Форми політичної активності

Ще одним виміром політичної активності можна вважати форму (стиль І тип) дій політичної участі. Спочатку йшлося про причинну обумовленість дії, тепер об'єктом аналізу стає власне дія, зокрема її форма. Перелік цих форм може бути досить довгим.

Дія реальна або уявна

Індивід може вступати в фізичні (безпосередні, дійові) стосунки з політичною реальністю (голосувати або зустрі­чатися з кандидатами на політичні посади на мітингах під час передвиборчих кампаній), а може, особливо в наш час інформаційної цивілізації, залучатися до політики лише в своїй уяві (спостерігаючи за виборчими баталіями по телебаченню або відстежуючи їх за газетними публікаціями). Він може фантазувати з приводу своїх можливих відносин із політич­ними лідерами, симпатизувати їм і при цьому вважати, що це є політична участь. Але такого роду участь має зовсім Інший характер, ніж за умов безпосередньої фізичної участі. Загалом, якщо значна частина населення обирає уявну форму політичної участг замістьреальної, відчуваючи при цьому, що користується своїми правами та виконує свої обов'язки, контроль членів суспільства за політичною системою буде послаблений.

Конкретні або символічні політичні дії

Політичні дії можуть бути і>еальними або уявними, їхній внесок може бути відчутним або невідчутним, конкретним або символічним. У першому випадку людина обирає таку форму поведінки, яка призводить до відчутних змін у політичному оточуючому середовищі (перерозподіл грошей, виконання законів, підкорення владі політичної еліти). Прикладом інших дій можуть бути такі, в яких втілено символічні цінності, (лояльність або патріотизм), тоді форма поведінки вміщує як конкретні, так І символічні моменти. Сенс полягає в тому, що індивід отримує можливість знаходитися немовби в двох політичних вимірах — реальному та символічному, а значення має не стільки реальна дія, скільки той символічний контекст, який її супроводжує.

Політична поведМк»

та політичний менталітет

134

135

Палгтмчна поведінка ш політичний менталітет

Індивідуальна або групова поведінка

Включаючися в політичну діяльність, індивід опиняється перед вибором — діяти самому або разом з іншими. Рішення може прийматися в залежності від конкретної ситуації або від специфічних рис особистості, або від численних установчих уподобань (наприклад групова Ідентичність). Індивідуальна позиція, схильність до індивідуалізму або колективізму, власне уявлення про цінність групової або індивідуальної форми політичної активності, втілюються у визначену форму поведін­ки. У той же час групова дія в політиці може бути формою, що відображає специфіку політичної культури. Так для тоталі­тарно-авторитарної політичної культури, де акцент на колек­тивних діях є центральним, групова поведінка буде ймовір­нішою, ніж для демократичної ринкової культури, якій явно не вистачає групової орієнтації.

У багатьох випадках фізичні та психологічні затрати на групову активність можуть бути нижчими, ніж на індиві­дуальну. У разі поразки її можна віднести (раціоналізувати) на рахунок групи, тоді як вигоди від колективних дій можуть бути рівними або в культурному контексті, який підтримує групові акції, ці вигоди можуть бути навіть більшими, ніж у випадку індивідуальної політичної дії.

Рішення про участь у колективній дії веде індивіда до необхідності зробити подальший вибір — взяти на себе роль лідера або підлеглого. Як правило, цей вибір уже зроблений за нього самими обставинами, які підштовхують його до колек­тивної дії (тобто до приєднання до вже існуючих груп), або уподобаннями інших, хто поділяє його інтереси в групових діях і хто, послідовно дотримуючися власних установок, висуває його або себе на позицію лідера. Подальший вибір може тривати та бути пов'язаним із наявністю вільного часу, лідерських здібностей, уподобаннями тощо. Психологічно лідерство вартує більше, ніж просто позиція послідовника, перш за все тому, що лідер не може просто відокремитися від поразки групової дії, проте й персональна винагорода за успіх дії буде безумовно більшою.

Природа самих груп також впливає на якість участі їхніх індивідуальних членів. Наприклад групи, які чітко організовані в їхньому підході щодо політичної дії, можуть спрямовувати та організовувати політичну активність своїх членів, для посилення спроб досягнення групових цілей, тоді як групи, які є менш організовані, залишають простір для Ініціативи своїх

членів щодо політичної участі. Існує й третій варіант: групи, які шукають публічної підтримки щодо своїх спроб вилинути на владу (ініціативні комітети наприклад) і складаються з невеликої кількості політичних активістів. Асоціації такого роду не дуже вибагливі та не зовсім нормативні в термінах приписів поведіпкових моделей.

Отже, індивід може брати участь у колективній політичній дії або заперечувати її в разі приєднання до специфічної групи. Структура такої групи досить суттєво впливас на природу та характер політичної участі індивіда.

Комплексні або несистематизовані

форми політичної поведінки

Мова йде не про ізольовані акти політичної поведінки індивіда, а скоріше про взаємозв'язок конкретної політичної дії з іншими численними політичними діями, тобто про комплекс взаємопов'язаних дій, що у більшій або меншій мірі повто­рюється, тим самим стаючи постійною характеристикою поведінки. Чим більше такий комплекс дій повторюється, тим більш систематизованою (комплексною, передбачуваною) стає політична поведінка, тоді як випадкові дії в різних напрямах можна вважати несистематизоваиими та непередбачуваними. Імовірно, що це залежить від трьох факторів, що пов'язані з такою організацією дії індивіда.

1. Міра, в якій політична поведінка відображає певний набір установок. Якщо політичні установки є постійними, значимими, якщо існує тісний зв'язок між цими установками та доступними формами поведінки, можна очікувати, що такі установки будуть спонукати індивіда до систематизованих форм політичної активності.

2. Існування плану як меж для дій теж передбачає сис­ тематизовану поведінку. Оскільки план — це зв'язок між різноманітними елементами цілого, індивід, який поводиться відповідно до плану, повинен мати уявлення про ціле від самого початку. За контрастом імпульсивна дія — це дія непланована, несистематизована.

3. Наявність мети. Якщо індивід має певну визначену мету, усі його інструментальні дії для досягнення мети будуть систематизованими, а нейтральні дії або дії, які суперечать досягненню мети, будуть потенційно незначними.

Розглядаючи активну дію в іншому ракурсі, можна ствердити, що вона набуває форми явної або прихованої

Політична по*»джка

та політичний менталітет

136

137

Політ ш політичмгіі менталітет

_І

політичної дії. У специфічній ситуації, коли індивід діє проти того, що, як він собі уявляє, складає домінантні погляди членів своєї спільноти, він віддає перевагу прихованим, а не публіч­ним формам політичних дій, таким, як членство в підпільній політичній організації або написання анонімних листів. Природно, що таємна політична активність такого роду надає менше можливостей для реалізації своїх політичних інтересів, ніж відкрита, явна, оскільки завжди є ризик, що її викриття може продемонструвати різницю між індивідом і його референ­тною групою. Скоріше за все віддавати перевагу прихованій дії будуть індивіди з особистих причин (сором'язливість, невпев­неність), а також особи високополітизовані, які задіяні в нелегальних формах політичної участі. Якщо ж погляди індивіда співпадають із поглядами оточуючих його людей, якщо його особистісні якості не ведуть його до пошуку анонімності, більш відкритий підхід до політичної активності може виявитися не тільки ймовірнішим, але й більш бажаним для індивіда, оскільки така активність отримає різноманітні винагороди.

«Гостра* або «хронічна»

форма політичної активності

Політичпа активність, як і хвороба (якщо скористаємося медичною термінологією), може набувати «хронічної» або «гострої» форми (за якістю, кількістю та часом). Якісно індивід може обрати свій власний шлях у політиці («гостра» форма), а може бути політично активним, підкоряючися волі інших людей («хронічна» форма). З однієї сторони, індивід може сконцентрувати свою політичну активність у короткому та інтенсивному зусиллі в політиці, яка пов'язана з «гострою* ситуацією в обмеженому часі. Так діє виборець, який активно цікавиться політикою тільки під час президентської виборчої кампанії, щоб віддати свій голос (а можливо і гроші, і час, якщо він бере участь в агітаційній кампанії), а потім повертається до політично нейтрального стану до наступних виборів.

З іншої сторони, як альтернативу такій «гострій» формі політичної активності індивід може обрати політичну участь впродовж більш або менш тривалого часу (діяльність партій­них функціонерів, депутатів парламенту). Цю модель політич­ної участі можна назвати «хронічною».

Отже, обираючи стиль політичної поведінки, індивід розподіляє якість, кількість, час своїх зусиль у політичній діяльності.

Перераховані аспекти політичної поведінки мають відно­шення до процедури політичної участі, до механізму того, чому та як відбуваються індивідуальні дії в специфічній ситуації. У цьому контексті досліджуються як вибір політичної дії загалом, так і вибір особливої тактики поведінки.