56 Спеціальні установи оОн та їх класифікація

В даний час існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГ ATE. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи: 1) у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз ефект зв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з - промислового розвитку (ЮНІДО); 2) у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). З огляду на важливість діяльності, що здійснюють ці організації, активну участь у їхній роботі України, коротко розглянемо функціональні характеристики і структуру деяких із них. Міжнародний валютний фонд (МВФ)) МВФ був заснований у 1944 році, але почав функціонувати тільки в 1946 році. Членами МВФ є біля 180 держав, у тому числі Україна. У задачі МВФ входить: координація валютно-кредитної політики держав-членів, надання їм кредитів для врегулювання балансів і підтримки валютних курсів; пільгове кредитування найменш розвинених держав. Вищим органом Фонду є Керівна рада, у яку входять по два представника від кожного члена МВФ. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) МБРР був заснований у 1944 році, почав свою роботу в 1946 році. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. На сьогоднішній день членами МБРР є більше 170 держав, у тому числі Україна. Задачами МБРР є надання кредитів урядам, головним чином, держав, що розвиваються, або приватним організаціям під контролем уряду. Одержувачі кредитів зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням, надаючи Банку інформацію про це. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) МФК заснована в 1956 році як філія МБРР. В даний час у діяльності МФК беруть участь майже 150 держав. Задачами МФК є допомога у управлінні економікою, а також інвестування приватного і змішаного секторів економіки, насамперед у країнах, що розвиваються, шляхом надання довгострокових валютних кредитів на термін до 25 років. Міжнародна асоціація розвитку (МАР) (MAP була створена в 1950 році і почала функціонувати з 1960 року. Основна задача МАР полягає в наданні позик на більш пільгових умовах, ніж МБРР. Органами МАР є ті ж органи, що й у МБРР (Керівна рада і Рада виконавчих директорів). Президент МАР одночасно є президентом МБРР і МФК. Персонал МБРР виконує за сумісництвом функції персоналу МАР. * Місцезнаходження МАР — Вашингтон (США). Міжнародна морська організація (ІМО) ІМО було створено і функціонує з 1959 року (до 22 травня 1982 року — Міжурядова морська консультативна організація — ІМКО). У ІМО входить більше 190 держав, у тому числі Україна (4 лютого 1994 року ратифікувала Конвенцію про Міжнародну морську організацію 1948 року в редакції 1982 року). У задачі ІМО входять коло питань, пов'язаних із забезпеченням співробітництва з питань судноплавства і безпеки мореплавання, розробкою рекомендацій і проектів конвенцій з морського права. Вищим органом ІМО є Асамблея, що складається з усіх її членів і скликається раз у 2 роки. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) ІКАО, що заснована відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію 1944 року, є спеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є біля 190 держав, у тому числі на основі правонаступ-ництва й Україна. СРСР вступив у ІКАО в 1970 році. ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устаткування, засобів зв'язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій. Міжнародна організація праці (МОП) МОП, що є однією з найстарших ММУО, була створена ще в 1919 році за рішенням Паризької мирної конференції як автономна організація Ліги Націй. З 1946 року МОП є першою спеціалізованою організацією ООН (Україна — учасниця МОП). У МОП поряд із більш ніж 170 державами представлені профспілки та підприємці. Цілями і задачами МОП є: — сприяння встановленню соціальної справедливості; поліпшення умов праці і підвищення життєвого рівня трудящих; — розроблення міжнародних Конвенцій і рекомендацій із питань заробітної плати, робочого часу, охорони праці, визнання прав на об'єднання в профспілки та ін. Всесвітній поштовий союз (ВПС) ВПС — міжурядова організація (у минулому — міжнародний адміністративний союз) — була створеная 1874 році. Є спеціалізованою установою ООН із 1947 року. Членами ВПС є 189 держав, включаючи Україну (Статут ВПС вступив для неї в дію з 10 лютого 1978 року). ВПС функціонує на основі Статуту, Загального регламенту ВПС і Всесвітньої поштової конвенції, обновлених на XVI Всесвітньому поштовому конгресі в 1969 році які вступили в силу в 1971 році. У задачі ВПС входить утворення поштової території у всіх країнах світу й удосконалювання національних поштових систем. Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) ЮНЕСКО створена в 1946 p. і на сьогоднішній день у ній бере участь 185 держав, у тому числі й Україна. Цілі ЮНЕСКО: — внесок у забезпечення миру і безпеки через заохочення міжнародного співробітництва в галузі освіти, науки і культури; — забезпечення поваги до законності і справедливості, до прав людини й основних свобод без різрізнення раси, статі, мови або релігії відповідно до Статуту ООН. -Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) ВООЗ — міжурядова організація, створена в 1946 році. Статут ВООЗ, прийнятий у 1946 році, набрав сили Цілями ВООЗ є: — зміцнення національних служб охорони здоров'я; сприяння підготовці фахівців в галузі охорони здоров'я; — боротьба з небезпечними хворобами; охорона здоров'я матері і дитини; — поліпшення стану навколишнього середовища. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) ВОІВ була заснована на основі Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 року і Бернської конвенції з охорони творів літератури і мистецтва 1886 року. Конвенція про створення ВОІВ була підписана в 1967 році в Стокгольмі (Швеція) і набрала сили в 1970 році. Спеціалізованою установою ООН ВОІВ стала 17 грудня 1974 року (рекомендація 3346 (XXIX) Генеральної Асамблеї). Україна бере участь у діяльності ВОІВ поряд із більш ніж 150 державами світу. У задачі ВОІВ входять: сприяння охороні інтелектуальної власності у всім світі, забезпечення адміністративного співробітництва 18 ММУО (спілок), що займаються різними аспектами надання допомоги в охороні інтелектуальної власності й авторського права. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (МАГАТЕ посідає особливе місце в системі органів ООН. Ця організація була заснована в 1955 році, а її Статут був прийнятий на міжнародній конференції в 1956 році. Відповідно до Статуту, задачами МАГАТЕ є: — забезпечення використання атомної енергії в мир них цілях; — сприяння науково-дослідним роботам в галузі мирного використання атомної енергії й обміну науковими відомостями; — допомога державам у постачанні матеріалів, устат кування і технічних засобів, необхідних для здійснення мирної атомної діяльності; — здійснення т.зв. «гарантій МАГАТЕ» (системи заходів, що перешкоджають використанню у військових цілях ядерних матеріалів, устаткування і документації); — визначення норм безпеки ядерної діяльності і контроль за їхнім дотриманням; — придбання, створення установок і устаткування, необхідних для ведення мирної атомної діяльності; — сприяння державам-учасницям у виробництві електроенергії. Штаб-квартира МАГАТЕ розташована у Відні (Австрія).

57. Поняття, предмет та джерела права зовнішніх зносин

        Право зовнішніх зносин – це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій. Предметом права зовнішніх зносин є міжвладні відносини політичного характеру, що виникають між суб’єктами міжнародного публічного права, представленими їх офіційними спеціально утвореними органами та їх посадовими особами.        Систему права зовнішніх зносин як галузі міжнародного публічного права складають такі підгалузі:1) дипломатичне право2) дипломатичне право міжнародних організацій та конференцій;  3) право спеціальних місій;4) консульське право  Основними джерелами права зовнішніх є міжнародні договори та звичаї, при чому міжнародно-правовий звичай як джерело права більш властивий дипломатичному праву та праву спеціальних місій, а договір – консульському праву. Основними універсальними багатосторонніми міжнародними договорами, що містять норми права зовнішніх зносин є: · Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй 1946 р.; · Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1949 р.; · Віденська Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.; · Віденська Конвенція про консульські зносини 1963 р.; · Конвенція про спеціальні місії 1969 р.; · Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у т.ч. дипломатичних агентів 1973 р.; · Віденська Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.       Правовий статус та порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб визначається актами національного законодавства. До таких актів, зокрема, відносяться Закон України “Про дипломатичну службу” “Про дипломатичні ранги України” Консульський статут України, затв. Указом Президента України

58 Поняття і система оргнів зовнішніх зносин

        Право зовнішніх зносин – це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій.

59До внутрішніх органів зовнішніх зносин держави слід віднести: 1. Голову держави (президент, монарх, правитель в іншій формі). 2. Парламент. 3. Уряд. 4. Відомство (міністерство) закордонних справ. 5. Можливі інші органи за наявності у них офіційних повноважень.

Всі внутрішні органи зовнішніх зносин постійно знаходяться на території держав.Голова держави зазвичай здійснює представництво держави в міжнародних відносинах, керує її зовнішньою політикою, веде переговори і підписує вироблені в їх процесі договори, призначає і звільняє голів дипломатичних представництв, приймає вірчі і відзивні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Парламент визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики, бере участь в розробці питання війни і миру, ратифікує і денансирує міжнародні договори, обмінюється делегаціями з парламентами інших держав, бере участь в різних парламентських об'єднаннях, приймає заяви і звернення до парламентів інших держав.Уряд забезпечує державний суверенітет держави, здійснює її внутрішню і зовнішню політику, бере участь у підготовці, укладенні і виконанні міжнародних договорів, забезпечує представництво держави в іноземних державах і міжнародних організаціях, здійснює контроль за зовнішньоекономічною діяльністю держави. Відомство (міністерство) закордонних справ представляє собою орган зовнішніх зносин, який прямо і безпосередньо вирішує питання підтримки і розвитку відносин з іноземними державами, дипломатичними засобами забезпечує захист суверенітету, безпеки, територіальної цілісності й інших інтересів держави.В порядку de facto парламент можна віднести до внутрішнього органу зовнішніх зносин, але в порядку de juro це зробити не можна, оскільки, як справедливо зауважує Л. Д. Тимченко "парламент не виступають на міжнародній арені в якості представників держав, оскільки не можуть укладати від імені держави загальні і спеціальні конвенції, а їх офіційні заяви і звернення не мають юридичних обов'язків на держави".Внутрішні органи зовнішніх зносин постійно знаходяться на території держави і їх правовий статус і повноваження визначені в конституціях та інших актах національного законодавства держав.

60Закордонні органи зовнішніх зносин — це органи держави, які розташо-вані поза її територією і наділені компетенцією у галузі зовнішньої політики. До закордонних органів зовнішніх зносин належать: 1)         постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні пред-ставництва держав при міжнародних організаціях); 2)         тимчасові органи (спеціальні комісії або місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення перегово-рів і вирішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).Постійні органи ведуть повсякденну роботу за кордоном, представляючи і захищаючи інтереси своєї держави. Йдеться про посольства та місії, пред-ставництва в міжнародних організаціях. Тимчасові органи — це різноманітні делегації, окремі пред ставники за кордоном, а також спостерігачі на міжнародних конференціях, з’їздах, у між-народних комісіях, нарешті, окремі представники на державних ювілеях, ко-ронаціях, траурних церемоніях тощо. Постійні закордонні органи зовнішніх зносин за характером своєї ді-яльності, функціями, які вони виконують, можуть бути дипломатичними ор-ганами, наприклад — посольства або представництва при ООН. Ці постійні органи мають представницький характер і виконують політичні функції. Таким чином, можна зробити висновок, що державні органи зовнішніх зносин, як внутрішньодержавні, так і закордонні, становлять загалом цілісну систему, центром якої є зовнішньополітичне відомство. Ефективність роботи цієї сис теми залежить від багатьох принципових чинників — еконо мічного  рівня розвитку держави, її військової могутності, кадрового потенціалу тощо. Всі ці органи мають спільну мету — захищати зовнішні інтереси держави, дбати про її між народний авторитет, сприяти зростанню ролі держави у сві-товому співтоваристві. Постійні: дипломатичні представництва, консульські установи, торгові представництва Найважливішим органом здійснення дипломатичних зносин є диплома-тичне представництво. Держави мають право засновувати свої дипломатичні представництва в інших країнах і приймати іноземні дипломатичні представ-ництва в себе. У сучасному світі дипломатичні представництва діють як по-стійні органи. Установлення дипломатичного представництва відбувається, як прави-ло, після визнання de jure і за взаємною згодою держав установити дипло-матичні стосунки й обмінятися дипломатичними представниками.. Іноді держави хоча і приймають рі-шення про обмін дипломатичними представництвами, в інтересах економії їх не створюють, а використовують для цих цілей своє представництво в ін-шій державі. Якщо ж дипломатичні відносини за якихось причини не встановлені, але держави мають взаємні інтереси, іноді можуть бути створені «групи зв’язку», «відділи інтересів» і подібні їм органи, що є сурогатами дипломатичних пред-ставництв. Писане дипломатичне право не знайоме з «відділами інтересів» або «групами зв’язку» як видами дипломатичних представництв. Однак дер-жави іноді йдуть на створення таких органів, що можна розглядати як дво-сторонній міжнародно-правовий звичай.. Відповідно до ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року голови представ-ництв підрозділяють на три класи: клас послів і нунціїв, клас посланників й інтернунціїв, клас повірених у справах. Кожна держава самостійно встановлює обсяг повноважень своїх дипло-матичних представництв у межах функцій, визначених у ст. 3 Віденської кон-венції про дипломатичні зносини. У свою чергу країна перебування не має права перешкоджати діяльності іноземного дипломатичного представництва в межах функцій, зазначених у Конвенції. Діяльність дипломатичних представництв пов’язана в першу чергу з по-літичними аспектами міжнародних відносин, а консульські представництва служать насамперед для підтримки та розвитку економічних і культурних  зв’язків. На відміну від дипломатичного представництва, що здійснює свої функції на всій території держави, консульських представництв однієї дер-жави на території іншої держави може бути декілька, і тоді кожне з них ви-конує свої функції у встановленому регіоні — консульському окрузі. Зрідка на консульські установи можуть бути покладені окремі функції диплома-тичного представництва. Встановлення та підтримка консульських відно-син між державами не завжди супроводжується встановленням між ними дипломатичних відносин. Правове регулювання консульських відносин відрізняється від правового регулювання дипломатичних відносин. Останні спираються насамперед на кодифікаційний акт — Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 року, а також на звичаї, що відіграють істотну, але все-таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року не втрачають значення дво-сторонні консульські договори та міжнародно-правові консульські звичаї. Тому для з’ясування правового статусу консульського представництва звер-нення до двостороннього консульського договору (якщо такий укладено) є обов’язковим. Консульська установа (консульство) — це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між дво-ма державами для виконання консульських функцій у визначеному консуль-ському окрузі. У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських уста-нов: 1. Генеральне консульство. 2. Консульство. 3. Віце-консульство. 4. Кон-сульське агентство. 61 Статус і ф-ції дипломатичного представництва

Дипломатичне представництво — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною пере­бування, захист прав та інтересів своєї держави, її грома­дян і юридичних осіб. Посольство — найвище за рангом дипломатичне представництво, яке, як правило, очолю­ється послом або тимчасовим повіреним у справах. Посол акредитується при главі держави, а тимчасовий повіре­ний у справах—при міністрові закордонних справ. Посланники акредитуються при главі уряду. Глави дип­ломатичних представництв є найвищими офіційно акредитованими представниками держави в країні перебу­вання.Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий. Чисельність персоналу дипломатичного представництва в принципі є компетенцією аккредитующего держави. Віденська конвенція 1961 року, щоправда, допускає можливість пропозицій з боку приймаючого держави щодо скорочення персоналу іноземних представництв. На практиці такі випадки відомі, але вони, як правило, спричиняли погіршення відносин між відповідними державами. До функцій дипломатичного представництва відносяться: представницька функція (виступ від імені аккредитующего держави); захист інтересів аккредитующего держави і його громадян; ведення переговорів з урядом держави перебування; розвиток дружніх відносин між аккредитующим державою і державою перебування; консульська функція; функція інформування свого уряду про країну перебування. Перелік функцій дипломатичного представництва, приведений у Віденській конвенції, не можна вважати вичерпним.