Разное / Конфліктологія

Втратапервісногопредмета розбіжностей. Полягаєвтому, щопротиборство, яке почалось через спірний об’єкт, переростає в більш глобальне зіткнення, у процесі якого первісний предмет конфлікту вже не грає основної ролі. Конфлікт стає незалежним від причин, щойоговикликали, іпродовжуєтьсяпіслятого, яквонисталинезначними19.

Тенденція до розширення й поглиблення конфлікту. Конфлікт не існує в постій-

них рамках і в одному стані. Почавшись в одному місці, він починає “розповзатися”, охоплювати нові сфери, території, соціальні рівні й навіть країни (наприклад, виробничий діловий конфлікт, що розпочався між двома членами організації, надалі може охопити соціально-психологічну, ідеологічну сфери, перейти з міжособистісного рівня на міжгруповий і т. ін.).

Остання фаза відкритого періоду конфлікту – завершення конфлікту. Вона означає будь-яке його закінчення і може виражатися в корінній зміні цінностей су- б'єктів протиборства, появі реальних умов припинення конфлікту або сил, здатних це зробити. До основних форм завершення конфлікту належать: згасання, розв'язання, урегулювання, усунення, переростання в інший конфлікт.

Завершення

конфлікту

Схема 9. Основні форми завершення конфлікту Згасання конфлікту – це тимчасове припинення протидії за збереження основ-

них ознак конфлікту: суперечностей і напружених відносин. Конфлікт переходить з явної форми у приховану. Зазвичай це відбувається в результаті:

виснаження ресурсів обох сторін;

втрати мотиву до боротьби, зниження важливості об'єкта конфлікту;

переорієнтації мотивації опонентів.

Розв’язання конфлікту – це спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії і на вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.

Урегулювання конфлікту відрізняється від розв'язання тим, що в усуненні суперечностей бере участь третя сторона (як за згодою сторін, так і без їхньої згоди).

Усунення конфлікту – це такий вплив на нього, у результаті якого ліквідуються структурні елементи конфлікту. Усунення конфлікту можливе наступними способами:

вилученням із конфлікту одного з опонентів постійно (наприклад, звільнення з роботи, перевід) або на деякий час (наприклад, відрядження, відпустка);

усунення об'єкту конфлікту (наприклад, посада, за яку сперечались, скорочена);усунення дефіциту об'єкта конфлікту (наприклад, премію виділяють всім пра-

цівникам в однакових пропорціях).

19 Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1999. – С. 269-270.

52

Переростання в інший конфлікт відбувається, коли у відносинах сторін виникають нові, серйозніші суперечності й відбувається зміна об’єкту конфлікту.

Післяконфліктна стадія. Вона відрізняється тим, що ліквідуються основні види напруженості, відносини між сторонами нормалізуються і на цій основі стає можливим повне або часткове вирішення конфлікту.

Часткове розв’язання конфлікту відбувається у випадках, коли припиняється зовнішня конфліктна поведінка сторін, але ще не перетворюється внутрішня (когнітивна, інтелектуальна, емоційна) сфера, що призвела до конфліктної поведінки (наприклад, застосовуються адміністративні санкції до обох сторін конфлікту, а об'єктивна причина конфлікту не усувається).

Повне розв’язання конфлікту досягається лише тоді, коли змінюються обидва компоненти конфліктної ситуації – і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях (наприклад, при задоволенні всіх справедливих вимог конфліктуючих сторін шляхом вишукування додаткових ресурсів).

Слід також зазначити, що не завжди конфлікт проходить усі зазначені стадії: передконфліктну, відкриту й післяконфліктну. Наприклад, об'єктивно сформована конфліктна ситуація може бути не замічена і не усвідомлена тими, чиї інтереси вона зачепила. Тоді, природно, конфлікт не почнеться. Конфлікт не почнеться й у тому випадку, якщо слідом за виникненням його об'єктивних причин вони негайно ж усуваються. Однак варто мати на увазі, що не завжди завершення конфлікту приведе до миру й згоди. Трапляється й так, що закінчення одного (первинного) конфлікту може дати поштовх іншим конфліктам. Так, завершення конфлікту в економічній сфері може дати імпульс для його виникнення в політичній області; після рішення політичної проблеми може наступити період ідеологічного протистояння і т. д.

Крім цього, після завершення конфлікту може розпочатися постконфліктний синдром, що виражається в напружених взаєминах колишніх опонентів конфлікту. А при загостренні протиріч між ними постконфліктний синдром може стати джерелом наступногоконфлікту, причомузіншимоб'єктом, нановомурівнітазновимскладомучасників.

Вивчення різноманітних можливостей попередження конфлікту на ранніх його етапах – це одне з важливих завдання конфліктології.

§ 3. Типологія конфлікту

Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності й розбіжності, ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей.

Існують різні класифікації конфліктів і це пояснюється різноманітним змістом і характером конфліктних колізій, в яких приймають участь суб’єкти різних рівнів (держави, нації, політичні партії, педагоги і студенти, керівники і робітники і т. ін.).

Узагальнюючи найбільш поширені класифікації конфліктів, можна виділити основні ознаки класифікації і типології конфліктів.

Оскільки конфлікт завжди передбачає участь сторін, найбільш фундаментальною є класифікаціяконфліктівзакількістюсторін, щоприймаютьвньомуучасть:

Внутрішньо-особистісний конфлікт являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Носій внутрішньо-особистісного конфлікту – окрема особистість. Зміст цього конфлікту виражається в гострих негативних переживаннях особистості, породжених її суперечливими прагненнями.

53

Міжособистісний конфлікт – це сутичка між окремими індивідами в процесі їх соціальної і психологічної взаємодії. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів. У міжособистісному конфлікті велике значення мають особистісні якості людей, їх психічні, соціально-психологічні й моральні характеристики. У цьому зв'язку часто говорять про міжособистісну сумісність або несумісність людей, що відіграють найважливішу роль у міжособистісному спілкуванні.

Конфлікт між особистістю й групою має багато спільного з міжособистісним конфліктом, але він більш багатоплановий, тому що група містить у собі цілу систему відносин, вона певним чином організована, у ній, як правило, є формальний і/або неформальний лідер, координаційна й субординаційна структури і т. ін. Тому потенційна можливість конфлікту у групі зростає.

Міжгруповий конфлікт виникає при зіткненні інтересів різних соціальних груп. Різний рівень соціальних груп має свої особливості виникнення конфлікту й способів їхнього вирішення. Наприклад, на рівні малих груп велику роль у виникненні міжгрупового конфлікту відіграє фактор соціальної ідентифікації групи. Він виражається у формуванні почуття причетності до групи, ототожненні себе з іншими її членами, створенні якості “ми”, на відміну від “вони” або “ не-ми”. На рівні великих соціальних груп причини конфліктів стають більш масштабними і глибинними (наприклад, при виникненні етнічних конфліктів важливу роль часто грають територіальні домагання одного з етносів; в основі політичних конфліктів лежить боротьба за владу, за політичне домінування в суспільстві).

За сферою прояву конфліктів:

Політичні конфлікти – зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу. Конфлікт є політичним, якщо реалізація інтересів суб’єктів конфлікту призведе до зміни влади. Цей вид конфлікту дуже актуальний саме на даний час. Тому доречно зупинитися на ньому більш детально.

Українській політичний конфлікт має свою специфіку: це конфлікт між законодавчою (Верховна Рада України) і виконавчою (Кабінет Міністрів України) владою, між Президентом і Урядом, між різними політичними партіями. І головне, що ці протистояння направлені на знешкодження авторитета один одного, що підриває легітимність державної влади в цілому. Погіршуються економічні, соціальні й інші показники. Вину за це кожна гілка влади перекладає на іншу. Застосовуються силові методи, психологічний тиск, що ще більше загострює конфлікт. Причинами загальної конфліктної ситуації в Україні є: конфлікт між старим і новим (обумовлений особливостями перехідного періоду); конфлікт демократичних інститутів і залишків тоталітаризму й авторитаризму; конфлікт центра і регіональних структур (пов'язаний з принципами самоуправління); конфлікт коаліції і опозиції; конфлікт еліти і контреліти. Наявність такої кількості конфліктів свідчить, що стан політичної нестабільності в Україні буде тривалим.

Економічні конфлікти – суперечності між економічними інтересами окремих особистостей чи груп.

Соціальні конфлікти – суперечності в системі стосунків людей (груп). У наш час дуже поширеним став один з різновидів соціальних конфліктів – соціальнотрудовий конфлікт, який частіше виникає у формі страйків, пікетів, виступів різних груп людей.

55

За спрямованістю впливу і розподілу повноважень:

Вертикальні – у яких обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу (начальник – підлеглий, вищестояща організація – організація нижчого підпорядкування);

Горизонтальні – у яких відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів (між керівниками одного рангу, між колегами).

Змішані – у яких представлені колеги і керівники різних рівнів.

За критерієм результативності:

Конструктивні (позитивні) – при яких групи, де вони відбуваються, зберігають своюцілісність, авідносиниміжчленамигрупи– характерспівробітництва, кооперації.

Деструктивні (негативні) – коли взаємини між людьми здобувають нецивілізовані форми, характер протистоянь, боротьби, що призводить до руйнування й розпаду організації.

За характером об’єкта конфлікту:

Реалістичні – в яких конфлікт є засобом для досягнення результату, що знаходиться зовні конфлікту. У цьому випадку конфлікт є лише однією з багатьох можливостей досягненнямети. «Социальныеконфликты, возникающиеиз-зафрустрацииконкретных потребностей, ожидаемой выгоды участников, а также направленные на предполагаемую причину фрустрации, могут быть названы реалистическими конфликтами. Так как они являются средством достижения определенных результатов, то они могут быть заменены альтернативными типами взаимодействия с соперничающей стороной, еслитакиеальтернативыкажутсяболееподходящимидлядостиженияцели»20.

Нереалістичні – це конфлікти, у яких об'єкт невіддільний від самого конфлікту й збігається з ним. При цьому предмет, на який спрямований конфлікт, не представляє ніякого значення, він обирається спонтанно, конфлікт виникає не для досягнення якого-небудь реального позитивного результату, а скоріше як спалах агресивної енергії (наприклад, у випадку з хуліганом, якому байдуже, на кого нападати. Об'єкт такого конфлікту знаходиться в потребі зняти напругу).

Як правило, нереалістичний конфлікт менш стабільний, чим реалістичний, тому що в ньому важливий не опонент конфлікту, а агресивна поведінка. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт швидко закінчується. Варто мати на увазі, що в реальному житті ці два види конфлікту можуть взаємодіяти й доповнювати один одного (наприклад, учасники бойових дій поряд з необхідними для виконання поставленого завдання операціями й акціями можуть робити вчинки, які не стосуються їхньої головної мети, ці вчинки пов'язані з необхідністю зняти напругу, вивільнити агресію).

За ступенем виразності:

Відкриті – конфлікти, які характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів (сварки, суперечки і т. ін.).

Приховані – конфлікти, у яких відсутні зовнішні агресивні дії між учасниками конфлікту, але використовуються непрямі способи впливу.

Наведена класифікація конфліктів не є закінченою. Вона може бути розширена за допомогою виділення інших типів конфліктів на самих різних підставах.

20 Коузер Л. Основы конфликтологии. — СПб.: Светлячок, 1999. — С. 45 —52.

56

Залежно від порушених потреб конфлікти бувають:

матеріальні,статусно – рольові,духовні.

За часовими параметрам конфлікти підрозділяються на:

короткочасні,швидкоплинні,

довготривалі (тривають іноді десятиріччя, наприклад, національні й релігійні конфлікти).

За сферами життєдіяльності людей:

побутові,

сімейні,

трудові,

військові,

учбово-педагогічні.

Крім цього, існують класифікації конфліктів, що мають відразу декілька основ: психолого-педагогічні, ідеологічні, соціально-побутові й т. ін. Однак жодна класифікація конфліктів не може вважатися закінченої і тому є відносною й умовною. Головна мета будь-якої класифікації – допомогти пояснити конфлікт і знайти адекватні способи його вирішення або попередження.

§ 4. Поняття, природа, зміст політичних конфліктів

Політична сфера – це область підвищеної конфліктності, по відношенню до багатьох інших сфер суспільного життя. ЇЇ джерело знаходиться безпосередньо в природі політичних відносин, тобто відносин влади, що передбачає володарювання одних і підпорядкування інших, та відносин, основаних на перевазі одних людей та їх інтересів над іншими, що може призводити до зіткнень та протиборств.

Безпосередньо термін «конфлікт» походить від лат. сonflictus та означає зіткнення, боротьбу, розбіжність, суперечку, що погрожують перерости в ускладнення. У сучасній політичній літературі дане поняття має досить велику кількість визначень. У більшості словників та енциклопедій міцно закріпилось визначення, яке було сформульовано у 1956 році американським соціологом Льюїсом Козером (19132003) у праці "Функції соціального конфлікту". Під конфліктом він запропонував розуміти «боротьбу за цінності і претензії на певний соціальний статус, владу і обмежені матеріальні блага; боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння шкоди супернику або його знищення». В кожному окремому випадку конфлікт виступає результатом взаємодії не співпадаючих елементів системи суспільних відносин.

Також характерним є тлумачення соціального конфлікту як крайньої точки загострення соціальних протиріч, що виражається у зіткненні різних соціальних спільнот – націй, класів, держав, соціальних груп та інститутів, які обумовлені протилежністю або істотною різницею їх цілей та інтересів.

Безпосередньо політичний конфлікт виникає та існує відповідно до цілей, які сфокусовані на проблемі функціонування політичної влади у суспільстві, її захоп-

57

ленні, використанні і відповідно утриманні, саме через цей факт, політичний конфлікт проявляє себе у якості перманентної, тобто незмінної форми боротьби за владу в даному конкретному суспільстві. При цьому він характеризується особливою гостротою, масштабністю, соціальною значимістю. Конфлікт, що виникає на грунті політичних відносин, передбачає мобілізацію найбільшої чисельності з боку всіх конфліктуючих сил, в нього включені великі соціальні групи, десятки тисяч або мільйони людей. Відповідно, його наслідки відчутні у всіх основних сферах суспільного буття.

Політичні конфлікти представляють собою взаємовідносини і взаємодію політичних інтересів та їх носіїв, а також політичні методи вирішення конфліктів в будьяких інших сферах діяльності суспільства. Політичний конфлікт – один з можливих варіантів взаємодії політичних суб’єктів. Він може бути визначеним як різновид і результат конкурентної взаємодії двох та більше сторін, які можуть бути представленими групами, державами, індивідами, що виборюють одна у одної владні повноваження або ресурси. Поняття політичного конфлікту означає боротьбу одних суб’єктів з іншими за вплив в системі політичних відносин, доступ до прийняття загальнозначимих рішень, розпорядження ресурсами, монополію інтересів і визнання їх суспільно необхідними, за все те, що являє собою політичну владу.

Вякості атрибуту суспільного буття конфлікт сприймався з давніх часів. Найперші спроби зрозуміти та описати сутність соціального протиборства були здійснені мислителями ще у VII — VI ст. до н. є.

Так, китайські філософи вважали, що джерело розвитку всього існуючого — це протиріччя між позитивними (янь) та негативними (інь) сторонами, які належать матерії. Соціальний конфлікт у вигляді війни вважався давньогрецьким філософомдосократиком Гераклітом (кінець VI — початок V ст. до н. є.) батьком усього існуючого, тоді як учень Сократа, філософ Платон розглядав це як велике зло.

Римський політик та філософ Цицерон ( І ст. до н. є.), усвідомлюючи неминучість конфронтації у суспільному житті, намагався довести існування "справедливого" та "несправедливого" насильства. В свою чергу флорентієць Никколо Макіавеллі вважав конфлікт універсальним і безперервним станом суспільства. Одним з перших науковий аналіз причин внутрішньополітичних конфліктів зробив англійсь-

кий філософ Френсіс Бекон.

Зчасом конфлікт як соціальне явище дослідив у своїх роботах шотландський філософ-етик Адам Сміт (1723— 1790). На його думку, в основі будь-якого конфлікту лежить поділ суспільства на класи і економічне суперництво. Конфлікти вивчали такі великі філософи та вчені, як І. Кант, Г. Гегель, К. Клаузевіц, Ч. Дарвін. Головна ідея останнього — розвиток живої природи — це постійна боротьба за існування. Погляди англійського натураліста Чарльза Дарвіна (1809—1882) були розвинені в деяких соціологічних та психологічних теоріях конфлікту. Навпаки, німецький соціолог Леопольд фон Візе (1876—1969), заперечуючи дарвінівський підхід, висував ідею регуляції конфліктів через дружні угоди або за допомогою соціальних інститутів.

ВЄвропі у Середні віки та в епоху Відродження домінувало обумовлене християнською етикою негативне ставлення до будь-яких збуджень соціальної константи. І лише в XIX ст. німецьким філософом Георгом Гегелем (1733—1799) були задекларовані позитивні функції протистояння в соціально-політичній сфері. Дані питання були відображені в роботах соціал-дарвіністів Г. Спенсера, Л. Гумпловича,

58

Г. Ратценхофера, У. Самнера, які запропонували розглядати конфліктні протиборства в якості проявів боротьби за виживання, в ході якої отримують можливості для розвитку найбільш пристосовані суспільства.

Але слід зазначити, що перші спроби створення соціологічної теорії удосконалення соціальної системи, яка досліджує роль конфлікту, з'явилися у другій половині XIX ст. у працях англійського соціолога Герберта Спенсера (1820 — 1903). Він обґрунтував тезу про те, що конфлікти встановлюють певну рівновагу в суспільстві, чим забезпечують процес суспільного розвитку. Німецький філософ та економіст Карл Маркс (1818 – 1883) розглядав в основному класові конфлікти, абсолютизуючи роль економічних відносин у виникненні соціальних протиріч.

В соціально-політичних та правових концепціях суспільного розвитку на рубежі XIX-XX століть можна помітити чітко сформований інтерес до проблематики конфлікту. Формується «конфліктологічний» напрямок в суспільствознанні, яке орієнтується насамперед на ідеї Г. Зіммеля та К. Маркса. Вони виходили з того, що соціальний конфлікт - найвища форма прояву суспільних протиріч, енергія яких виступає основним фактором суспільного прогресу.

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918) описав конфлікт як універсальне явище, яке виступає невід'ємною складовою соціальних відносин. Також, у першій половині XX ст. набула розвитку системно-функціональна школа американського соціолога-теоретика Толкотта Парсонса (1902-1979), який розглядав конфлікт як причину дестабілізації та дезорганізації суспільно-політичного життя. Вчений визначав конфлікт як аномалію суспільного життя, і тому головне завдання вбачав у підтримуванні безконфліктних відносин між різними елементами суспільства, що зможе забезпечити соціальну рівновагу, взаєморозуміння та співробітництво. На рівні соціальної системи інтегративну функцію мають виконувати правові інституції, релігія та звичаї, тому з часом, на думку Т. Парсонса, суспільство стає менш конфліктним. Л. Козер обґрунтував позитивну роль конфліктів у забезпеченні сталості соціальних систем. Теорія позитивно-функціонального конфлікту розглядає конфлікт як боротьбу за цінності та соціальний статус, владу, матеріальні та духовні блага. Це боротьба, в якій метою сторін є нейтралізація та знищення супротивника. Проте ця боротьба виконує і позитивні функції — по-перше, надає можливість для виходу негативних емоцій, по-друге, люди під час конфлікту краще пізнають один одного, а взаємне пізнання може трансформувати ворожі відносини у відносини співпраці. Соціальний конфлікт, на думку Л. Козера, стимулює соціальні зміни, появу нових суспільних порядків, норм та відносин.

Автор теорії конфліктної моделі суспільства англо-німецький соціолог Ральф Дарендорф (1929-2009) стверджує, що класовий конфлікт визначається характером влади. Вчений вважає марними спроби ліквідації глибинних причин соціальних антагонізмів і допускає можливість впливати на зміну специфіки перебігу конфлікту. А це відкриває перед сучасним суспільством перспективу не революційних переворотів, а поступових еволюційних змін. Загальна теорія конфлікту американського соціолога Кеннета Боулдинга (1910-1993) наголошує на існуванні двох моделей конфлікту — статичної та динамічної. Це дає можливість зробити висновок, що динаміка конфлікту — це процес, який відбувається внаслідок реакції протидіючих сторін на зовнішні стимули.

59

Науковці американського інституту миру при Університеті Дж. Мейсона (The United States Institute of Peace) сформулювали адисциплінарний підхід, який орієнтований на практичне вирішення конфліктів. Даний підхід отримав широке визнання в останнє десятиліття минулого століття і в першу чергу при вирішенні міжнародних конфліктів. Його основною ідеєю виступає невизнання будь-яких меж та кордонів знань, він припускає цілісне розуміння феномену соціального конфлікту. В кожному окремому випадку конфлікту цей підхід допомагає визначити, яким повинен бути допустимий рівень аналізу, одиниця аналізу і які суспільні науки у сукупності найбільш придатні для його адекватного розуміння і вирішення.

Вітчизняні дослідники звернулись до проблеми політичного конфлікту лише в 90-ті роки XX ст., оскільки в радянській науці конфлікт, за своєю суттю, не розглядався як феномен, який вимагає самостійного аналізу. Поміж тим, хоч і не в явній формі, даному напрямку приділялась деяка увага в зв’язку з вивченням питань діалектики суспільного розвитку, розглядались протиріччя, що лежать в основі революційного процесу.

Реальне внутрішнє наповнення конфліктних ситуацій, зміст конфліктних установок, культура політичного конфлікту в цілому залежать від багатьох факторів, починаючи з базових соціально-економічних та етнополітичних характеристик соціуму, і закінчуючи політичними процесами і протиріччями які присутні в ньому.

Динаміка політичного, як і будь-якого іншого конфлікту характеризується деякими універсальними стадіями: приховане назрівання протиріч, напруга, ескалація,

вирішення. Однак центральним моментом протиріччя в політиці завжди висту-

пає боротьба еліт за владу. Характер цієї боротьби залежить від політичного режиму який існує в даному суспільстві в даний момент. Власне, суть будь-якого політичного режиму, полягає саме в тому, що він визначає форми політичного конфлікту в боротьбі за владу, а також способи, використовуючи які, учасники політичної боротьби досягають своїх цілей. Головна з них – перемога над своїми супротивниками, опонентами, суперниками.

Політичні конфлікти, як наслідок протиборства в складній системі відносин панування та підпорядкування, не тільки виступають одним із видів соціальних і суспільних конфліктів, але вони немов би вбудовані всередину багатьох з них. Соціальні конфлікти проявляються як політичні, якщо в них поряд із конкретними інтересами, які викликали, наприклад, економічний конфлікт, зачіпаються інтереси утримання та перерозподілу влади.

Боротьба за ресурси і вплив, за встановлення, збереження або зміну влади виступає політичною складовою соціального конфлікту. При цьому конкретні цілі учасників конфлікту, інтереси, що лежать в їх основі не завжди безпосередньо пов’язані з самою політикою.

Навіть коли конфлікт приймає форму виключно політичного протиборства і розгортається, наприклад, в рамках виборчої кампанії, політичні партії, що приймають участь у ній як правило переслідують далеко не політичні цілі і часто ця боротьба не носить ідейно-політичного характеру. На першому місці знаходяться кланові та соціально-групові пріоритети. Політика в даному випадку лише оформлює і закріплює прагнення реалізувати інші, не політичні за своїм змістом інтереси.

60