспокійна, збудлива, імпульсивна, різка, активна, нестримана.

Сангвінік більшою мірою поєднує властивості екстраверта та емоційної стабільності. Йому властиві: товариськість, відкритість, доступність, балакучість, ініціативність, активність, оптимістичність. Їх контакти дещо поверхневі.

Флегматик поєднує властивості інтроверта й емоційної стабільності. Він має наступні риси: схильність до роздумів, стриманість, миролюбство, врівноваженість. У спілкуванні флегматики надійні друзі, які не схильні до зміни свого оточення, можуть протистояти впливу сильних і тривалих подразників.

Меланхолік поєднав у собі риси інтроверта й емоційної нестійкості. До його основних характеристик належать: замкнутість, песимізм, неврівноваженість, похмурість, тривожність. У спілкуванні й взаємодії з іншими людьми меланхоліка насторожує нова обстановка й нові люди, тому він часто усамітнюється.

Іноді у індивіда зустрічається надмірна виразність окремих рис характеру. Для позначення цього К. Леонгард увів термін “акцентуація”. Особистості, що мають акцентуацію характеру зазнають додаткових труднощів при взаємодії з іншими. А окремі надмірно виражені риси характеру носять конфліктну спрямованість. Згідно класифікації К. Леонгарда існують наступні типи акцентуації особистості12:

12 Леонгард К. Акцентированные личности. – К.: Выща шк., 1981. – 390 с.

42

43

44

Узагальнюючи дослідження психологів, слід зазначити, що до якостей особистості, що призводять до виникнення конфліктів можуть бути віднесені:

неадекватна самооцінка своїх можливостей і спроможностей, що може бути як завищеною, так і заниженою (і в тому, і іншому випадку вона може суперечити адекватній оцінці оточуючих);

прагнення домінувати там, де це можливо і неможливо;

консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання перебороти застарілі традиції (що утруднює взаємодію з представниками старшого покоління);

надмірна принциповість і прямолінійність у висловах і судженнях, прагнення будь-що сказати правду в очі;

визначений набір емоційних якостей особистості, серед яких провідними є тривожність, агресивність, упертість, дратівливість.

Манери поведінки також відіграють важливу роль у розвитку конфлікту. Люди, які вступають у спілкування, мають різні звички, рівні культури, правила поведінки. Ці розбіжності можуть бути обумовлені рисами характеру, певним життєвим досвідом, факторами, пов'язаними із процесом соціалізації особистості (її соціальною роллю). Розрізняють певні типи конфліктної поведінки у залежності від соціальних ролей. У своїй роботі “Спілкування з важкими людьми” Р. Брэмсон виділив цілий ряд типів важких у спілкуванні людей:

“агресивісти” постійно чіпляються до оточуючих, кажуть їм неприємні слова

ідратуються, якщо їх не слухають;

“скаржники” завжди знайдуть причину щоб поскаржитися, при цьому вони мало що роблять для рішення проблеми й не беруть на себе відповідальність;

“мовчуни” спокійні й небагатослівні, ніхто не знає, що в дійсності вони думають про оточуючих або що хочуть;

“занадто покладисті” погодяться з вами з будь-якого приводу й пообіцяють підтримку, однак слова у них часто розходяться зі справою. Вони не виконують своїх обіцянок і не виправдують покладених на них надій;

“вічні песимісти” завжди пророкують невдачу в справі й намагаються сказати “ні”, оскільки завжди настроєні на поразку;

“всезнайки” цінують тільки себе і вважають, що тільки вони знають істину в останній інстанції. При цьому вони хочуть, щоб про ці “переваги” знали й інші. Вони можуть діяти як “бульдозер”, що розштовхує всіх на своєму шляху зі своїми “знаннями”.

Американський конфліктолог Д. Скотт додає до цього переліку важких у спілкуванні людей ще ряд типів:

“максималісти” хочуть чогось прямо тут і зараз, навіть якщо в цьому немає необхідності;

“потайливі” тримають усе в собі, не говорять про свої образи, а потім раптово накидаються на вас, коли ви вважаєте, що все йде прекрасно;

“безневинні брехуни” заметають сліди неправдою або серією обманів, так що ви перестаєте розуміти, у що вірити, а у що – ні;

“помилкові альтруїсти” нібито роблять вам добро, але в глибині душі шкодують про це. Ви можете відчути це в інших обставинах або це може зненацька виявитися у вигляді саботажу, спробі вернути подароване або вимоги компенсації.

45

Кожна людина може виявляти свій рівень поведінкової активності, крайні його значення можуть збуджувати оточуючих і негативно впливати на соціальнопсихологічний клімат колективу. У зв’язку з цим, А. Журавльов виділяє два крайніх психологічних типи:

тип агресивної поведінки – він притаманний людям емоційно нестійким, тривожним, що компенсують ці якості надмірною агресивністю; вони не сприймають точку зору інших людей, не розуміють і не хочуть розуміти їхньої поведінки;

тип поведінки жертви – він притаманний людям невпевненим у собі, нерішучим, боязким, що провокують агресивну поведінку і відносини.

До суб’єктивних складових конфлікту належить і суб’єктивне сприйняття конфлікту – це образ або сприйняття, яке не обов'язково відповідає дійсній ситуа-

ції. Ці сприйняття людей можуть бути трьох видів:уява про самого себе,сприйняття інших учасників конфлікту,

образ зовнішнього середовища, у якому розгортається конфлікт.

Саме ці образи, ідеальні картини конфліктної ситуації, а не сама об'єктивна реальність є безпосередньою основою поведінки конфліктантів. До типових спотворень сприйняття належать:

"Ілюзії власної шляхетності". У конфліктній ситуації людина нерідко вважає, що є жертвою нападок злісного супротивника, моральні принципи якого дуже сумнівні. У більшості конфліктів кожний з опонентів упевнений у своїй правоті і прагненні до справедливого вирішення конфлікту, переконаний, що тільки супротивник цього не хоче. У результаті підозрілість часто природним способом виникає з існуючої упередженості. Кожний із супротивників бачить недоліки і помилки інших, але не усвідомлює власних недоліків. Як правило, кожна з конфліктуючих сторін схильна не зважати на зміст власних дій щодо опонента, але з обуренням реагує на його дії по відношенню до себе.

"Подвійна етика". Навіть тоді, коли учасники усвідомлять, що однаково діють один щодо одного, власні дії сприймаються кожним з них як припустимі й законні, а дії опонента – як нечесні й недозволені.

"Все зрозуміло…". Дуже часто кожен з партнерів надмірно спрощує ситуацію конфлікту, причому так, щоб це підтверджувало уявлення про гідність і правильність його позиції і, навпаки, про неадекватність дій партнера.

Крім цього, до різноманітних непорозумінь, протиріч і конфліктів призводить й необ’єктивне сприйняття (заниження або завищення) якостей інших людей або своїх власних. Наприклад, якщо людина вважає що має високий авторитет і є неформальним лідером у групі, а насправді, в очах колег він – пересічний член організації. Ця розбіжність в оцінках може призвести до конфлікту.

Виділимо типові помилки, які часто призводять до необ'єктивних оцінок: Ефект ореолу – помилка, що виникає при спробі зробити висновки про внутрі-

шні характеристики іншої людини по її зовнішніх ознаках. Суть її складається в тому, що в умовах дефіциту інформації, поширюється загальне оціночне враження про людину на сприйняття його вчинків і особистісних якостей. Наприклад, якщо перше загальне враження про людину сприятливе, то й надалі його вчинки й риси будуть переоцінюватися в позитивну сторону, а негативні моменти не будуть помічатися.

46

І навпаки, якщо первісне загальне враження негативне, то навіть позитивні вчинки людини надалі або недооцінюються або зовсім не беруться до уваги.

Ефект бумеранга – виникає, як правило, якщо підірвано довіру до джерела інформації, якщо суб’єкт, що надавав тривалий час неправдиву інформацію, почав викликати ворожість до себе в тих, хто її сприймав. У цих умовах, якщо джерело інформації буде навіть говорити правду, можна чекати, що йому не повірять.

Ефект новизни – при сприйнятті й оцінці людьми один одного стосовно незнайомої людини більше значимою є перша інформація, а стосовно знайомого – остання, тобто більш нова інформація.

Ефект поблажливості – тенденція оцінювати себе й інших більш високо по шкалі позитивних характеристик і більш низько по шкалі негативних якостей.

Логічна помилка – близька до ефекту ореолу. Суть її полягає у часто повторюваному взаємозв'язку якостей особистості, про які вже відомо. Наприклад, якщо людина високо оцінюється по шкалі агресивності, то їй приписується висока оцінка і по шкалі енергійності. У цьому випадку якості особистості оцінюють, виходячи з певних логічних побудов. Висока або низька оцінка дається виходячи з того, що вона начебто логічно пов'язана з іншими.

Помилка соціального стереотипу. Соціальний стереотип — це відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта: групи, індивіда, явища. Його наявність відіграє істотну роль в оцінці людиною інших людей і подій. Але виникаючи в умовах обмеження інформації про об'єкт, він може бути й помилковим, формувати помилкове уявлення про людей, ускладнюючи взаємодію між ними і сприяючи розвитку конфлікту. Наприклад, якщо вважати, що вчитель завжди “зануда”, а люди “кавказької національності” – всі бандити, то будь-яке спілкування з цими категоріями осіб буде носити конфліктний характер.

Помилка центральної тенденції – виникає тоді, коли оцінювач усім дає усереднені оцінки. У підсумку, наприклад, всі працівники в очах керівника виявляються позбавленими індивідуальності, а конкретний внесок у спільну справу знеособлюється.

Помилка привабливості й взаємної симпатії – полягає в тому, що через симпа-

тію до близької людини їй дається завищена оцінка, і навпаки. Із цією помилкою зв'язана й інша – люди, які нас хвалять і люблять, часто користуються взаємною любов'ю й нагороджуються завищеними оцінками.

Помилка близькості – проявляється, коли оцінюваний рівняється з іншими людьми цього ж статусу й соціальної ролі.

Навички візуальної діагностики особливостей поведінки людей дозволяють адекватно оцінювати конфліктність особистості й відрізняти конфліктні типі поведінки. Аналіз цих даних і знання можливих помилок суб’єктивного сприйняття конфлікту дає змогу прогнозувати конфлікти у різних ситуаціях і находити шляхи їх оптимального розв’язання.

47

§ 2. Динаміка конфлікту

Кожний реальний конфлікт являє собою не одноразовий акт, а процес, що може бути досить тривалим. У зв'язку з цим аналіз конфлікту припускає не тільки розгляд його структури (статики), але й дослідження стадій і етапів розвитку (динаміки). Кожен з етапів конфлікту має характерні риси, які дозволяють визначити позиції протилежних сторін і тип відносин між ними.

Будь-якому конфлікту передує спірна ситуація (розбіжності сприйняття й оцінок тих чи інших подій). Але не кожна спірна ситуація перетворюється в конфлікт.

Передумовою для розгортання конфлікту є створення в соціальній системі потенціалу напруженості, що матеріалізується в соціальних очікуваннях, позиціях індивідів (чи груп), у їхніх соціальних діях. Таким чином, формується суб’єкт конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію13.

ÖКонфліктна ситуація - це ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох учасників (сторін), кожний з яких має свої цілі й мотиви, засоби й способи рішення особисто значимої проблеми.

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситуацію необхідні певні умови:

значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;

перешкода з боку одного з учасників досягненню цілей його опонентом (навіть якщо це сприйняття суб'єктивне);

перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди хоча б в однієї зі сторін14.

Конфліктна ситуація є умовою виникнення конфлікту, але для цього обов’язково потрібен привід (інцидент).

ÖІнцидент (привід) – це практичні дії учасників конфліктної ситуації, які характеризуються безкомпромісністю вчинків і спрямовані на обов'язкове оволодіння об'єктом загостреного зустрічного інтересу. Інцидентом можуть виступати навіть дії третьої сторони.

Початок конфлікту визначають при одночасній наявності наступних умов:

перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учаснику;

інший учасник (опонент) усвідомлює, що ці дії спрямовані проти його інтересів;

опонент починає відповідні дії проти першого учасника15.

Закінчення конфлікту може мати різні форми, але в будь-якому випадку перед-

бачає припинення дій учасників, спрямованих один проти одного.

Ми вже визначали, що конфлікт – це процес, який складається з певних етапів.

Динаміка конфлікту – це процес його змін.

13Бабосов Е.М. Кофликтология: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. - Мн.: Тетрасистемс, 2001. - С. 59.

14Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. /За заг. Ред.. В.М. Петюха, Л.В. Торгової. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 11.

15Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем», 2001. – С. 52.

48

Динаміку конфлікту можна представити у вигляді схеми (схема 8.), на якій приведений варіант динаміки розвитку й вирішення конфлікту на прикладі міжособистісного конфлікту16.

Загальна схема динаміки конфлікту складається з наступних стадій:

передконфліктна стадія;

стадія відкритого конфлікту;

післяконфліктна стадія.

Передконфліктна стадія починається з конфліктної ситуації, на якій вже виникають всі основні елементи, що утворюють структуру конфлікту, тобто в наявності основна база передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об'єкт можливого протистояння, наявність двох сторін, здатних одночасно претендувати на цей об'єкт, усвідомлення однієї або обома сторонами ситуації як конфліктної. Але це ще не конфлікт, а тільки рівноважний стан, обставина, що може передувати протиборству (наприклад, робітникам підприємства тривалий час не виплачують зарплату; адміністрація намагається знайти об'єктивні й, звичайно, тимчасові причини; деякий час до пояснень адміністрації прислуховуються – працівники сподіваються, що скоро зарплата буде виплачена; конфлікту ще немає, але зростає напруженість, а з нею і готовності до відкритої боротьби за свої права).

Передконфліктна ситуація характеризується, тим, що створює реальну можливість конфлікту. Але вона може бути вирішена й “мирним”, безконфліктним шляхом, якщо умови, що призвели до неї, зникнуть самі по собі або будуть “зняті” у результаті усвідомлення ситуації в якості передконфліктної. При відсутності цих умов конфлікт переходить у відкриту стадію.

Стадія відкритого конфлікту. Обов’язковою умовою перетворення конфліктної ситуації у конфлікт є привід. Перша фаза конфлікту наступає після інциденту. Ознакою переходу латентної стадії конфлікту у відкриту є перехід сторін до конфлі-

ктної поведінки – активним діям учасників, які направлені на блокування досягнення супротивником його цілей і здійснення своїх власних, цей процес супроводжується наростанням агресивності. Однак навіть після інциденту зберігається можливість вирішити конфлікт мирним шляхом, за допомогою переговорів прийти до компромісу між суб'єктами конфлікту. І цю можливість варто використовувати повною мірою.

Якщо після інциденту знайти компроміс і запобігти подальшому розвитку конфлікту не вдалося, то за першим інцидентом випливають другий, третій і т.д. Конфлікт вступає в наступний етап – відбувається його ескалація (наростання).

16 Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – С. 47.

49

50

Можливе скоєння антисуспільних вчинків

Схема 8. Динаміка розвитку і вирішення міжособистісного конфлікту