Тема 4.2. Держава і церква в хviі ст.

Питання:

1. Адміністративний устрій РПЦ.

2. Становище православного духовенства у XVII ст. і церковний розкол.

Адміністративний устрій РПЦ

Перша єпархія (такий статус мала РПЦ до хрещення Русі) була створена у 860-х роках у Києві або в Тмутаракані і займала 61 місце серед єпархій патріархату

1037–1448 рр. - РПЦ мала статус митрополії Константинопольського патріархату.

Митрополит Київський (до 1299 р. - в Києві, згодом у Владимирі, кафедру переніс Максим)

Митрополит Петро Ратенський у 1325 р. переніс кафедру до Москви

Митрополит Феогност закріпив кафедру в Москві

1439 р. – Флорентійська унія. Митрополит Володимирський і всієї Русі Ісидор підтримав унію, але після першого ж служіння в Успенському соборі за наказом Василя ІІ був ув’язнений.

1448 р. – проголошення автокефалії РЦ і обрання на митрополію собором руських єпископів рязанського єпископа Іону. У 1448 - 1589 рр. московські митрополити обиралися собором руських єпископів незалежно від константинопольського патріарха, який до 1589 р. автокефалію не визнавав.

1589 р. – запровадження в Московії патріаршества і обрання патріархом митрополита Іова (пом. у 1605 р.)

У 1590 р. до Москви було передано грамоту східних патріархів, де підтверджувалася законність обрання патріарха в Москві.

У 1589 - 1700 рр. РПЦ очолювали патріархи Московські і всієї Русі – 10 осіб (без лжепатріарха Ігнатія).

Духовенство:

• Чорне (ченці) - 10 %. Строкате походження – селяни, посадські, стрільці, серед них було багато талановитих людей. Постриг – реакція на устрій світського життя. Можливість кар’єрного зростання.

• Біле (парафіяльне) - 90 %. Священники, диякони і причетники (священного статусу не мали). Основна вимога для духовенства - людина віруюча і грамотна. Поповнювалося різними людьми. Основне джерело - біле духівництво (передусім, через освітній рівень).

Соціально-економічний розподіл духовенства:

• Парафіяльне духівництво - займало проміжне становище між феодалами і тягловим населенням, бо сплачувало десятину архієрейському дому. Джерела їх прибутків – земля, на якій багато з них працювали та плата за треби. Були т. зв. «ружні» церкви, що мали додаткове джерело прибутку – ругу, яку отримували зі скарбниці у вигляді жалування.

• Духовенство патріаршого та архієрейського домів, монастирів і соборних церков – це особливий тип феодалів, які володіли церковними вотчинними землями.

За джерелами прибутків їх можна поділити на 3 групи:

• Духовенство соборів і ченці дрібних монастирів, які володіли вотчинними землями, але не мали кріпаків, а прибутки отримували в основному, здаючи в оренду землю, за треби і отримуючи ругу

• Духовенство великих соборів (приміром, Московського Кремля) і ченці понад 500 найбільших монастирів, які мали кріпаків

• Патріарший і архієрейський дома, які мали вотчини з кріпаками, а також отримували прибуток від духовенства єпархій

Церковна влада прагнула збереження недоторканості церковного вотчинного землеволодіння, торговельних пільг, звільнення монастирських і церковних селян від податків. Водночас через формування відданого служилого прошарку царату потрібна була земля (зосереджувалася в руках церкви й монастирів).

З 1614 р. рішенням земського собору були ліквідовані пільги на оподаткування

З 1617 р. вийшов наказ збирати до скарбниці всі тарханні грамоти (звільняли від уплати митних зборів), але внаслідок опору церковних феодалів останній не був реалізований.

Соборне Уложення 1649 р. - Ст. 1 розділу «про богохульників і про церковні смути» за гріхи передбачала смертну кару, а за хулу на Бога – спалення.

Реформаторський рух

До сер. XVII ст. поступово сформувався реформаторський рух (ревнителі благочестя)

Мета - досягти інтелектуального рівня католиків, очищаючи православну церкву від побічних звичаїв і поширюючи її повчання серед простого народу.

В 1630-х роках група парафіяльних священиків, що називали себе «ревнителями благочестя», почала агітувати на користь проведення радикальної церковної реформи.

Причини:

• Поширення у народі пияцтва, розпусти, язичницьких обрядів і марновірств

• Низький освітній і моральний рівень духовенства

• Недбале проведенні ритуалів церковної служби, що, на їх думку, перешкоджало усвідомленню рядовими прихожанами справжньої суті віри.

Боголюбці: сам цар, Стефан Воніфатьєв (його духівник), Федір Ртищев, Іван Неронов, ігумен Никон і протопіп Авакум, прагнули викорінювати марновірства, укріплювати правові норми в церковному житті та поширювати богослужебні книги і пропагувати письменність і знання. За їх ініціативою Друкарський двір видає богослужебні книги й підручники: «Азбуку», навчальні «Часослов» і Псалтир, «Граматику» Мелетія Смотрицького. За ініціативою Воніфатьєва на государевому дворі була відкрита греко-латинська школа. Ртищев створив школу при Андріївському монастирі. Боголюбці внесли зміни в церковну службу: читали проповіді, запровадили одноголосся.

XVII ст. - церковний розкол через церковні реформи патріарха Никона (патріарх з 1652 р.).

Церковний собор 1655 р. - рішення щодо уніфікації обрядів і встановлення одноманітності церковної служби за грецькими правилами.

Причини:

• Никон усвідомив відмінності між російською і візантійською церковними службами;

• Прискорилася робота щодо звірки текстів писань і виправлення церковних книг з тим (Московія претендувала на екуменічну роль в Україні і, можливо, на Балканах.

Навесні 1653 р. Никон випустив новий псалтир, а також видав інструкції, що вимагали внесення змін в деякі обряди. Проте нововведення патріарха не були прийняті народом.

Головний борець з реформами - протопіп Авакум.

Церковний Собор 1666–1667 років, що проводився у присутності східних патріархів, схвалив текстуальні зміни і обрядові нововведення, наклав анафему на всіх, хто відмовлявся прийняти їх. Ревнителі старої віри перестали визнавати церкву, що відлучила їх. Старовіри звинувачували Никона в руйнуванні стародавнього благочестя і впровадженні чужого римського впливу.

Не порушувалися основи православ'я, тільки обрядова сторона (хресний хід по ходу Сонця, 2 → 3 персні хрещення, «алілуя» - тричі, а не двічі). Невдоволення викликав сам факт втручання світської влади в духовні справи, в традиційну культуру. Духовний світ втілювався в «істинну віру». Обрядова сторона в будь-якої релігії є надзвичайно важливою. Істинне православне царство (третій Рим) ушкодилося.

Потрібна, але невміло, поспішно і жорстоко здійснена реформа викликала соціальний і духовний переворот, друга після смути трагедія.