Тема 4.1 Державний устрій та соціальна структура Московської держави хvіі ст.

Питання:

1. Еволюція станово-представницьких органів держави 2. Формування соціальної основи самодержавної монархії 3. Центральна влада та органи управління

Михайло Федорович Романов (1613-1645) обраний усіма православними християнами усієї Московської держави.

Еволюція станово-представницьких органів держави ХVІІ ст:

• Середньовічне суспільство → суспільство нового часу

• Феодальна монархія (станово-представницька) → Самодержавна монархія (абсолютна)

Основні риси розвитку Московської держави:

• поступове посилення царської влади;

• зростання ролі дворянства;

• адміністративні реформи;

• наступ на позиції церкви;

• створення регулярної армії;

• розширення економічних і культурних зв’язків між різними сферами величезної країни та із зарубіжними державами.

Більшість цих змін припадає на час правління Олексія Михайловича. За нього влада царя суттєво обмежується Боярською думою. Примирення з боярами було природним явищем, але тимчасовим. Існувала потреба зміцнення соціальної опори дворянства, тому – роздача земель і закріпачення селян (1649).

Боярська Дума:

Це вища після царя судова і апеляційна інстанція, яка брала активну участь у:

• Законодавчій діяльності

• Вирішенні державних питань внутрішньої політики

• Вирішенні питань зовнішньої політики

Бояри та інші думні чини мали статус недоторканості в становій ієрархії феодального суспільства.

Склад Боярської думи з 40 людей в 1640-ві роки під кінець 70-х виріс до 97 осіб. Збільшення кількісного складу думи - це послаблення впливу аристократії на царську владу.

Григорій Котошихін про Боярську думу, - «…иные бояре брады свои уставя, ничего не отвечают, потому что царь жалует многих в бояре не по разуму их, но по великой породе».

Зростає роль думних дяків і думних дворян, які відрізнялися від бояр не «породою», а своїми знаннями, розумом, досвідом (вихідці з провінційних дворян і навіть з «торгових людей»). Думні дяки поступово перетворилися на справжніх господарів складного і заплутаного діловодства (доповідали в думі і оформляли її рішення). У державі зростає роль станів, які раніше не мали подібних привілей

Намагаючись отримати міцнішу опору в особі дворянства, уряд Романових пішов на задоволення їх бажань і перш за все в забезпеченні землею і селянами.

Політика Романових:

• Визнання земельних роздач, зроблених напередодні

• Роздача землі тим, хто допоміг при сходженні на престол

• Велика роздача земель увотчину (1619-1620 рр.) після відбиття походу на Москву короля Владислава

• Масова роздача земель дрібним людям служивим: провінційним дворянам, дітям боярським, козакам та ін.

• Переведення маєтків увотчину

• Продаж запустілих земель

Як результат – зростає землеволодіння і опора самодержавста

Перетворення маєтків «за службу государю» на вотчину

Спочатку маєток не був не тільки спадковим, але навіть і довічним володінням. Він належав поміщику доти, поки той перебував на службі. Після смерті власника уряд міг розпоряджатися цим маєтком на свій розсуд.

Згодом маєток, після смерті його власника, передавався синам, вдові або дочкам.

Указ 1611 р. заборонив передачу маєтку будь-кому, крім родичів. (Потім указ підтверджувався в 1613, 1614, 1618 рр.). Спадкова передача маєтків усунула корінну відмінність між помісним землеволодінням від вотчинним. Ці зміни були зафіксовані в Соборному уложенні 1649 р. До кінця XVII ст. різниця між маєтком і вотчиною стає формальною. Указ Петра I від 23 березня 1714 р. «Про єдиноспадкування» лише підтвердив злиття маєтків і вотчини, яке на той час фактично вже було здійснене.

Категорії селянства у ХVІІ ст.

• Приватновласницькі - проживали на землях, які перебували у приватному володінні: вотчина або маєток. Вони несли тягло (комплекс повинностей на користь феодала).

• Монастирські - становище, близьке до попередньої категорії

• Чорносошні селяни - жили на окраїнах країни (Помор’я, Урал, Сибір, Південь) і об’єднувались в громади. Не мали права кидати свої землі, якщо не знаходили собі заміну. Несли тягло на користь держави. «Чорні» землі можна було продавати, закладати, передавати у спадок. Загалом їхнє становище у порівнянні з приватновласницькими дещо вигідніше

• Палацові селяни - обслуговували господарські потреби царського двору. Вони мали самоврядування і підпорядковувалися палацовим прикажчикам.

Політика уряду щодо селян

• Уложення про селян і холопів В. Шуйського (1607 р.) затвердило права на кріпаків згідно з пісцовими книгами 1592-1593 рр. і запроваджувало 15-річний термін розшуку збіглих і визначало штраф за їх утримання і винагороду потерпілому власнику за кожен рік проживання втікача на його землі

• Починаючи з 1619 р. на практиці знову діяла норма 5-річного терміну позовів, що не задовольняло основну масу дворянства.

• 1637 р. – уряд продовжив термін розшуку збіглих і вивезених селян до 9 років.

• 9 березня 1642 р. - указ про збільшення терміну розшуку збіглих селян до 10 років, а насильно вивезених - до 15 років. Знайдених в чужих володіннях селян повертали до колишніх господарів разом з усім майном. Крім того, з осіб, які утримували у себе збіглих, стягався штраф у розмірі 5 руб. за кожен прожитий рік.

• Уложення 1649 р. Статтею 2 ХІ глави «Суд про селян» скасувалися урочні літа і селяни разом із сімями прикріплювалися до землі.

• Спадковість кріпацького стану

Соборне Уложення 1649 р.

• селяни навічно прикріплювалися за їх господарями;

• відбулося обкладання мешканців білопомісних слобід тяглом;

• оголошувався безстроковий розшук селян і повернення їх у помістя.

Розширилися права феодалів відносно селян:

• Дозволялося їх продавати

• Переселяти без наділу землі

• Судити на свій розсуд

• Розлучати членів сім’ї

Селяни сплачували борги та штрафи своїх господарів.

Палацові та чорносошні селяни не мали права самостійно обирати собі заняття і місце проживання.

Діяв звичай «з Дону видачі немає»

Центральна влада та органи управління

Земські собори - реальна форма взаємостосунків царської влади з дворянством і верхівкою посаду в перші десятиріччя.

Представники на Земські собори вибиралися окремо:

• Від московських чинів служивих (від стольників, стряпчих, дворян московських)

• Від торгових людей

• Від повітів

• Від городових дворян

У Новгородській землі вибори відбувалися по пятінам; у Рязанській - по «станах».

Люди служиві «по прибору» (спеціальному набору) посилали своїх представників від приказів (полків) і слободи.

Посадський люд Москви вибирав по сотнях і слободі, а в провінції по посадах в цілому.

ОСОБЛИВІСТЬ - Земські собори збиралися не на вимогу станів для обмеження царської влади, а для її зміцнення. Зокрема, не йшлося далі розгляду чолобитних до царя з вимогою укріпити порядок в державі.

Земські собори - це послаблення впливу бояр, посилення ролі дворянства і верхівки міського населення та укрпілення царської влади (у чому їх відмінність від західних, європейських парламентів)

Патріарх

Відновлена станово-представницька монархія досягла найбільшого підйому упродовж перших трьох десятиріч.

В середині сторіччя, коли відбулося суттєве зміцнення центральної влади і почали домінувати абсолютистські тенденції, собори стали скликатися рідше (останній в 1653 р.). У цей період намітився перехід від станово-представницької до абсолютної монархії.

• Зміцнився державний лад країни з самодержавною монархією, бюрократичним апаратом приказів і воєвод

• Уряд не потребував моральної підтримки «всієї землі» своїх внутрішніх і зовнішньополітичних починань

• Задоволене остаточним закріпаченням селян, помісне дворянство втратило інтерес до Земських соборів. Починаючи з 1660-х років Земські собори перетворилися на вузькі за складом станові наради.