1.1. Техніка складання договорів як частина юридичної техніки

У літературі цілком справедливо наголошується, що ста­більність і порядок у відносинах між людьми великою мірою залежать від впорядкованості і стійкості права. Розв'язанню цього завдання служать засоби і способи юридичної техні­ки'.

Незважаючи на встановлення у ст. З ЦК України при­нципу свободи договору, сторони в договорі не можуть від­ступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо їх обов'язковість випливає із змісту або суті відносин між сторонами. Тому договірна практика, зокрема складання договорів, підкоряється певним правилам. Ці правила в узагальненому вигляді охоплюються юридичною технікою складання договорів, яка є частиною юридичної техніки.

¹ Е.С.Шугрина. Техника юридического письма. М.: Дело. 2000. С. 7

9

Під юридичною технікою розуміється сукупність правил, засобів і способів розробки, оформлення і систематизації юридичних документів з метою досягнення їх ясності, зро­зумілості і ефективності¹. Із цього визначення стає очевид­ною важливість дотримання правил юридичної техніки в сучасній юриспруденції. З урахуванням істотного оновлен­ня цивільного законодавства ця теза є найбільш актуальною стосовно складання договорів. Адже останні пронизують економічний оборот, служать встановленню господарських, підприємницьких зв'язків, посідають провідне місце в офор­мленні юридичних відносин між суб'єктами права.

Загальні правила і способи складання юридичних до­кументів великою мірою сприяють ясності, розумінню їх змісту, що зрештою забезпечує такому документу необхід­ну функціональність, дозволяє досягти мети, яку ставили при створенні документа. Звичайно, різними є органи або особи, що створюють юридичні документи, специфічним є їх зміст і призначення. Так, акти правозастосування, які видаються органами публічної влади (наприклад, судом) в межах наданої їм компетенції, за своєю спрямованістю мо­жуть відрізнятися від договорів. Перші можуть примусово обмежувати права і свободи громадян (наприклад, застосу­вання заходів у вигляді позбавлення волі), другі ґрунтують­ся на добровільній угоді рівноправних сторін, що виключає тиск і примус. Водночас спільним є те, що будь-який юри­дичний документ має бути складений відповідно до закону, в ньому повинна застосовуватися сформована правова тер­мінологія, обов'язковим при складанні є дотримання необ-

¹Теориягосударстваи права/Подред. В.М.Карельского, В. Д. Пе-ревалова. М.: 1997, с. 313.

10

хідних реквізитів юридичних документів. Юридична техніка систематизує загальні вимоги і правила, які стосуються всіх юридичних документів.

Не незважаючи на існування загальних правил і засобів юридичної техніки, існує специфіка тих чи інших докумен­тів, яку слід враховувати при їх складанні. Так, при скла­данні договору в його тексті повинні бути зазначені всі його істотні умови, що є обов'язковим для дійсності такого право-чину. Тому, з урахуванням викладених особливостей, юри­дична техніка класифікується залежно від виду юридичного документа. Так, юридична .техніка, що застосовується при створенні законодавчих актів отримала назву «законодавчої техніки». У свою чергу, систему правил юридичної техні­ки, що використовується при створенні договорів, логічно іменувати «технікою складання договорів» або «договірною технікою». Саме цьому аспекту юридичної техніки великою мірою присвячена дана робота.

Слід зауважити, що ігнорування правил договірної тех­ніки є недопустимим при складанні договорів. Недотри­мання цих правил може призвести до негативних наслідків, зокрема, до неможливості виявлення дійсної волі сторін, перешкоджати здійсненню їх прав і виконанню обов'язків. Невірний підхід до складання тексту договору може сприя­ти недобросовісній стороні у досягненні негуманних цілей. Це не відповідає духу, моралі і суті права. Отже, договірна техніка є тим засобом, що здатний дати змогу сторонам на­лежним чином виявити власну волю у правочині та вірно скласти відповідний юридичний документ.

Договір як юридичний документ

Оскільки правила юридичної техніки спрямовані на скла­дання юридичного документа, який є її метою і результа-

11

том, слід з ясувати, що вкладається в поняття юридичного документа та якою є специфіка договору як юридичного документа.

У літературі зустрічається поняття юридичного доку­мента, яким визначається письмовий акт, що встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини або фіксує юридично значущі факти та дії¹. Це визначення дає певне уявлення про договір як юридичний документ, але його слід піддати аналізу.

Перш ніж дати визначення договору як юридичного до­кумента, необхідно розглянути його ознаки скрізь призму тих властивостей, які договір має в цивільному праві.

По-перше, слід зазначити, що договір як юридичний до­кумент є певним актом, причому актом-дією у тому аспек­ті, що при його створенні завжди є певна вольова активна поведінка суб'єкта.

По-друге, слід враховувати, що для цивільно-правово­го договору важливим є вільне формування волі, якій має відповідати зовнішній вираз цієї волі (волевиявлення осо­би). Останнє й має виявлятись у договорі. Отже, у договорі як юридичному документі відображується волевиявлення суб'єкта, що є вільним, відповідає його внутрішній волі.

По-третє, договір породжує зобов'язання, що через вста­новлення прав та обов'язків сторін дозволяє досягти мети договору (передання майна, надання послуги, виконання роботи, досягнення цілей сумісної діяльності). Отже, до­говір як документ визначає права та обов'язки сторін, спря­мовані на досягнення мети його укладення.

'Тертишник В. Мова і стиль юридичних документів// Підприємниц­тво, господарство і право. 2003, №9, с. 3.

12

По-четверте, здійснення цивільних прав та обов'язків сторонами договірного процесу спричиняє виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Отже, через укладення договору цивільні права можуть:

- виникати (наприклад, створення за замовленням об'єкта права інтелектуальної власності певного твору образотвор­ чого мистецтва у вигляді картини);

- змінюватись (договір найму кімнати у трикімнатній квартирі може бути змінено, внаслідок чого у наймача ви­ никне право користування всією квартирою);

- припинятись (укладення договору купівлі-продажу веде до припинення права власності у продавця).

По-п'яте, договір як документ має письмову форму, ос­кільки вести мову про усний договір як документ немож­ливо. Це підтверджується у ст. 207 ЦК України, де вказа­но: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторо­ни. Отже, фіксація змісту правочину у документі пов'язана законодавцем саме з його письмовою формою.

Вищеназвані риси договору, що притаманні йому як юри­дичному документу, дозволяють сформулювати відповідне визначення договору — юридичного документа. Договір як юридичний документ — це письмовий акт, зміст якого відоб­ражує вільне волевиявлення сторін щодо укладення право­чину та фіксує права і обов'язки сторін, спрямовані на ви­никнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

ІЗ