Тема 3. Московія на рубежі хvі–хvіі ст.

Питання:

1. Соціально-економічна криза і покріпачення селян.

2. Криза влади і соціальні протиріччя.

3. «Смута» в Московії початку XVII ст.

4. Народні ополчення й обрання царя Романова.

«Смутний час» - події, які розгорнулися на рубежі XVI-XVII ст. Охопили - економіку, владу, внутрішню і зовнішню політику, ідеологію і моральність.

Причини смути - загострення соціальних, станових, династичних і міжнародних відносин наприкінці правління Івана Грозного та його наступників.

«Розруха» - період 70-80-х років XVI ст. Отримав назву через важку економічну кризу.

Деспотична політика опричини спричинили запустошення найрозвиненіших регіонів: центр (Москва) і північний захід (Новгород і Псков):

• Населення розбіглося або загинули в роки опричнини і Лівонської війни

• Більш ніж 50% ріллі (а подекуди до 90%) залишалися необробленими

• Різко посилився податковий тиск

• Зростання цін (в 4 рази)

• Епідемія чуми (1570-1571 рр.)

• Селянське господарство втратило стійкість, в країні розпочався голод

Селянство ХV - перша пол. ХVІ ст.

Чорні люди - проживали на землях великого князя і сплачували йому податки в залежності від розміру ріллі. Найголовніша вимога – вчасно сплачувати податки.

Рільні люди - своєї землі не мали і наймалися на роботу до землевласників, (наймити). За свою працю отримували гроші. Особисто вільні. Розповсюдженішою формою відносин між працівником і господарем був ряд, тобто особливий договір:

• Половинник - працівник за угодою віддавав господарю землі половину врожаю

• Третинник - якщо третину;

• Серебряник - взяв гроші в борг у господаря для влаштування власного господарства. Без сплати боргу вони не мали права полишити свого господаря.

Рільні люди мали право змінювати господаря. Згодом це дозволялося робити 2 рази на рік (восени та навесні). У судебнику 1497 р. Іван ІІІ зафіксував право селян переходити від одного володаря землі до іншого один раз на рік: за тиждень до Юр’єва дня (свята на честь святого Георгія, 26 листопада) і тиждень після. Сплачувалося «пожиле», розмір якого залежав від кількості прожитих у господаря років.

Холопи - ті, хто був куплений на невільничому ринку або опинився у кабалі за борги. Вони фактично були рабами своїх господарів.

Намагаючись подолати кризу, центральна влада обрала шлях прикріплення селянства до землі феодалів-землевласників. Наприкінці XVI ст. в Московії фактично на державному рівні встановилася система кріпосного права. Завершення встановлення цієї системи – «Соборне уложення» (1649 р.)

Кріпосне право - вища форма неповної власності феодала над селянином, заснованої на прикріпленні його до землі феодала (боярина, поміщика, монастиря і т. ін.) або феодальної держави (при відсутності приватного власника землі, коли селянські громади виконували повинності на користь держави).

У судебнику 1550 році:

• Підтверджуалася норма Юр’ївого дня

• Дозволялося «холопити» селян і позбавляти права виходу

• Закріплювався правовий статус холопів (захищалися від свавілля господарів)

• Виросло «пожиле», через що ускладнювався перехід

У 1581 році запроваджено «заповідні літа» - роки, упродовж яких заборонявся перехід селян навіть у Юрʼїв день.

У 80-90-ті роки XVI ст. - складання «Писцових книг». До 1592 р. Усе населення було внесено у спеціальні книги і встановлювалася його залежність від феодалів.

На підстав цих даних і був виданий спеціальний царський указ 1592 року про заборону переходу селян.

1597 р. - указ про розшук біглих селян, які втекли після складання Писцових книг (термін розшуку 5 років). Якщо селян знаходили упродовж цього терміну, то вони підлягали поверненню колишньому власникові.

1607 р. - «Уложення» царя Василя Шуйського: термін розшуку селян збільшувався до 15 років. Ті, хто брав втікачів, сплачували штраф на користь держави і виплачували компенсацію старому власнику. Держава повинна була забезпечити розшук і повернення втікачів-селян їх власникам.

Криза влади і соціальні протиріччя:

18 березня 1584 р. за грою в шахи помер Іван Грозний. Він хоча і пролив багато крові своїх підданих, залишився в очах людей грізним, але справедливим царем. Крім того, це представник старої законної династії Івана Каліти. І, нарешті, - це останній цар, при якому селяни мали традиційну «волю» - діяло право виходу в Юр’їв день.

Цар Федір Іванович (третій син Івана Грозного) у 1575 році одружився на Ірині Годуновій. Цей шлюб підніс її брата Бориса Годунова.

Регентська рада при царі Федорі:

• Борис Годунов (на його сестрі був одружений цар Федір), (Конюший – ближній боярин)

• Б. Вельський (активний діяч опричнини) Відправили у заслання після повстання 1554 р. представники родової знаті:

• І. Шуйський, 1588 р. відправили у заслання, де він помер.

• І. Мстиславський, 1580 р. постригся у ченці.

• М. Юр’єв (дядько царя по материнській лінії)

Борис Федорович Годунов - фактичний правитель Московії. Государевий конюший і найближчий боярин від власного імені вів дипломатичне листування. Починаючи з 1590-х років його офіційно іменували «правителем».

Московія – осередок православ'я, православний самодержець – патріарх. Створення патріаршества посилювало міжнародний авторитет і престиж Московської православної церкви. Уряд потребував сильного союзника, яким став Іов, зведений у сан Патріарха Московського 26 січня 1589 р. Константинопольським патріархом Ієремієм.

6 січня 1598 року помирає цар Федір. Перервалася династія Калітовичів (Рюриковичів). Реальні претенденти на престол:

1. Романови (родичі царя)

2. Ф. Мстиславський (виходець з Литви)

3. Б. Годунов (фактичний правитель)

4. Князі Шуйські (походили з роду Рюриковичів)

5. Також у боротьбу за владу включилася Боярська дума

У лютому 1598 р. - Земський собор у Москві, якому належало вибрати нового государя. І 9 березня патріарх Іов запропонував собору скласти грамоту про затвердження Бориса на царство. Попри опір членів Боярської думи 3 вересня 1598 р. Б. Годунова в Успенському соборі Московського кремля вінчали на царство. Годунов з нагоди сходження на престол дарував вищі боярські чини багатьом знатним особам (серед них були Романови і Вельські). А бояри одержали гарантії проти відновлення страт.

«Смута» в Московії початку XVII ст.

Соціальні верхи і середній клас розкололися на декілька ворогуючих груп. Козацтво переслідувало власні інтереси (донські й запорізькі - різні). Селянство й холопи були єдиними, але боролися за послаблення тиску. Усі ідеальною формою правління вважали самодержавство.

«Громадянська війна», на хід якої впливала іноземна інтервенція.

Початок смути – голодні бунти 1603 року. Коли природні катаклізми спричинили голод. Ціни зросли у більш ніж у сто разів. Їли собак, кішок, кору дерев, людей. Почалися масові епідемії. У центрі країни спалахнуло повстання холопів під проводом Хлопка Косолапа (було жорстоко придушене, а Хлопка стратили у Москві).

Причини появи самозванців:

• Підтримка доброго «царя Дмитра» - це вираз ідеології пригноблюваних мас, які виступали проти феодального тиску, але були неспроможними сформулювати програму нового політичного устрою без традиційної монархії. Тому – вихід у заміні поганого царя добрим. Фактично ж гасло «хорошого царя» - своєрідна селянська утопія.

• Самозванство як прояв соціальної психології народних мас, які чекали приходу рятівника.

Процеси «Смути» яскраво проявилися у громадянській війні, самозванцях і зовнішній експансії.

У 1602 р. в Литві з'явилася людина, яка видавала себе за царевича Дмитра (Лжедмітрій І). В народі підживлювалися чутки про те, що живий царевич Дмітрій, «чудом врятований» в Угличі. За офіційною версією уряду Б. Годунова – це був монах Григорій (в миру - дрібний дворянин Юрій Отреп'єв).

Особливості появи Лжедмітрія:

• З'явився в умовах загального невдоволення урядом Б. Годунова як з боку знаті, так і з боку селян, міщан, козаків

• Знадобився польським магнатам для того, щоб розпочати агресію проти Московії, замаскувавши її видимістю боротьби за повертання престолу законному спадкоємцю

У 1604 р. він набрав 2 тис. найманців і рушив на Москву (підтримали бояри, дворяни і народні маси). Під м.Кроми царські війська, вислані назустріч, перейшли на бік Лжедмітрія.

Цар Борис Годунов несподівано помер 13 квітня 1605 р. Його син Федір і дружина за наказом Лжедмітрія були таємно вбиті. Патріарха Іова заслали в монастир. І 20 червня 1605 р. Лжедмітрій вступив у Москву, та сам назвав себе імператором.

Лжедмітрій одружився на Марині Мнішек. Це стало однією із причин посилення невдоволення. І у травні 1606 р. спалахнуло повстання проти Лжедмітрія, яке очолили бояри Шуйські. Повстанці перебили 1 тис. поляків, Марину Мнішек врятували бояри, і згодо її вислали в Ярославль. Сам же Лжедмитрій був убитий. Через три дні його труп спалили, а прах заклали в гармату і вистрілили в той бік, звідки той прийшов.

Царем стає Василь Шуйський (1606-1610). Який дав забов’язання зберігти привілеї боярства, не збирати у них вотчин та не судити бояр без участі Боярської думи. Отже, знать намагалася вирішити глибокі внутрішні і зовнішні суперечності з допомогою боярського царя.

До літа 1606 р. Василю Шуйському вдалося утвердитися в Москві, але на околицях країни було неспокійно. Політичний конфлікт (боротьба за владу і корону), переріс у соціальний.

Спалахнуло повстання Івана Болотникова (1606–1607 рр). В ньому брали участь холопи, селяни, посадські люди, стрільці, козаки, а також незначна частина дворян. Війна охопила південний захід і південь країни (біля 70 міст), Нижнє та Середнє Поволжя. Повстанці розбили війська В. Шуйського і оточили Москву. Метою було – повернення до старих суспільних порядків. Через внутрішні чвари і зраду дворян зазнали поразки і повернули до Калуги, потім відступили до Тули. Після 4-хмісячної облоги були розбиті. Самого ж Болотникова схопили, відправили до Каргополя, де осліпили й утопили.

Пізніше за погодженням з Ватиканом польські шляхтичі, противники короля Сигізмунда ІІІ, висунули в якості претендента на московський престол Лжедмітрія II (1607-1610), який за зовнішністю схожий на Лжедмітрія І.

У січні 1608 р. самозванець розпочав похід на столицю. Влітку 1608 р. підійшов до Москви, але взяти столицю не зміг. Зупинився в містечку Тушино, отримав прізвисько «Тушинський злодій». Незабаром туди прибула Марина Мнішек, яка за гроші визнала в ньому свого чоловіка.

Уряд В. Шуйського у 1609 р. заключив договір зі Швецію. Польща ввела свої війська, які взяли в облогу Смоленськ, куди почався переїзд шляхтичів з Тушино. Лжедмітрій втік до Калуги, де був убитий. Польське військо залишило в тилу Смоленськ і рушило на Москву.

Літом 1610 року в Москві відбувся переворот. Василя Шуйського усунули з престолу і насильно постригли в ченці (помер у польському полоні, куди був направлений як заручник разом з братами в 1612 р.)

Владу захопила група бояр на чолі з Ф. Мстиславським. - «семибоярщина». Вона уклала договір про покликання на московський престол Владислава, сина короля Сигізмунда, і впустила війська інтервентів в Кремль. 27 серпня 1610 р. Москва присягнула Владиславу і перед країною постала загроза втрати незалежності.

Народні ополчення й обрання царя Романова

1610 р. - патріарх Гермоген закликав до боротьби проти іноземців.

1611 р. – створення ополчення в Рязанській землі було, яке очолив дворянин П. Ляпунов. Ополчення рушило на Москву, але взяти столицю, яку поляки підпалили, не вдалося.

Причини поразки:

• Представники різних станів по-різному бачили шляхи виходу із кризи

• Обмеження щодо волі селян і соціального стану козаків

• Намагання П. Ляпунова налагодити дисципліну і заборонити козакам грабувати. За це його на козачому сході порубають шаблями, і ополчення розпадеться.

Восени 1611 р. за ініціативи посадського старости Нижнього Новгорода Кузьми Мініна і князя Дмитра Пожарського розпочався збір коштів на нове ополчення. Влітку 1612 р. війська ополчення підійшли до Москви і з'єдналися з залишками першого. З боку Можайської дороги до столиці підійшов гетьман Ходкевич, який рухався на допомогу полякам (поразка останнього). І 22 жовтня 1612 р. ополченці взяли Китай-город, а через чотири дні польський гарнізон в Кремлі здався.

У січні 1613 р. в Успенському соборі розпочав роботу Земський собор. Претенденти на престол:

• Польський королевич Владислав

• Син шведського короля Карл-Філіп

• Син Лжедмитрія II і Марини Мнішек Іван, прозваний «воренок»,

• Представники найвагоміших боярських сімей

Собор зупинив свій вибір на Михайлі Федоровичі Романові, 16-річному внучатому племінника першої дружини Івана Грозного Анастасії Романової. І 11 липня він вінчався на царство в Успенському соборі Московського Кремля.