Суть соціальної політики

Однією з важливих функцій політичної культури є соціальна. Індивідуальні потреби, оптимальні умови економіч­ної безпеки людини, особистості формуються не ізольовано від соціального середовища, а в певній системі існуючих поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються в політичних відносинах та діяльності відповідних політичних інститутів. Вивчення та реалізація процесів соціального буття і є предме­том соціальної політики.

Класичного визначення поняття «соціальна політика* не існує, одним із перших слід вважати систему державних рішень, спрямованих на підвищення добробуту населення. Це виз­начення не є однозначним, тому що до цієї системи рішень можуть належати й інші напрями діяльності уряду. Але попри все важливим завданням державної влади є служіння Інтересам населення, підвищення його соціального добробуту. Тобто соціальну політику можна вважати одним із видів регулювання держави, яка називається державою загального добробуту. Суть цього поняття полягає в тому, «що держава взяла на себе обов'язки забезпечувати певний добробут населення*', ця діяльність стосується широкого кола суспільного буття: охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту знедолених, боротьби з бідністю, регуляції ринку праці, етнонаціональних питань.

Соціальна політика — це система управлінських, регуля­тивних і саморегулятивних рішень, насамперед цілеспря-

Соціапмм лолдтика як складова політичної культури

456

457

Соціальна політика як складова політичної культури

мованої діяльності суб'єктів, які сформовані на певному історичному етапі. Ця політика здійснюється на основі певних принципів і засад та спрямована на соціальну сферу, створює умови для всебічної самореалізації соціального потенціалу особистості, соціальної безпеки та соціального захисту членів суспільства².

Найбільш цілісним і лаконічним визначенням цього поняття слід вважати те. яке є ширшим, ніж держава загального добробуту, і включає «програми, служби та заходи, що переслідують соціальні цілі». Це визначення виходить за межі державних програм і містить у собі як приватну, так і суспільну власність, а також вторинні цілі тих програм, які виділяються з їхньої прямої мети, наприклад фінансову або фіскальну. Соціальна політика охоплює різноманітні сфери житієдіяльності членів суспільства (виробничу, духовну, побутову) і регулює стосунки між суспіль­ством, колективом, особою не тільки в кожній із цих сфер, але й І в зонах їхньої взаємодії. У зв'язку з тим, що ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав, то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-своєму.

Сучасна соціальна політика має певні тенденції до зміщен­ня акцентів від державної благодійності до приватної та громадської діяльності. Це пояснює повернення до доктрини лібералізму та значну бюрократизацію державного апарату з надання послуг населенню. Більш мобільно та й за помірну платню стали виконувати соціальні послуги приватні, комер­ційні та неприбуткові організації. Відсутність довготривалих повноважень робить приватні сектори більш здатними до зміни політичних пріоритетів. У процесі виконання соціальної діяльності межа між громадським і приватним сектором зникає; виникає можливість орієнтації приватних працедавців на отримання певних соціальних винагород.

Важливо виділити при виконанні, а особливо при фінансу­ванні заходів соціальної політики, доброчинну та суспільну діяльність. Вони ще не знайшли гідного місця в загальній системі, але, безумовно, необхідні для розвитку новітніх І непередбачених соціальних послуг.

Певний вплив на розвиток соціальної політики має міжнародна інтеграція, яка нівелює ефективність і масштаби національної та соціальної політики держави. Розвинута виробнича спеціалізація та технічний прогрес дають можли­вість оптимізувати витрати на винагороди, здешевити людську працю (інколи навіть усунути її) і, як результат, призводять до

трансформації національних ринків праці та обмеження потенціалів традиційної національної соціальної політики.

Прояви дії соціальної політики можна подати у вигляді тринимірної системи координат: програми — колективні цілі — об'єкти або споживачі соціальної політики (рис. 1).

-■ Програма здоров'я:

• лікарні та лікарське (поліклінічне) Обслуго вуван н я

• охорона здоров'я

• оздоровлення населення

• передпологове /післяпологове обслуговування

• охорона довкілля

• фармацевтичні програми

• тощо

+ Освітні програми;

• початкова та середня освіта

а.

о

а

• вища освіта та навчання

• професійна (ремісника) підготовка

• спеціальне навчання недієздатних дітей чи дорослих

• навчання дорослих

• тощо

■у- Програми соціального захисту:

■ пенсійне забезпечення

• програми допомоги непрацездатним

• програми допомоги безробітним

• страхування зід безробіття

• сімейні привілеї

- страхування здоров'я

■ соціальна допомога та служби

• тощо

-|- Полггика оподаткування:

- розподіл коштів урядових і державних програм

■ перерозподіл додаткових надходжень чи зобов'язань

• тощо

Рис.1.

Структура соціальної політики.

1 1111 1 1 Ь

Соціальна політика як складом політичної культури

458

459

Соиіалміа політик» як складом ч мої ку я ьтурк

Основні соціальні програми (здоров'я, освіти, соціального захисту та фіскальна) повинні адекватно забезпечуватися державою, незалежно від розмаїття політичних ідеологій, кон'юнктури політичних сил та економічних обставин, які мають місце в суспільному бутті. Нехтування цим правилом може призвести не лише до образи споживачів соціальних програм, до громадського незадоволення, але й до значних соціальних конфліктів. Нормальне функціонування соціальної політики за своєю суттю мусить створити умови для певної злагоди та солідарності в суспільстві, умови для реалізації та самореалізації економічної та соціальної безпеки всіх його членів.

У понятійному колі соціальної політики існує значна кількість цілей, найголовнішими з них слід вважати колективні цілі, які найбільш характерні для всіх членів суспільної популяціР, а саме:

• пом'якшення соціальних проблем (бідність, бездомність, безробіття, економічна залежність, насильство, злочинність тощо);

• полегшення проблем, пов'язаних зі станом здоров'я (хвороб, неповносправності, непрацездатності тощо);

• підтримка станів, пов'язаних зі здоров'ям (життєвими сподіваннями, здоровим способом життя, екологічною безпе­ кою тощо);

• підтримка соціальної злагоди та солідарності;

• створення умов для гармонійних та позитивних трудових відносин.

Багато з колективних цілей взаємодоповнюють одна одну. Так остання з названих цілей разом із соціальною злагодою членів суспільства та дією правових норм дає можливість значно скоріше досягнути відчутного економічного успіху, що є результатом поєднання високопродуктивної праці, творчої ініціативи та громадської довіри. Саме такий ефект поєднання цілей слід вважати політичним та економічним стабілізаторами суспільства.

Хто ж є об'єктом соціальної політики, на кого спрямовані всі ці традиційні програми? Ними є окремі особи, групи або спільноти, які потребують певної соціальної підтримки. Це можуть бути недієздатні, немічні, хворі, інваліди, діти та молодь, непрацездатні, або ті, які втратили засоби до існування (хоча й працездатні), пенсіонери, люди похилого віку, специфічні особи (одинокі батьки, пільговики, діти-сироти, ветерани тощо), Інші соціально-вразливі групи населення.

Прояви дії соціальної політики відбуваються протягом усього життя члена суспільства: задовго до народження людини та до її смерті. Слід зазначити, що ефективність соціальної політики в один життєвий період об'єкта може впливати на його життя в інший період. Так функціонування програм із допомоги безробітним буде відчуватись іншими працюючими членами суспільства не лише як часткове зменшення поточних доходів, але й їхніх заощаджень. Так само є певні внутрішні протиріччя, які виникають і при формуванні пенсійного фонду. Нинішнє працююче населення змушене платити пенсійні кошти для інших вікових груп. Такий договір поколінь не завжди сприймається працюючими як корисна інвестиція. Але потрібно врахувати, що ці платники податків повернуть усі соціальні внески, коли постаріють і вийдуть на пенсію. До цього потрібно долучити й ті лроплати, які вони отримували раніше в дитинстві.