12. Міжнародно-правові підстави визнання держав

 Статуті Організації американських держав читаємо: "Політичне існування держави не залежить від визнання його іншими державами. Навіть до свого визнання держава має право на захист своєї цілісності та незалежності, на забезпечення своєї безпеки і процвітання ... Така юридична сторона питання. Не можна разом з тим не враховувати, що фактичне користування правами залежить від визнання нової держави суб'єктом міжнародного права іншими державами. Визнання держави являє собою односторонній акт, яким держава визнає факт утворення нової держави і тим самим його міжнародно-правову суб'єктність. Будь-які правовідносини можливі лише в тому випадку, якщо учасники визнають один одного як суб'єктів права.У літературі і, мабуть, у практиці переважає думка, відповідно до якого визнання цілком залежить від волі визнає держави. Водночас деякі видні юристи (Г. Лаутерпахт, Б. Ченг) вважає, що існує обов'язок визнати держава, якщо вона задовольняє необхідним вимогам. Подібного Для думки є певні підстави. Згідно Статут\у ООН, що держави повинні розвивати наші дружні відносини. Відмова у визнанні вважається недружнім актом. Принцип співпраці зобов'язує держави співпрацювати незалежно від наявних між ними розбіжностей.Які ж необхідні вимоги? Статут ООН пред'являє наступні вимоги до держав, які бажають вступити в члени ООН: миролюбність, прийняття зобов'язань за Статутом, здатність виконувати ці зобов'язання (ст. 4). Думається, з відповідними змінами ці вимоги застосовні і до визнання держав.Отже, для повноправної участі в міжнародних правовідносинах держава повинна відповідати певним вимогам, які виявляють тенденцію до розширення. Згідно з принципом незастосування сили, створене в результаті агресії держава не може бути визнано законним освітою. Прикладом є держави, створені гітлерівською Німеччиною на завойованих територіях.Як загальне правило визнання держави є повним і остаточним. Таке визнання називають де-юре визнанням. Воно не може бути умовним, тобто надаються за умови виконання певних вимог. Оно не можливо відкликано.

13. Види держав суб»єктів міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуд»єктності

Суб’єкти міжнародного права — це учасники міжнародних правовідносин, які є носіями міжнародних прав та обов’язків, що здійснюються на основі та в рамках міжнародного права.Отже, на сьогодні сформувався чіткий перелік суб’єктів міжнародного права. Це, насамперед, держави, а також міжнародні організації, нації та народи, які борються за створення незалежної держави, особливі форми суб’єктів міжнародного права, так звані квазідержавні утворення.Обсяг правосуб’єктності у різних суб’єктів різний. Але необхідною умовою є можливість підпадати під пряму дію норм міжнародного права. Відповідно існує поділ суб’єктів на первинні та вторинні.Правосуб’єктність первинних суб’єктів не залежить від волі інших учасників міжнародного співтовариства та існує в силу об’єктивної реальності. Відповідно первинними суб’єктами міжнародного права є держави і в деяких випадках — нації або народи, які борються за створення незалежної держави. Держави є носіями міжнародної правосуб’єктності в силу належного їм державного суверенітету, що підтверджується основними принципами міжнародного права. Отже, державний суверенітет є повнотою законодавчої, виконавчої та судової влади держави в межах її території, та, з іншого боку, це — її незалежність і самостійність на міжнародній арені. Суверенітет є невід’ємною ознакою держави. У силу належного їм суверенітету держави створюють норми міжнародного права та забезпечують ефективний механізм контролю за їх виконанням. При визначенні складових держави зазвичай посилаються на договір Монтевідео 1933 р., положення якого встановлюють, що державі як суб’єкту міжнародного права притаманні такі ознаки: територія, населення, уряд та можливість вступати у відносини з іншими державами. Відповідно обсяг її правосуб’єктності також залежить від об’єктивного наповнення зазначених елементів — розмірів державної території, загального розвитку населення тощо. Якщо держава відмовляється від вступу в певні союзи, об’єднання, вона самостійно обмежує обсяг власної правоздатності. Територіальна та адміністративна структура держави може бути різною, як це зазначалося в попередніх розділах. Тож за фор­мою державного устрою держави поділяються на прості (унітарні) та складні. Складними державами є насамперед федерації, конфедерації, а також унії.

Федерація — це форма державного устрою, яка складається з державних утворень, яким притаманна юридично визначена політична самостійність. Державні утворення, які входять до складу федерації (штати, землі, провінції), є суб’єктами федерації. У федерації постійно діють загальносоюзні органи влади та управління, вона виступає як єдиний суб’єкт міжнародного права. Державні утворення, які входять до складу федерації, юридично позбавлені права самостійної участі у міжнародних відносинах, але з цього правила бувають винятки (Російська Федерація).

Конфедерація — це об’єднання кількох держав, які утворюють певні спільні органи з метою досягнення загальних цілей. Держави, які входять до складу конфедерації, повністю зберігають свій державний суверенітет та є самостійними учасниками міжнародних відносин.

Унія є також різновидом складної держави. Розрізняють особисті і реальні унії. Особиста унія — об’єднання двох або більше держав під владою єдиного голови держави. Суб’єктом міжнарод­ного права виступає не унія, а кожна держава, яка входить до її складу. Реальна унія характеризується об’єднанням держав під владою єдиного голови з утворенням спільних органів влади та управління. Суб’єктом міжнародного права виступає не унія в цілому, а окремі державні утворення, які входять до її складу.

14. Поняття і об»єкти правонаступництва держав. Міжнародне право і законодавство України щодо правонаступництва  Правонаступництво виникає: — при розпаді федерації; — при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої); — при соціальних революціях; — при розпаді колоніальної системи.

Об'єктами правонаступництва можуть бути: — територія; — договори; — державна власність; — державні архіви; — державні борги; — членство в міжнародних організаціях.

Існують такі види правонаступництва: — повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);— неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питаннь ядерної зброї); — відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних договорах (після поділу англійським урядом у 1947 року Індії на 2 домініона — Індійський Союз і Пакистан — Індія оголосила про прийняття на себе всіх боргів, що належать території Пакистану, хоча обговорила можливість наступних регресних вимог до Пакистану). Внаслідок розпаду держав чи зміни територіального устрою, важливою роллю МП є чітке визначення наявності юридичних фактів (конкретних життєвих обставин передбачених нормами і принципами МП, які зумовлюють виникнення,зміну та припинення правовідносин) з подальшим настанням відповідних правових наслідків.

У вітчизняній та міжнародній мп літературі використовується різноманітна термінологія визначення цього правов. Явища: Міжнародне правонаступництво, державне правонаступництво, правонаступництво суб'єктів МП тощо.

Аналіз нормативно-правових та доктринальних джерел у сфері МП дозволяє дійти висновку про виокремлення вузького та широкого розуміння поняття правонаступництва.

Правонаступництво як перехід прав та обов'язків одного суб'єкта МП до іншого суб'єкта в чітко визначених МП випадках.

Правонаступництво як перехід прав обов'язків однієї держави ( держави попередниці) до іншої держави ( держави наступниці) в чітко визначених МП випадках. (вузьке розуміння)Джерелами цього інституту є:

а) Віденська конвенція про правонаст. Держав щодо міжнарод. Договорів 1978р.

б) Віденська конвенція про правонаст. Держав щодо державної власності,державних архівів та державних боргів 1983р.

Підставами правонаступництва є виникнення незалежної держави в результаті національно-визвольної боротьби, об'єднання двох чи декількох держав, виокремлення частини території держави, на якій створюється нова держава,а колишня держава від якої ця територія відокремилась зберігається, розподіл чи розпад держави, на місці якої виникають нові держави, а колишній суб'єкт МП зникає,передавання частини території держави іншій державі, коли нової держави не виникає, а просто територія однієї держави збільшується, а іншої - зменшується.