Разное / Конфліктологія

виступає тимчасове перемир’я. Але можливі варіанти, коли на стадії попередніх домовленостей сторони не тільки не припиняють бойові дії, але навпаки йдуть на загострення конфлікту, прагнучи зміцнити свої позиції на переговорах. Наприклад, дії Ізраілю та Палестинської Автономії на Близькому Сході.

Переговори мають на меті пошук взаємних компромісів конфліктуючих сторін

івключають наступні можливі процедури:

1.Визнання всіма сторонами наявності конфлікту.

2.Затвердження процедурних правил та норм.

3.Встановлення основних суперечливих питань («Підготовка протоколу розбіжностей»).

4.Дослідження можливих варіантів вирішення проблеми.

5.Пошук порозуміння по кожному суперечливому питанню і врегулювання конфлікту вцілому.

6.Документальне оформлення всіх досягнутих угод.

7.Виконання усіх прийнятих взаємних зобов’язань.

Переговори можуть відрізнятись рівнем сторін, які беруть у них участь та існуючими розбіжностями. Але основні процедури (елементи) переговорів залишаються незмінними.

Позитивний результат вирішення політичного конфлікту можливий в тому випадку, коли суб’єкти конфлікту готові проявити політичну волю, здатні вести переговори, проявляють схильність до компромісів. Переговори в першу чергу передбачають:

-взаємне розуміння позицій сторін;

-встановлення рівня та зони конфронтаційних домагань;

-пошук неконфронтаційного поля (його цінностей, зони взаємних уступок);

-напрацювання компромісних умов;

-встановлення предмету взаємних уступок з метою ослаблення напруги конфлікту або його недопущення його перетікання в деструктивну фазу;

-визначення заходів та форм гарантій досягнутого рішення.

Поряд з цим, умовою ведення успішних перемовин є встановлення взаємоприйнятних: а) мови, точніше понятійно-термінологічного апарату переговорного спілкування на принципах стриманості і прагнення зрозуміти опонента; б) ритуалів переговорного спілкування; в) зближення перцептивних (які мають відношення до сприйняття) образів і т.д. Тільки при умові розуміння кожною стороною позиції опонента та стиля аргументації партнерів по переговорах, почнуть проглядатись можливі шляхи вирішення проблеми, контури можливих компромісів.

Якщо відсутня згода по основним принципам, в такому випадку неможливі і повноцінні компроміси, а лише перманентне виривання один у одного безмежних поступок. Компроміси неефективні, якщо не приводять до політичного консенсусу (відсутності у сторін, що домовляються, заперечень проти пропозицій, висунутих під час переговорів); консенсус неможливий без врегулювання позицій і пошуку взаємоприйнятних рішень, що досягаються за допомогою компромісів.

Мирне врегулювання політичного конфлікту – процес, який починається з визнання часткової справедливості чужих аргументів і погодження на поступки в обмін на прийняття взаємовигідних рішень. В такому випадку, частково вичерпується предмет конфлікту, послаблюється ворожість та недовіра по відношенню до опонента, рушаться стереотипи сприйняття його як «ворога». Поряд з цим, компроміси можуть бути не лише плідними, але і залишати поживний грунт для нової ескалації

71

конфлікту при зміні відповідних умов. Тому значно ближче до повного вирішення політичного конфлікту консенсусне рішення, при якому фактично відсутні переможці та переможені, що знімає гостроту конфлікту, та упередженість його учасників по відношенню один до одного.

Способи врегулювання політичних конфліктів

Способи врегулювання політичних конфліктів залежать в першу чергу від виду конфлікту. Якщо ми маємо справу з горизонтальним (частковим) конфліктом, суб’єктами якого виступають політичні інститути і організації, які функціонують в рамках існуючої політичної системи (наприклад, виконавча та законодавча гілки влади), в такому випадку ми маємо справу з конфліктом повністю інституціоналізованим і його врегулювання визначено законодавчо закріпленими правилами політичної боротьби (наприклад, Конституцією України). Врегулювання подібних конфліктів в багатьох випадках залежить від мистецтва лідерів знаходити однодумців та компроміси. Якщо в ході дискусій, дебатів, переговорів не вдається знайти компроміс і конфлікт заходить в глухий кут, то в демократичних політичних системах існують наступні варіанти його вирішення:

-звернення в Конституційний суд;

-відставка уряду;

-розпуск парламенту і призначення дострокових парламентських виборів;

-проведення референдуму по суперечливим питанням.

Більш складними у врегулюванні виступають вертикальні конфлікти, які виникають між центром та регіонами. Регіони можуть претендувати не тільки на підвищення свого соціально-економічного та політичного статусу, але і прагнути до повної політичної незалежності. Подібні конфлікти можуть призвести до широкомасштабних бойових дій з багаточисельними жертвами. Наочним прикладом у новітній історії невдалого вирішення такого конфлікту – війни в Югославії та Чеченській Республіці Російської Федерації. Успішними прикладами вирішення подібних конфліктів у світі є укладення договорів між республіками колишнього Радянського Союзу.

Ще більшу складність для врегулювання становлять вертикальні режимні політичні конфлікти. Суб’єктами таких протистоянь виступають, з однієї сторони, державні інститути і організації, що відстоюють інтереси пануючих верст населення і правлячої еліти, а з іншої – опозиційні організації, які представляють підвладні маси. Мета режимного політичного конфлікту – зміна або збереження існуючої політичної системи. В подібних конфліктах надзвичайно велика ціна помилок і прорахунків, які при негативному розвитку подій можуть призвести навіть до громадянської війни.

Складність при вирішенні режимних політичних конфліктів полягає в тому, що опозиційна сторона може ігнорувати існуючі правила політичної боротьби, вимагати їх зміни, діяти незаконними методами, підбурювати громадян до масових виступів і актів непокори владі. Як наслідок, у випадку перемоги опозиції, її дії, які визнавались незаконними приймають легітимну (законну) форму і навпаки дії правлячої еліти, яка потерпіла поразку, визнаються нелегітимними (незаконними).

Щоб не допустити перетікання негативного розвитку подій у русло радикального політичного конфлікту, необхідно вчасно та всебічно аналізувати конфліктну ситуацію та встановити:

1. Основні причини виникнення конфлікту, реальні цілі і наміри сторін. Сили, які задіяні в конфлікті і сили, які можуть прийняти участь у ньому в подальшому.

72

2. Хтозацікавленийувиникненніконфлікту? Наосновіотриманихданихможливо:

-скласти прогноз подальшого розвитку подій;

-визначити можливі варіанти врегулювання конфлікту;

-підготуватипланвирішенняконфлікту, визначититактичнітастратегічнізавдання. Реалізація плану вирішення політичного протистояння виступає важливою

складовою врегулювання суперечок та дозволяє: зменшити емоційну напругу сторін конфлікту, визначити предмет суперечки, встановити норми та правила взаємодії між сторонами, організувати діалог і відкрито інформувати суспільство про позиції сторін та вжитих заходах для врегулювання конфлікту тощо.

Якщо в результаті прийнятих заходів не вдалось врегулювати або локалізувати конфлікт і його подальший розвиток становить загрозу для суспільства, владні структури повинні бути готовими застосувати силу або зупинити розвиток конфлікту погрозою застосування сили.

Конфлікт можна вважати урегульованим, якщо:

-проблема зникає з політичного порядку денного;

-рішення приймається усіма учасниками конфлікту;

-немає потреби у підтримці умов угоди третьою стороною, тобто угода є самодостатньою;

-угода сприймається всіма учасниками відповідно до їхніх особистих систем оцінювання як чесна і справедлива;

-рішення не є "компромісним", оскільки сторони не задовольнилися лише частковою реалізацією своїх цілей;

-угода встановлює нові, позитивні відносини між учасниками конфлікту;

-учасники добровільно приймають умови угоди без будь-якого тиску.

Політичне врегулювання конфлікту повинно закінчуватися підготовкою

та підписанням документів, що мають правову силу. Необхідно також підкрес-

лити, що не існує єдиного, універсального засобу врегулювання конфлікту. Як ми вже впевнилися, конфлікти — дуже складне явище, а тому потребують комплексного підходу до їх мирного вирішення.

Позитивний або негативний вплив політичного конфлікту здебільшого обумовлено існуючою соціальною системою. У відкритих суспільствах, де конфлікт сприймається як норма та вироблені різноманітні механізми з його врегулювання, конфлікт сприяє динамізму та життєздатності прогресивного розвитку. Навпаки, в тоталітарних суспільствах конфлікт не приймається взагалі, а єдиним механізмом його вирішення визнається придушення силою. Наприклад, конфлікт між владою та опозицією в Ірані після президентських виборів 2009 року. Подавлений конфлікт приймає дисфункціональні риси та веде суспільство до дезінтеграції, загострення старих і виникнення нових протиріч. Невирішені протиріччя накопичуються, а у випадку їх прояву, вони призводять до серйозних соціальних потрясінь.

Кожний політичний конфлікт своєрідний та неповторний. Практична робота з врегулювання конфліктів, як і будь-яка практична діяльність окрім знань вимагає навичок та вмінь. Не всі політичні конфлікти легко піддаються врегулюванню. Більшість з них вимагають тривалого часу та високого рівня професіоналізму тих, хто включений в процес пошуку взаємоприйнятного рішення. Непрофесійне втручання в конфлікт нерідко ускладнює його. Тому до врегулювання конфліктів необхідно допускати лише висококваліфікованих фахівців, що мають досвід вирішення подібних суспільних протиріч.

73

§ 5. Причини конфліктів

Причини конфліктів необхідно знати для їхнього усунення, попередження, подолання або конструктивного розв’язання конфлікту. Тривалий час вважалося, що існує одна причина конфліктів:

К. Маркс вважав, що такою причиною є приватна власність і породжувані нею відносини соціальної нерівності;

Г. Зиммель усе відносив на рахунок конфліктної природи людини; Р. Дарендорфбачивпричинуконфліктуувідносинахпануванняйпідпорядкування;

Л. Козер вважав універсальним джерелом конфліктів боротьбу за ресурси.

У загально філософському плані термін “причина” означає явище чи дію, що викликає яке-небудь інше явище чи дію, яке називається наслідком. У суспільстві, так само як і в природі, існує нескінченна безліч причинно-наслідкових зв'язків і залежностей. І конфлікти тут не представляють виключення.

Ö Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфліктові й викликають його за певних умов діяльності суб’єктів соціальної взаємодії21.

Причини конфліктів розкривають джерела їх виникнення й визначають динаміку перебігу.

Виникнення й розвиток конфліктів обумовлено дією чотирьох груп факторів:

Схема 11. Фактори, що впливають на виникнення конфліктів

Об’єктивними причинами конфліктної взаємодії вважаються обставини соціальної взаємодії людей, що призводять до зіткнення їхніх думок, інтересів, цінностей і т. ін. Різні автори в цій частині виділяють різні фактори22:

обмеженість ресурсів, що розподіляються (погана забезпеченість);

21Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – 2-е изд., перераб. – СПб.: Питер, 2001. – С. 28.

22Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. /За заг. Ред. В.М. Петюха, Л.В. Торгової. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.

74

розходження в цілях (нераціональна організація праці);

відсутність об'єктивних критеріїв оцінювання роботи;

нестача життєво важливих благ;

несправедливий розподіл значимих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ;

незадовільні комунікаціїнеправильне використання нормативних процедур вирішення соціальних про-

тиріч і т. ін.

Організаційно-управлінські причини виникають при необґрунтованому виборі керівником методів регулювання виробничої діяльності й розподіляються на певні групи:

структурно організаційні: помилки в проектуванні структури, зміна структури й поступова невідповідність діяльності, неоднакова оснащеність робочих місць, невідповідність прав і обов'язків, компетенції і відповідальності, неефективний розподіл влади в цілому;

функціонально організаційні: неоптимальні функціональні зв'язки із зовнішнім середовищем і між структурними підрозділами організації, взаємозалежність завдань, неправильний розподіл відповідальності, обмеженість ресурсів, які потрібно ділити, між окремими працівниками, незадовільні комунікації, слабкість контактів керівництва й підлеглих;

особистісно функціональні: неповна відповідність професійно-важливих якостей працівника займаній посаді, суперечливість посадових інструкцій, розбіжності професійних і особистих вимог до працівника;

ситуативно управлінські: помилки в прийнятті й виконанні управлінських рішень і т. ін.

Водночас об'єктивні причини тільки тоді стають причинами конфлікту, коли заважають особистості або групі реалізувати свої потреби, зачіпають особисті і (або) групові інтереси. Реакція багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості, професійною самосвідомістю, припустимими для неї формами поведінки, прийнятими в колективі соціальними нормами і правилами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначається поставленою метою і тим, наскільки виникла перешкода заважає її реалізації. Чим важливіша мета, тим більше зусиль додає учасник конфлікту, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіша конфліктна взаємодія з тими, хто цьому заважає.

До соціально-психологічних причин відносять:

природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності;

конфлікт цінностей: між справедливістю й нерівністю, колективізмом й індивідуалізмом, ворожим ставленням до іноземців і відкритістю до миру, демократією

йавторитарністю, прагненням до суспільної власності й орієнтація на приватну власність тощо;

втрату й перекручування інформації у процесі міжособистісної і міжгрупової комунікації: недоліки словникового запасу, часу для спілкування, уваги або розуміння і т. ін.;

розбалансованість рольової взаємодії людей;

75

вибір різних способів оцінки результатів діяльності (існує 5 способів оцінки: порівняння з ідеальним положенням справ; вимога до даної діяльності по нормативах; ступінь досягнення мети діяльності; порівняння з результатами, досягнутими іншими людьми при виконанні подібної діяльності; порівняння з положенням справ на початку діяльності; при цьому оцінюючи інших людей, ми використовуємо способи 1- 4, оцінюючи себе – 4 і 5);

прагнення більше брати, чим віддавати;прагнення до влади і т. ін.

Особистісні причини конфлікту пов'язані з наявністю у будь-якому конфлікті особистісних елементів, до яких відносяться: основні психологічні домінанти поведінки особистості; риси характеру й типи особистостей; установки особистості, що утворюють ідеальний тип індивідуальності; неадекватні оцінки й сприйняття; манери поведінки. Детальна характеристика особистісних елементів була надана у модулі 1, тому варто повернутися до попередньої теми.

Дуже часто спостерігається взаємодія між об'єктивними й суб'єктивними причинами конфлікту. Деякі автори вважають, що об’єктивні причини призводять до конструктивних конфліктів, що частіше виникають у діловій сфері, а суб’єктивні –

обумовлюють деструктивні конфлікти, що характерні для особистісно-емоційної сфери23.

Сфера вирішення конфліктів

Схема 12. Взаємозв’язок причин конфліктів

Головну роль у виникненні конфліктів грають конфліктогени – це слова, дії або бездіяльність, що призводять до конфлікту. Існує закономірність, ігнорування якої призводить до загострення конфлікту: на конфліктоген у свою адресу людина намагається відповісти більш сильним конфліктогеном – це призводить до ескалації конфліктогенів.

При цьому необхідно враховувати, що перший конфліктоген може з’явитися мимо волі людей, а далі вступає у дію ескалація конфліктогенів.

23 Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – С. 25-28.

76

Схема 13. Ескалація конфліктогенів

Американський психолог М. Розенберг, який розробив принципи “ненасильницької комунікації”, вважає, що існує три основні форми спілкування, які провокують виникнення конфліктної ситуації:

Спілкування, в якому слова декларуються як вимога. Зважаючи на те, що кож-

ній людині дуже важлива її автономія (як можливість самостійного вибору), вимога сприймається як загроза цій автономії. При такій формі спілкування у людини існує вибір між підлеглістю і боротьбою. Альтернативою такому спілкуванню є прохання, при якому людина відчуває свою значимість і свободу. Навіть, якщо прохання не відповідає інтересам протилежної сторони напруження не виникає.

Спілкування, в якому слова вимовляються як діагноз, осуд. Якщо слова, викли-

кають у людини негативні емоції, вона переносить їх і на спілкування.

Спілкування, в якому людині не залишають ніякого вибору. Ця форма спілку-

вання викликає такі ж емоції, як і перша, тому що знов таки порушується автономія людини.

§ 6. Функції конфлікту

В уяві багатьох людей конфлікти асоціюються із сугубо негативними явищами: війнами, революціями, міжусобицями, сварками. Саме тому, конфлікт, як правило, вважають явищем небажаним і шкідливим. Насправді ж це не завжди відповідає дійсності. Наслідки конфліктів можуть бути як негативними, так і позитивними.

ÖУ суспільних науках термін ˝функція˝ (від лат. functio — здійснення, виконання) означає значення чи роль, яку певний соціальний інститут виконує щодо потреб соціальної системи в цілому та її частин. Відповідно до цього під функцією конфлікту розуміють ту роль, яку виконує конфлікт стосовно суспільства і його різних структурних утворень: соціальних груп, організацій та індивідів.

Існують явні й латентні (приховані) функції конфлікту.

Явні функції конфлікт виконує у випадку, коли його наслідки збігаються із цілями, які проголошували й переслідували опоненти конфлікту (наприклад, це погашення заборгованості по заробітній платі шахтарям після їхнього конфлікту з адміністрацією, якщо вони переслідували саме цю мету).

Латентні функції конфлікту характеризуються тим, що наслідки конфлікту виявляються лише із часом і певною мірою відрізняються від раніше проголошених намірів. Іноді ці наслідки взагалі можуть виявитися несподіваними і не відповідати цілям учасників конфлікту (наприклад, шахтарі, що виступали з вимогами до уряду країни наприкінці 80-х років скасувати держзамовлення й дати їм можливість вільно розпоряджатися прибутком, дуже багато зробили для реформування суспільства, але вони й не припускали, що вже наприкінці 90-х років будуть вимагати повернути держзамовлення).

77

ÖІ явні, і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними. Функціональним конфлікт називають у випадку, якщо функція конфлікту позитивна для його учасників. Дисфункціональним конфлікт вважається, якщо його результати є негативними для його учасників і на них вони не розраховували.

Варто особливо підкреслити, що оцінка функцій конфлікту в якості позитивної або негативної завжди носить конкретний характер. З погляду одного суб'єкта конфлікту, він може розглядатися як позитивний, з погляду іншого – як негативний. Інакше кажучи, існує суб'єктна відносність в оцінці характеру функції конфлікту. Крім того, той самий конфлікт у різних відносинах і в різний час може оцінюватися з різних або навіть протилежних позицій. Це свідчить про релятивістський характер функцій конфлікту (наприклад, погляди на Жовтневу соціалістичну революцію були різними у залежності від часу її розгляду і соціальних прошарків населення, що мали відношення до неї).

Все це свідчить про те, що конфлікт – це функціонально суперечливе явище, а співвідношення його позитивних і негативних функцій завжди повинне розглядатися конкретно.

Однак, незважаючи на всю релятивність оцінок функцій конфлікту, по своєму змісті, значенню й ролі їх можна розділити на дві групи:

1)конструктивні (позитивні) функції конфлікту;

2)деструктивні (негативні) функції конфлікту.

Всі конструктивні й деструктивні функції конфлікту, з певним ступенем умовності можна розділити на дві групи:

загальні функції – функції, що мають місце на різних рівнях соціальної системи;

функції особистісного рівня – функції, що стосуються впливу конфлікту безпосереднього на особистість24.

Загальні конструктивні функції конфлікту:

1.Конфлікт є способом виявлення й фіксації суперечностей, а також проблем у суспільстві, організації чи групі. Конфлікт свідчить про те, що ці суперечності вже досягли найвищої межі, і тому необхідно вжити негайних заходів щодо їх усунення.

2.Конфлікт є формою розв'язання суперечностей. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і прорахунків у соціальній організації, які призвели до конфлікту.

3.Конфлікт сприяє зняттю соціальної напруженості та ліквідації стресової ситуації, допомагає “випустити пар” і розрядити обстановку.

4.Конфлікт виконує інтегративну, об'єднувальну функцію. Перед обличчям зо-

внішньої загрози група використовує всі свої ресурси для згуртованості й протиборства з зовнішнім ворогом. Крім того, саме завдання вирішення наявних проблем поєднує людей. У пошуках виходу з конфлікту виробляються взаєморозуміння й почуття причетності до розв’язання загального завдання.

5.Розв’язанню конфлікту сприяє стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту, навчені “гірким досвідом”, у майбутньому будуть більше налаштованими на співробітництво, ніж на конфлікт. Крім цього, розв’язання конфлікту може запобігти виникненню більш серйозних конфліктів, що могли б виникнути, якби не було цього.

24 Конфликтология: Учебник для вузов / В.П. Ратников, В.Ф. Голубь, Г.С. Лукашова и др..; Под ред. проф. В.П. Ратни-

кова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – С. 113-116.

78

6.Конфлікт інтенсифікує й стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань. У процесі пошуку шляхів розв’язання конфлікту відбувається активізація аналізу важких ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології і т. ін.

7.Конфлікт може служити засобом з'ясування співвідношення сил соціальних груп чи спільнот і тим самим може застерегти від наступних більш руйнівних конфліктів.

8.Конфлікт може стати джерелом виникнення нових норм спілкування між людьми або допомогти наповнити новим змістом старі норми.

Конструктивні функції конфлікту на особистісному рівні:

1.Конфлікт може виконувати пізнавальну функцію стосовно людей, що приймають у ньому участь. Саме у важких критичних (екзистенціальних) ситуаціях і проявляється справжній характер, цінності й мотиви поведінки людей. З пізнавальною функцією пов'язана й можливість діагностики сили супротивника.

2.Конфлікт може сприяти самопізнанню й адекватній самооцінці особистості.

Він може допомогти вірно оцінити свої сили та здібності, виявити нові, раніше не відомі сторони характеру особистості. Він може також загартувати характер, сприяти появі його нових чеснот (наприклад, почуття гордості, гідності тощо).

3.Конфлікт може допомогти позбутися небажаних рис характеру (наприклад, почуття неповноцінності, покірності, догідливості тощо).

4.Конфлікт є найважливішим чинником підвищення рівня соціалізації людини,

розвитку її як особистості. У конфлікті індивід за порівняно невеликий відрізок часу може одержати стільки життєвого досвіду, скільки він, можливо, не одержить ніколи поза конфліктом.

5.Конфлікт сприяє адаптації працівника в групі, оскільки саме в конфлікті люди найбільшою мірою розкриваються. І тоді особистість або приймається членами групи, або, навпроти, ігнорується ними.

6.Конфлікт може допомогти зняти психічну напруженість у групі, зняти стрес, якщо він вирішується позитивно для людини.

7.Конфлікт може служити засобом задоволення не тільки первинних, але й вторинних потреб особистості, способом її самореалізації й самоствердження.

Загальні деструктивні функції конфлікту:

1.Конфлікт може бути пов'язаний з насильницькими методами, це призведе до людських жертв і матеріальних втрат. Крім сторін, що беруть участь у конфлікті, від нього можуть постраждати і ті, хто їх оточує.

2.Конфлікт може привести сторони протиборства (суспільство, соціальну гру-

пу, індивіда) у стан дестабілізації й дезорганізації.

3.Конфлікт може призвести до вповільнення темпів соціального, економічного, політичного й духовного розвитку суспільства. Більш того, він може викликати стагнацію

йкризусуспільногорозвитку, виникненнядиктаторськихітоталітарнихрежимів.

4.Конфлікт може сприяти дезінтеграції суспільства, руйнуванню соціальних комунікацій і соціокультурному відчуженню соціальних утворень усередині суспільної системи.

5.Конфлікт може супроводжуватися наростанням у суспільстві настроїв песимізму й нехтуванням звичаїв.

6.Конфлікт може викликати нові, більше деструктивні конфлікти.

79

7. Конфлікт в організаціях часто приводить до зниження рівня організації сис-

теми, зниження дисципліни й ефективності діяльності.

Деструктивні функції конфлікту на особистісному рівні:

1.Конфлікт може впливати на соціально-психологічний клімат у групі; можуть,

з'явитися негативні психічні стани (наприклад, почуття пригніченості, песимізму, тривоги), що призводять особистість до стану стресу.

2.Конфлікт може привести до розчарування у своїх можливостях і здібностях.

3.Конфлікт може викликати почуття непевності в собі, втрату колишньої мотивації й руйнування наявних ціннісних орієнтації і зразків поведінки. У найгір-

шому випадку, в результаті конфлікту може наступити розчарування, втрата віри в колишні ідеали, що породжує девіантну поведінку і, як крайній випадок, – суїцид.

4.Конфлікт може привести до негативної оцінки людиною своїх партнерів по спільній діяльності, розчаруванню у своїх колегах і недавніх друзях.

5.Як реакція на конфлікт людина може “включати” захисні механізми, демон-

струючи при цьому негативні для спілкування види поведінки:

відступ – мовчання, відсутність захопленості, відокремлення індивіда від групи;

критиканство, лайки, демонстрація переваги перед іншими членами групи;

твердий формалізм – формальна ввічливість, буквоїдство, установлення твердих норм і принципів поведінки в групі, спостереження за іншими;

перетворення справи на жарт (цей вид поведінки багато в чому протилежний попередньому);

розмови на сторонні теми замість ділового обговорення проблем;

постійний пошук винуватих, самобичування або обвинувачення у всіх бідах членів колективу.

Дайджест

Існує точка зору, що зміст свідомого і несвідомого у психіці людини багато в чому генетично обумовлений психікою тварини. М.М. Амосов визначав, що біологічного в людині вдвічі більше, ніж соціального. Тому деякі вчені вважали одним із шляхів вивчення несвідомої і підсвідомої мотивації конфліктної поведінки у людини

– дослідження причин конфліктів у тварин (особливості боротьби за їжу, територію, певну роль у стаді і т. ін.) На їх думку, частина мотивів, яку людина у конфлікті не усвідомлює, у зооконфлікті виступає у явному і вільному від соціальних забобонів вигляді. Вони вважають, що історичний розвиток суспільства свідчить, що спочатку з’явились зооконфлікти, потім – внутрішньо-особистісні й міжособистісні, в останню чергу – міжгрупові. Більш складні конфлікти еволюційно включають елементи більш простих конфліктів25.

Але вище вказані аргументи не знаходять підтримки у більшості психологів, які відкидають як правомірність паралелей між психічними проявами людей і тварин, так і можливість переносу даних, отриманих при вивченні тварин на психіку людини.

25 Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. Как предупреждать и разрешать межличностные конфликты: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 1996. – С. 10-11.

80