Білет №1

№1. Українська культура як складова частина світової культури

Укр. Культура, як і імена багатьох її творців, знана в усьому світі. Будучи унікальною, як і інші культури, та високорозвиненою, вона тривалий час мала ховатися в затінку інших культур. Їй випала нелегка історична доля – вижити за будь-який умов. Вона вижила, довівши цінність свої надбань для культурного досвіду всього людства.Культура має бути доступною, вона має базуватися на україномовній та україноетнічній культурі, вона має залучати людей, які є російськомовними, але сприймають і цінують укр культуру.

До укр мелодій звертаються відомі німецькі композитори, зокрема Йоган Бах. Укр пісенні елементи загалом виділено у більш як десяти його творах, зокрема, в одній із дванадцяти малих прелюдій Бах опрацював мелодію народної, популярної в Європі, пісні «Та не жур мене, моя мати». З творчістю Бетховена навіки ввійшли в європ музичну культуру і стали надбанням усього людства такі лісні, як «Ой на дворі метелиця», «Од Києва до Лубен», «Одна гора високая», «Їхав козак за Дунай».

У 17-18ст. Укр музика мала вирішальне значення для культурного розвитку Східної Європи, і в першу чергу-Росії. Укр мелодія та укр партесна музика, принесені в Росію укр співаками, композиторами, теоретиками і взагалі укр переселенцями,просто «колонізували Росію». Творчість двох композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського вважається «золотою добою» укр церковної музики в Києві та при царському дворі.

Відомий дослідник укр культури Огієнко зазначав, що укр культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть укр культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (17-19 ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Сковороди, Прокоповича, Куліша. У своїх ф-ких творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від ф-ої думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, укр мислителі закликають до іншого і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним-ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.

№2. Українське народне писинкарство. Регіональні особливості. Форми побутування. Писанка, як ритуально-магічний виріб

Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, де яйце виступає джерелом життя, світла, тепла, зародком усього Всесвіту. Існують легенди, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями.

   Масове розписування яєць в Укр існувало протягом століть.У 19ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать колекції укр писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави.

Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі с.Острів (Львівщина), Слобідка (Поділля).

Існують своєрідні місцеві відміни писанкарства. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини. На Слобожанщині й Покутті-крапанки,Бойківщині й Лемківщині-шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою. 

Писанки виготовляли навесні, перед Паскою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування' різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, у місті ж вдавалися до різних штучних засобів-наклеювали шматки кольорового паперу,фольги,тканини,нитки. Писанки виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці і закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки». З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. Писанки, нанизані на шнурочок,підвішували поблизу ікон, прикрашаючи житло.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує вишуканістю, мініатюрністю,гармонією колориту,він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Укр писанка в світі є символом нашого народу.

Білет №2

№1. Внутрішні характеристики української культури

Внаслідок труднощів історичного шляху України  у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Укр культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві.

Відомий дослідник української культури Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть укр культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Сковороди,Прокоповича,Куліша,Шевченка. У своїх ф-х творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

Укр народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві.

№2. Українська народна іграшка. Матеріали.Образи. Естетико-педодагічна функція народної іграшки.

Від укр іграшок періоду 14-18ст. майже нічого не збереглося. У другій половині 18 ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок, розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину 19ст. Найбільше виготовляли на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини- дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами — вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей — так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала — із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. Найбільше дерев'яних іграшок виготовляли на Прикарпатті,Яворові(Львівська обл.).Різноманітні візочки з драбинками, кониками, іграшкові меблі, іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки та). с.Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики. Гончарі виробляли й маленькі іграшкові посудинки. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли.   На Поділлі популярними були ляльки, коники і вершники. Ляльок ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою;очі і рот позначали крапками і рисками. ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків,військових. свищики у вигляді тварин і птахів. У 19-на поч20 ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, тварини, вершники), однак витонченіші та барвистіші. Наприкінці 19ст. на Львівщині (с. Стара Сіль) виникли рідкісні в укр нар мистецтві сюжети — “танок” і “колисочка”. Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик “колисочка” має вигляд “колиски на кружалах”, у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця-порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць). На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям.

В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон.

  Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.  

Білет №3

№1. Міфологічна спадщина, її роль і місце в розвитку давньоруської та укр культури

Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Помітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита — чотириликого божества. Укр ф-ф Попович доводить, що таке пояснення суперечить суті язичницького багатобожжя. На його думку, це чотири різних божества.

Ідоли богів встановлювалися не в храмах, а в гаях, на берегах річок і т. д., такі місця називалися капищами. Культи божеств-прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов-відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки,полуденниця — дух літньої полуденної спеки, крикси — духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвиткомдержавності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Русі відбулися вже після прийняття християнства.

Згодом усі давні уявлення та вірування лягли в основу праслов´янської міфології, становлення якої стало наступним етапом у розвитку українського фольклору.

Характерною особливістю міфології того періоду є пантеїзм, тобто релігійно-філософське вчення, за яким Бог ототожнюється з навколишньою природою, та політеїзм, що полягає у поклонінні багатьом богам водночас.

Дохристиянський світогляд, вірування, народна психологія органічно увійшли в систему усної народної творчості давніх часів, що реально відобразила життя тієї епохи. Історично-етнографічні знання про минуле (незважаючи на часову віддаленість та різнобій у поглядах) дають можливість пояснити багато явищ та жанрово-образних елементів народної словесності.

№2. Матеріал і форма у декоративно-прикладному мистецтві. Художній образ ДПМ.

ДПМ-складова частина традиційної народної культури, предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. У 1860 р. німецький теоретик мистецтв Темпер запропонував поділити твори художніх ремесел на чотири групи за природно-технологічними властивостями матеріалів: гнучкі і міцні на розрив; м'які, пластичні; гнучкі й еластичні; дуже тверді й міцні. Звідси він вивів чотири видиДПМ: текстильний, керамічний, тектонічний і стеретомічний. Під тектонічним видомтеоретик мав на увазі художню обробку дерева, а під стереотомічним - каменю.

Ткацтво - один з найдавніших і найважливіших елементів нац культури України. Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство Килими-твори, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство.

Килимарство - це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок) ручним або машинним способом. їх фарбування, принципи орнаментально-композиц розв'язання,кінцева обробка виробів:зарублення,вирівнювання, вичісування.

Вишивка - найпоширеніший вид нар ДПМ, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами.

В'язання - популярний вид укр домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо - один із популярних видів нар ДПМ; ажурні. Сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток.

Вибійка, розпис - тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок; декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою.

Художня обробка шкіри - цей вид декоративно-прикладного мистецтва з специфічними прийомами формоутворення й оздобленням утворює чимало естетично-досконалих побутових речей: взуття, одягу і т.д. Основним матеріалом є натуральна шкіра, а з ХХ ст. - штучна.

Історія народної кераміки. Усвоєння людиною глини - першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок - припадає на епоху палеоліту. На території України найдавніші археологічні матеріали засвідчують поширення випаленого керамічного посуду двох стельових відмін.

Художнє плетіння - вид ДПМ, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів.

Суцільне плетіння - це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхні виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство.має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнамент мотивами,геометричними,рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Укр народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Твори декоративного мистецтва - не мертві символи, а живі записи людських справ, прагнень, почуттів, задумів. Вони відображають стиль епохи .

За своїм змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно розвивається на грунті всезагального народного досвіду, в постійних процесах взаємовпливів, взаємозв'язків між сусідніми народами. За своєю природою народне мистецтво глибоко правдиве. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Білет №4

№1. Символика рослинного і тваринного світів у язичницькому ритуалі.

Анімізм — віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу. зустрічається у формі вірувань в наявність душі в дерев, тварин, птахів. Тому в системі цих уявлень сили та явища природи поставали як живі істоти, і їм люди поклонялися.

Тотемізм — сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв´язок між людьми та окремими видами рослин, птахів і звірів. У межах цих поглядів окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені (кожне з яких мало свого тотемного предка, який міг вважатись водночас охоронцем та оберегом людей цього племені). Також існували погляди про те, що після смерті представники цього племені набувають образу цієї тварини (рослини) і можуть впливати на життя живих.

З цим пов´язане поклоніння як особливе ставлення до рослин та тварин певних видів, вірування у їх надзвичайну силу. Давніми тотемами-тваринами були ведмідь, вовк, лисиця, коза; тотемами-птахами — лебідь, лелека, зозуля та ін.; тотемами-деревами — дуб, ясен, липа, явір, сосна.

Рослини і таврини використовувались у багатьох ритуалах, обрядах та магічних діях. їхні образи зустрічаються у народній поезії та епосі.

Культ дерев, тварин та рослин мав тісний зв´язок з уже схарактеризованими культами та віруваннями. Вважалось, що у старих Деревах (у дубі) живе дух лісу. Тому біля них здійснювались певні обряди та поклоніння, пізніше — оргії. Тварини (кінь, цап, вовк, лисиця; земноводні — гадюки, жаби) обожнювались як тотемні предки та перевтілені душі померлих; рослини — як ті, що мають особливу силу проти хвороб, вроків, магічну дію тощо. Особливого значення надавалось тим явищам природи, які, за віруваннями, мали зв´язок із потойбічним світом і могли передавати людям «таємні знання» із потойбіччя. Такими, зокрема, були вовк, що в міфології усіх індоєвропейських народів утілював смертоносне начало, вороний кінь, ворон; Пізніше об´єкти цього культу включались у систему національної символіки. З ушануванням тварин пов´язане виникнення в системі фольклору зооморфних образів тобто подібних до тварин, зі звіриною подобою, зовнішністю.

З культом дерев пов´язувався культ музики та музичних інструментів (оскільки вони виготовлялися з деревини, музика вважались голосом духів дерев, духа лісу).

№2. Морфологія культури

МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ - Розділ наук про культуру, в рамках якого вивчаються форми і будова окремих артефактів та їх об'єднань у синхронному та діахронному планах їх існування,закономірності будови і процеси формоутворення мистецтв,об'єктів. Це вивчення будови мистецтв. середовища існування людини у зв'язку з реалізацією фундаментальних форм життєдіяльності. У більш приватному сенсі - це вивчення варіацій культурних форм і артефактів у залежності від їх соціального, істор., геогр. розподілу.

Морфологіч.вивчення культури передбачає наступні напрямки дослідження культурних форм і артефактів: генетичне - породження і становлення культурних форм; мікродінаміческое - динаміка культурних форм у межах життя трьох поколінь.

історичне - динаміка культурних форм і конфігурацій у істор. масштабах часу; структурно-функціональний - принципи і форми організації культурних об'єктів і процесів у відповідності з завданнями задоволення потреб, інтересів і запитів членів т-ва;.технологічне - розподіл культурного потенціалу в физич. і соціокультурному просторі та часі.

Загальну морфологічні. модель культури у відповідності з сьогоднішнім рівнем знання можна представити сл.чином: три рівня зв'язку суб'єкта соціокультурного життя з оточенням - спеціалізований, трансляційний, буденний; три функціональних блоки спеціалізованої діяльності: культурні модуси соціальної організації (госп., політ., правова культура);культурні модуси соціально значимого значення (мистецтво, релігія, філософія, право); культурні модуси соціально значущого досвіду (освіта, освіта, масова культура);повсякденні аналоги спеціалізованих модальностей культури: соціальна організація - домашнє господарство, вдачі та звичаї, мораль; соціально значуще знання - буденна естетика, забобони, фольклор, практич. знання і навички; трансляція культурного досвіду - ігри, чутки, бесіди, поради і т.п.

У рамках культурології морфологіч. підхід має ключове значення, оскільки дозволяє виявити співвідношення універсальних і етноспеціфічних характеристик в будові опр. культури.

Білет №5

№1. Образна стилистика української демонології

Українська демонологія — сукупність міфічних уявлень народу, яка спирається на віру в злих духів (демонів).

Символіка української демонології — символіка, пов'язана з образами чортів, відьом, домовиків, русалок, мавок, песиголовців, упирів та ін. У час прийняття християнства укр. народ мав розвинену демонологію. Однак з часом саме під впливом християнства змінився погляд на демонологію: надприродну силу воно остаточно обернуло в силу злу, нечисту.

Етнографи вважають, що переважна більшість образів української демонології має дохристиянське походження. Вірування народу в злих духів пов'язувалися з їх уявленнями про навколишній світ. До найпоширеніших в українській демонології образів належать відьми, русалки, мавки, домовики, упирі, вовкулаки, змії, песиголовці і т. д. Частина з них є генетичним продовженням та своєрідною трансформацією образу чорта, який, згідно народних вірувань, виник раніше, ніж із хаосу утворився світ.

Баба - міфічна істота в образі жінки з довгим волоссям, яка убиває або до смерті залоскотує людей. Іноді в образі баби вбачали жіночу іпостась домовика.

Відьма – один із найяскравіших персонажів укр демонології. символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті, і в цьому руслі її дії подібні до вампірських.

Відьмак - персонаж слов'янської міфології, що володіє чаклунськими здібностями.,

Вій - постає в образі старезного діда з густими й довгими бровами та віями, через які нічого не бачить. Його погляд може бути смертельним для живих істот. Він має згубну, руйнівну силу, яка здатна провалити будинок під землю, а на його місці утворити водоймище

Вовкулака - людина-перевертень, що має надприродну здатність перевтілюватися у вовка

Водяник - злий дух, втілення водної стихії як негативного й небезпечного явища. Мав вигляд старого діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти.

Домовик - «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи, життям усієї родини, яка живе в одній хаті. Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у шароварах, рогатій шапці та з люлькою на довгому цибусі.

Лісовик - міфологічний образ, який, згідно з легендами, втілювався в подобу дуже старого кошлатого діда. Лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм.

Мавки - вважають, що мавки живуть у лісах. Мавки символізують душі дітей, які народилися мертвими чи померли нехрещеними. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс, де залоскочують їх до смерті або стинають їм голови.

Песиголовці - різновид міфічних легендарних людей-велетнів, що вирізнялися нечуваною жорстокістю і, немов вампіри, пили кров своїх ворогів. Мали вони собачі голови.Польовик - один із різновидів нечистої сили, створеної чортом. володар полів, степів і лук. Його уявляли чоловіком, що мав тваринні ознаки: шерсть, хвіст, кігті, крила, маленькі ріжки, телячі вуха і великі зуби. Він міг змінювати свій вигляд і вводити людей в оману.Русалки - становлять собою богинь водоймищ

Упир -  виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґенди малюють образ Упира як старшого над відьмами. 

Чорт - В українській міфології чорти є зооморфними й антропоморфними істотами. «Маленькі, чорненькі, вертляві, з ріжками, свинячим п'ятачком, копитцями і хвостом, вони були всюдисущі та надзвичайно живучі». Символізують таємничі надприродні сили, усі недобрі починання на землі. Чорти і похідні від них образи також є символами зла, незважаючи на те, що за певних обставин можуть допомагати людям. 

№2. Український декоративний розпис и народна витинанка. Їх місце в інтер’єрі сільського житла. Регіональні особливості народного декоративного розпису.

Витинанки-один із видів укр народного декоративного мистецтва, має глибокі й багаті традиції. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, вирізані ножем з білого й кольорового паперу. їх використовували для прикрашання стін, вікон, полиць, груб, коминів, печей.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на укр землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни і піч в укр хаті майже завжди білилися тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування мальованими різнобарвними орнаментами. Жінкu розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати).

У пізніші часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінка, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (в розписах над вікнами), килимів (в розписах над полом), пічних кахлів, але пишніші.

Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти й листки найчастіше малюють пальцем.

Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку 19 ст. на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння. Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву "петриківського" (від назви села Петрівка колишньої Протовчанської паланки земель Війська Запорозького). Вирізняється розширенням діапазону зображень садових та польових квітів, залученням до узорів мотиву ягід та папороті, також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення, у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.

Білет №6

№1. Християнізація – рушій нових культурних процесів у Києворуській державі.

Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі.

Після запровадження християнства в Київській Русі 988 року князь Володимир наказав знищити усіх язичницьких богів - рукотворних ідолів.

У Київській Русі розвивалося прикладне мистецтво. До нього належать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, чари, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. Витвори давньоруських майстрів славились далеко за межами Київської Русі - в Скандинавії, Болгарії, Візантії. Набули поширення й інші види ремісничої діяльності. Всього на Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Серед них важливе місце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видів виробів із заліза, сталі. На Русі були зроблені науково-технічні відкриття, в тому числі створення циліндричного замка, який з успіхом продавався в Європі. Значного поширення на Русі набула музика. Вже тоді існували професіональні виконавці. Серед них були співці билин та переказів, які співали героїчно-епічні пісні. Найбільш яскравий представник цих виконавців - Боян - співець й музикант XI ст., який жив при дворі Святослава Ярославича. Його згадує автор «Слова о полку Ігоревім». Боян співав, акомпануючи собі на музичному інструменті, - гуслях. Музична майстерність Бояна була така висока, що слухачам здавалося, ніби струни на гуслях самі собою звучали під його пальцями.

№2. Основні тенденції сучасного розвитку укр. культури.

Ознака сучасності — висока політизація суспільства. За цих обставин зростає роль пристрасного слова публіциста. Болючі проблеми сьогодення — перегляд, переосмислення та переоцінка пануючих донедавна поглядів; пошук нових ідеалів та орієнтирів, мовна політика держави; екологічні негаразди-тематика публіцистичних творів найавторитетніших у суспільстві письменників. Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить серйозну загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.

Характерними рисами літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий пошук, що виявляє себе в розширенні жанрового і стильового спектра літератури; збереження і творче осмислення традицій; синхронний розвиток та взаємодія традиції, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному житті.

Попри економ негаразди розвивається нац театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на тридцяти тисячах вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі.

Складна ситуація у сфері кінематографу. Ще десять років тому на державних кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів щороку. Нині порівняно з 1988 р. виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок - більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося.

Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг»(Луцьк).

У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв’язки, що сприяє поширенню укр культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю.

Водночас за останнє десятиліття у культурній сфері не вдалося подолати деструктивні тенденції, найпомітніші серед яких:

• маргіналізація культури;

• скорочення мережі установ культури;

• повільне формування правових засад культури, мистецтва, які відповідали б сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу;

• обмежене фінансування культури;

• комерціалізація культурної сфери, що за відсутності стійких традицій меценатства поставило на межу виживання значну частину творчих колективів, спричинило домінування грошей над естетичними ідеалами;

• прогресуюча культурна деградація населення.

Білет № 7

1 Особливості християнського світогляду

Світогляд – це різнобічне розуміння світу з певної позиції. Християнський світогляд, відповідно, є різнобічним розумінням світу з християнської точки зору. Світогляд людини є її «великою картиною», гармонією всіх її понять про світ. Це спосіб розуміння реальності. Світогляд є основою для щоденних рішень і, таким чином, є надзвичайно важливим.

Основним світоглядом сьогодні є натуралізм, який відповідає на ці запитання наступним чином: 1) ми – продукт випадкових дій природи без будь-якої реальної цілі; 2) ми не поважаємо природу належним чином; 3) ми можемо врятувати світ за допомогою екології і збереження. Натуралістичний світогляд породжує пов’язані з ним філософії, такі як моральний релятивізм, екзистенціалізм, прагматизм та утопізм.

Християнський світогляд, з іншого боку, відповідає на ці три запитання, основуючись на Біблії: 1) ми – Божі творіння, призначені управляти світом і спілкуватися з Богом; 2) ми згрішили проти Бога і піддали весь світ прокляттю; 3) Бог Сам викупив світ через жертву Його Сина, Ісуса Христа, і одного разу відновить творіння до його початкового бездоганного стану. Християнський світогляд веде нас до віри у моральні абсолюти, чудеса, людське достоїнство і можливість викуплення.

Важливо пам’ятати, що світогляд різнобічний. Він впливає на кожну сферу життя – від фінансів до моральності, від політики до мистецтва. Істинне християнство – це більше, ніж набір понять для використання в церкві. Християнство, викладене в Біблії, вже саме по собі є світоглядом. Біблія ніколи не проводить відмінності між «релігійним» і «світським» життям – існує тільки християнське життя. Ісус проголосив про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя» і, зробивши це, став нашим світоглядом.

2 Різьблені фасадні двері кам'яних будинків у Миколаєві, Одесі, Херсоні. Скульптурність образів різьблених дверей, їх конструкційні особливості, схеми декорування.

В Одесі, Миколаєві, Херсоні збереглися в роботі на кам'яних одно-, двоповерхових будинках XIX ст. взористі двері "дореволюційного" (1917р.) виробництва. Вони, як і до того, залишаються надійними, виглядають вишуканими. Місцеві й привізні матеріали - дуб, біла акація, тополя, яблуня, черешня, горіх, шовковиця, груша, вишня, слива добре взаємодіють у виробах зі штабовим, прутковим і листовим залізом - матеріалом для слюсарів, ковалів і ливарників.

У візерунковому просторі таких дверей чітко проглядають верх і низ, лівий і правий боки, середина, головна та периферійна полоси. І хоч орнаментний декор виробу залишається пласким, у ньому, в залежності від нульового тла, проступають ще дві міри пластики: опуклість та увігнутість. Обшири таких дверей, у зв'язку з цим, здаються чотиривимірними.

Досліджені нами фасадні двері одноповерхових кам'яниць поділяються на глухі та прорізні з кованими (виливаними) решітками. У більшості мають по дві стулки. їх образи формуються пластикою й узорами облямівок, фільонок, партиць, немовби маскуючи конструкцію виробів; столярні вправи відходять на задній план. Домінантними мотивами оздоблення є: 8-елементи, закрути, симетричні гротескові фігури, фризи з тригліфів, метоп, іоніків, штабиків і т.інш. Усі вони запозичаються з меблів готичного, ренесансного, барокового, рокайльного, ампірного мистецьких стилів, що знайшли собі місце на стилізованих під старовину фасадних шафах, комодах, скринях, кабінетах, барах, буфетах.

Особливе місце в декоруванні різьблених дверей займають ковані решітки. За характером оздоб поділяються на композиції з прямолінійними орнаментальними фігурами та криволінійними. Останні мають дві гілки: з накладними штампованими елементами та без них.

Білет №8