Суть поняття «цивіліздїя»

Пгрш нж перейти до аналізу проблсіи тенденцій розвитку тюлпччноїкультури, з'ясуємо значення оняття «цивілізація». Етимологі-но це слово походить від лат сітііїаз, що означало суму власивостей громадянина римької держави, які за змістом буїи пов'язані з відповідно оранізованим суспіль­ством — соііііаз або з поняттям громдянина — сіхпз, який займався ггблічними справами — сШИз. Іродовжуючи традиції розуміння змісту, який вкладали в слво сШШа$ римляни, Алії'ері Мите визначив загальнолідську спільноту як Ниташ сюійаз, що охоплювала особистсті, суспільні групи та нації. В єврпейській культурі слово «ішілізація» поширилося з творчість мислителів і письменників ?ранцузького Відродг ясенна (са*термін був впроваджений Опре Мірабо в 1758 р.), які шв'яз;вали його з прогресом науи та техніки в сфері нідпорядкуання сил природи та створеня раціональних форм суспільної^ життя. Утвердження в XVII ст. слова «цивіліза­ція* як спішного доробку європейськойросвіти знаменувало собою успі. у боротьбі з середньовічним >анатизмом, варварст­вом і заборонами, примітивним життяі людей, які не могли зроз\мітиприродних сил. XIX столітя поширеним стало порівнянії, цивілізованих націй із нецшлізованими, причому в другій головині XIX ст. часто проголошувалося вищість перших на. другими. XX століття знову іабула сили думка, що нації нециіілізовані, які живуть у прирдному стані € щасли­віші, а їхнй розвиток є більш гармонйним у порівнянні з цмвшзовашми. Поряд із цим, уже пі. час Першої світової війні' Освлльд Шпенглер ствердив, що ивілізація притаманна лишетим іультурам, які закінчують свії розвиток, наближаю-

чися до занепаду, звідси назва його книжки — «Присмерк Європи». Водночас посилилися дискусії щодо зв'язків понять «цивілізація» та «культура». Деякі теоретики вважали, що культура повинна була бути «мечем людини, занесеним над природою», а цивілізація—«мечем людини, занесеним над нею самою» (К.Бартч). Інші розуміли культуру як внутрішні зміни людини, а цивілізацію як зміни навколишнього людині матеріального середовища (Фердінанд Тьиттіс)

В усякому разі сьогодні утвердилос^юзуміння цивілізації як самостійного соціально-історичного утворення, притаман­ного певному регіону земної кулі (елліністична, шумерська тощо), певний ступінь (найчастіше високий ) розвитку духовної та матеріальної культури, синонім культури, та, нарешті, форма існування наділених розумом живих істот^ІВодночас марксизм розумів цивілізацію як ступінь соціаітБіїого розвитку, що наступає після дикості та варварства, ступінь, якому властиве товарне виробництво, що здійснює кардинальний переворот у суспільстві¹². Шпенглер вважав, що цивілізація «є неминуча доля культури», коли ареною великих духовних рішень стає не «вся країна», «... а три або чотири світових міста, які увібрали в себе весь зміст Історії та по відношенню до яких уся решта культури країни сходить на рівень провінції». Світове місто — це космополітизм замість «вітчизни», «суспільство» замість держави, природні права замість набутих, гроші в якості неорганічного абстрактного чинника. «Дух; грошей непомітно проникне в усі форми існування народів, водночас нерідко при цьому нічого не міняючи і не руйнуючи». Це занепад живопису та музики, панування не гімнастики, турнірів, а спорту. «Енергія культурної людини спрямована всередину, цивілі­зованої— назовні... Імперіалізм — це чиста цивілізація»¹³. Ще один визначний дослідник цієї проблеми Лрнольд ТЬйнбі вказував, що всесвітня історія складається з певної кількості одиниць історичного процесу (він нараховував їх 21), що були суб'єктами культуротворчої діяльності, які давали нові Відповіді на Виклики історичного оточення.

Отже, за Тойнбі, виділяються наступні регіональні цивілі­зації: Еллінська, Західна, Єгипетська, Шумерська, Мінойська, Індська, Хеттська, Далекосхідна (в Кореї та Японії). Правос­лавна (основна). Православна (в Росії), Іранська, Вавілонська, Сірійська, Арабська, Далекосхідна (основна), Андська, Майянська, Юкатанська, Мексиканська, Індуїстська, Давньо-

Ц

політмчмбУ культури

228

229

цикли політичної куїжтурм

китайська. Цивілізації розвиваються завдяки ентузіазму, який тягне їх від Виклику через Відповідь до подальшого Виклику; від диференціації через інтеграцію та знову до диференціації¹⁴. Ріст цивілізацій, вказував Тойнбі, є справою рук творчих особистостей або творчих меншостей. «Зростаючі цивілізації відрізняються від примітивних суспільств поступовим рухом за рахунок творчої меншості... У кожній зростаючій цивілізації навіть у періоди її найбільш жвавого росту, величезні маси народу так і не виходять зі стану стагнації подібно до примітивного суспільства, яке перебуває в постійному застою». Тойнбі вважав, що характерною особистістю, дії якої перетво­рюють примітивне суспільство на цивілізацію та детермінують причину росту зростаючої цивілізації, є «сильна особистість», «медіум», <геній», «надлюдина». Наявність у суспільстві сильної особистості — чинник необхідний і достатній для зародження процесу»¹³. Окрім цього, для підтягування більшості до рівня визначної меншості в суспільстві існує вільний'ійгімесіс — шляхетна властивість людської природи, що є результатом колективного досвіду, це є загальною рисою соціального життя. Таким чином, із однієї сторони, творча особистість, із другої — наявність здатності до сприйняття «культурної радіації», вільний мімесіс як повторення духовно-морального прагнення вибраних носіїв нового сприяють засвоєнню нових високих духовно-моральних цінностей, спричиняючися до руху інертної більшості вслід за активною меншістю.

Коли ж потрібно визначити якісні грані цивілізаційності, то варто вказати на викристалізовані, апробовані історією розуміння природи та суті таких феноменів, як праця та власність, соціальна справедливість і влада, громадянська культура та духовна свобода особистості, певне співвідношення свободи й рівності, зміст громадянських прав та обов'язків в певному суспільстві. Водночас, у зв'язку з поширеною думкою, що цивілізація — це рівень матеріальної культури суспільства, варто додати до характеристики цивілізації й якісні показники розвитку продуктивних сил, технологічний рівень тощо. У такому випадку матимемо якісну характеристику рівня розвитку духовної та матеріальної культури, а поняття цивілізації наблизиться до тотожності з поняттям культури.

Ще одне значення цивілізації має, так би мовити, глобаль­ний, планетарний вимір — форма існування наділених розумом живих істот. У нашому випадку — це цивілізація Ното заріепз.

Мислителі Землі різних професій змальовують сьогодні образи неземних цивілізацій, надаючи їм цікавих соціально-політич­них, технологічних і культурних параметрів, про що мова буде далі.