3.11. Цивільно-правові способи захисту авторського права і суміжних прав.

Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть вимагати:

1) відновлення положення, що існувало до порушення прав, і припинення дій, що порушують авторське право чи суміжні права або створюють загрозу його порушення;

2) визнання авторського права чи суміжних прав;

3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;

4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

5) виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавст­вом України, що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

6) вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов'язаних із захистом авторського і суміжних прав.

Зазначені в пунктах 3—5 заходи вживаються за вибором особи, що має авторське право чи суміжні права.

У разі відмови порушника виконати рішення суду про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, на нього може бути накладений штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача.

Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали і обладнання, що використовувались для їх відтворення, судом можуть бути конфісковані. Проте контрафактні примірники творів чи фонограм можуть бути передані позивачеві на його прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірни­ки твору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовувалось для їх відтворення, за рішенням суду підлягає знищенню.

Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники творів чи фонограм, добросовісно придбані третіми особами.

Розділ 4. Промислова власність.

4.1. Поняття промислової власності.

До промислової власності належать результати науково- технічної діяльності. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої приєдна­лась Україна, до об'єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або наймену­вання місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські про­позиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнен­ня тощо. Проте в п. З ст. 1 цієї Конвенції уточнюється, що об'єктами промислової власності можуть бути усі продукти, як вироблені, так і природного походження.

Відповідно до чинного законодавства України про промис­лову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, нерозкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки, знаки обслуговування, торгові назви і позначення, припинення недобросовісної конкуренції.

Отже, промислову власність можна визначити як резуль­тати науково-технічної творчості, які можуть бути використа­ні для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності людей. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, її складова частина.

Україна поставила собі за мету оновити суспільство, пере­будувати господарський механізм і, врешті-решт, істотно по­ліпшити добробут народу. У розв'язанні цих завдань велике значення має використання потужного науково-технічного потенціалу країни, зокрема такого невичерпного джерела, як технічна творчість і вищого її рівня — винахідництва. Вина­хідництво — це одна з об'єктивно необхідних стадій у процесі перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. З одного боку, воно пов'язане з науковою діяльністю, насамперед, з її вищими досягненнями — відкриттями, а з другого — забезпечує суспільне виробництво необхідними засобами, зна­ряддями, технологіями, матеріалами тощо.

Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного без­перервного і взаємообумовленого науково-виробничого процесу. У сучасних умовах суспільне виробництво не зможе успішно розвиватись і функціонувати без належного науково-технічного забезпечення. Розвиток наукової діяльності і роз­виток суспільного виробництва не можна розглядати як окремі ізольовані процеси. Виробництво у своєму розвитку постійно опирається на досягнення науки і техніки, але у свою чергу ставить перед наукою все нові й нові проблеми, завдан­ня, які потребують відповідей, розв'язання. Та досягнення науки не можуть бути використані безпосередньо у вироб­ництві. Треба знайти способи використання їх у доцільній діяльності людини. Пошуки таких способів використання фундаментальних наукових досягнень у практичній діяльності суспільства і має здійснити винахідництво.

Створення і впровадження тех­нічних удосконалень значною мірою залежить від раціональ­ного регулювання творчої діяльності, яка полягає у пошуках нових рішень з метою підвищення рівня виробництва, його ефективності і, зрештою, підвищення рівня добробуту народу України. Тому такі пошуки мають всебічно стимулюватись із боку держави. Вони потребують докладного правового забез­печення. Розробка таких рішень, їх оформлення, використан­ня у народному господарстві породжують низку правових відносин між авторами пропозицій, їхніми володільцями та особами, що їх використовують. Ці відносини регулюються правом промислової власності або патентним правом, оскіль­ки основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності, є патентІ(деякі результати науково-технічної творчості охороняються свідоцтвами або посвідченнями).

Патентну форму охорони об'єктів промислової власності в Україні введено вперше. Патентне законодавство формується досить активно, оскільки така форма охорони творчої діяль­ності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової еконо­міки. Патентне законодавство має передусім стимулювати усебічний розвиток науково-тех­нічної творчості і використання її досягнень у народному гос­подарстві України.

Безсумнівно, суспільне виробництво успішно розвивається в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахід­ництво добре стимулюється, де діє відлагоджене правове регу­лювання цього виду творчої діяльності. Світовий досвід під­тверджує цей неспростовний висновок. Японія відзначається досить високою винахідницькою діяльністю і, як то кажуть, результати очевидні.

Тому в країнах із розвинутою ринковою економікою по­стійно удосконалюють правове регулювання винахідництва. В Україні законодавство про науково-технічну творчість на даний час в основному сформовано. Зараз основними джерелами законодавства України про промислову власність є Цивільний кодекс України, а також Закони України: "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про основи '"державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль­ності'' від 13 грудня 1991 р., "Про науково-технічну інфор­мацію" від 25 червня 1993 р., "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р., ( із змінами, внесеними згідно із Законами України від 01.06 2000 р., від 21.12.2000 р., від 10.01.2002 р., від 04.07.2002 р., від 15.05.2003 р., від 22.05.2003 р. ), "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р., "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р., а також Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р., Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис­лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 р., Тимчасова методика (основні положен­ня) визначення доходу від використання винаходів та раціо­налізаторських пропозицій та ін. ДДІВ України на роз­виток законодавчих актів про промислову власність прийняв ряд відомчих нормативних актів, які визначають порядок оформлення прав на об'єкти промислової власності. Важливим джерелом патентного права України є міжна­родні договори і конвенції. Кабінет Міністрів України своєю заявою від 26 серпня 1992 р, проголосив приєднання України до Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, до Договору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе зобов'язання, що випливають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору.

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислову власність, то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, на підставі наведеного можна визначити, що в об’єктивному розумінні право промислової власності — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів на­уково-технічної творчості.

У суб'єктивному значенні право промислової влас­ності — це право, яким наділяється відповідно до законо­давства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.

Отже, об'єктом права промислової власності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до ДДІВ України. Пропозиція вирізняється високою ефектив­ністю, але її новизна втрачена. Пропозиція ознакам винаходу не відповідає і тому таким не може бути визнана. Але незва­жаючи на це, пропозиція не перестала бути об'єктом права власності її автора-винахідника. Інша справа, що держава не зможе забезпечити надійну правову охорону цієї пропозиції. Вона може одержати захист лише як раціоналізаторська про­позиція.