88. Форми і напрямки співробітництва держав в галузі прав і свобод людини.

Міжнародна система захисту прав людини — це розгалужена система з декількох десятків універсальних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції, основною метою діяльності яких є захист прав людини.

Універсальні органи з прав людини мають компетенцію, що поширюється на значну кількість держав світу і, як правило, виключно на ті держави, які є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини.

Універсальні органи з прав людини можуть бути квазі-судовими та конвенційними.

До квазісудових належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини).

До конвенційних належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями

Особливе місце посідає Комісія з прав людини, Комітет з прав людини, Рада Безпеки ООН та ніші

89.Міжнародно-правові механізми захисту прав людини

Система прав і свобод людини і громадянина, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням ряду міжнародно-правових актів. Це закономірно для України як суб’єкта міжнародного і європейського співтовариства, члена ООН, Ради Європи та інших міжнародно-правових організацій. Конституція гарантує громадянинові після використання всіх національних засобів правового захисту право звертатися за захистом до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Міжнародне співтовариство в рамках Організації Об’єднаних Націй виробило ряд договорів, пактів, декларацій, що містять норми, які регулюють питання міжнародно-правового захисту прав людини. Це, перш за все, Загальна декларація прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (обидва прийняті 19 грудня 1966 p.). Ці три міжнародно-правові акти називають «Хартією прав людини». Загальна декларація прав людини містить у собі норми-рекомендації, тобто закріплені в ній положення є бажаними, але не обов’язковими для виконання. Норми, які містяться в пактах, є обов’язковими для виконання.

Крім «Хартії прав людини» існує цілий ряд міжнародно-правових актів, прийнятих в рамках ООН, спрямованих на масові попередження порушень прав людини (Міжнародна Конвенція про попередження всіх форм расової дискримінації), захист прав окремих індивідів (Декларація прав дитини), співробітництво держав у питаннях правового статусу індивідів (Конвенція про статус біженців). Україна підписала і ратифікувала більшість документів ООН, що стосуються прав людини. Контроль за дотриманням прав людини здійснюють такі структурні підрозділи ООН, як Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна Рада ООН, Комісія ООН з прав людини, Комісія по становищу жінок, Верховний комісар ООН з прав людини тощо.

Для співробітництва європейських держав у сфері прав людини в 1949 р. була створена Рада Європи, членом якої тепер є Україна. В 1950 р. держави – члени Європи уклали Європейську конвенцію прав людини, а пізніше – ряд протоколів до неї, які проголошуть основні права та свободи людини в державах – членах Ради Європи. В кінці 1998 р. завершилася реформа органів Ради Європи, що здійснюють контроль за дотриманням державами – учасницями законодавства у сфері прав людини. Основним органом є постійно діючий Європейський суд з прав людини, скаргу до якого можуть подавати і громадяни України. Скаргу може подавати будь-яка людина чи неурядова організація, якщо, на думку скаржника, порушені права чи свободи, які гарантовані Європейською конвенцією прав людини чи протоколами до неї. Скаржник повинен вичерпати також всі внутрідержавні правові засоби захисту прав і свобод.

90. Співробітництво держав в галузі прав і свобод людини в рамках Ради ЄвропиНайбільшого успіху в галузі захисту прав і свобод людини досягли європейські регіональні організації. Найстарша міжурядова європейська організація - Рада Європи (РЄ) - була створена в 1949 р. Її метою є поширення демократії, зближення всіх народів Європи, захистправ людини, співробітництво по основних питанням права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища. З самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним із головних напрямків діяльності цієї організації. Відповідно до Статуту Ради Європи свобода особи, політична свобода і верховенство права, яким прихильні держави-члени, лежать в основі “будь-якої справжньої демократії”. Україна була прийнята в Раду Європи на певних умовах у 1995 році.

Права людини й основні свободи в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найголовнішими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р. (набрала сили в 1953 р., на додаток до Конвенції ухвалено 11 протоколів по різних напрямках співробітництва) і Європейська соціальна хартія 1961 р. (набрала сили в 1965 р.). В даних договорах дається перелік прав, здійснення котрих повинно гарантуватися кожній людині, що знаходиться під юрисдикцієюдержав-членів. Вони також встановлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень даних договорів. У 1997 році Україна приєдналася до Конвенції 1950 року. Рада Європи в 1987 році прийняла Європейську конвенцію про попередженнякатувань і нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання, що набрала сили в 1989 році.На додаток до вказаних документів Комітет Міністрів і Парламентської Асамблеї Ради Європи розробили і розроблюють інші угоди і рекомендації з питань прав людини, що надають значного впливу на політику держав-членів у даної галузі.