104. Аналіз втрат робочого часу.

Кількісною характеристикою використання роб. сили є по­казники тривалості робочого часу. Як показує статистика, за­гальна величина роб. часу протягом року має сталу тенден­цію до зменшення. На теперішній час законодавче встановлено п'ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин). Використання робочого часу по категоріях робітників за показниками: 1)середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітн. період (місяць, квартал, рік); 2)середня тривалість роб. дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підпр-ва з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів:1)кількість вихідних і святкових днів;2)кількість днів чергової відпустки;3)інші види відпусток, передбачені законодавством;4)кількість днів непрацездатності;5)неявка на роботу із дозволу адміністрації;6)прогули;7)інші. Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:1)величина нормативного робочого тижня;2)час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;3)час понадурочної роботи (збільшує величину показника);4)час інших скорочень робочого дня, передбачених законо­давством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо). Порівнюють їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини: 1)неявка на роботу з дозволу адміністрації;2)прогули та цілодобові простої;3)внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;4)облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими. Вони спричинюються недоліками в організації вир-ва та упр-ня, простоями устаткування через його неспра­вність, відсутністю на роб. місці сировини, матеріалів, інст­рументу та інш. ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втра­ти робочого часу пов'язані також з непродуктивною роботою:1)випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;2)випуском непотрібних для складання кінцевої продукції де­талей (некомплектне вир-во);3)списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;4)несанкціонованим вир-вом іншої («лівої») продукції. Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактич­но відпрацьований час, оскільки наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями. Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої ро­бітників можна виявити за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень та опитувань робітників. За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо зме­ншення втрат робочого час і пов'язаних з ним непродуктивних виплат з/п. Особливу увагу слід звернути при цьому на поліпшення обліку внутрішньозм. втрат роб. часу.

105.Аналіз с/в окремих видів продукції.

Собівартість продукції — це виражена в грош. формі сукупність затрат з вир-ва й реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість усього товарного випуску і окремих видів продукції. Нарешті, залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва, розрізняють змінну частину собівартості продукції і фіксовану.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

Валові затрати.

Собівартість товарної продукції.

Затрати на 1 гривню товарної продукції.

Собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, розв’язують такі основні задачі:

1) оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підпр-ву, а також по окремих видах продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних затрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

3) пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продук­ції, звіту про фін-майновий стан підпр-ва і звіту підпр-ва з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бух. обліку

Аналіз плану зниження собівартості одиниці продукції кожного виду починається з оцінки загальних показників. Для цього викорис­товують дані довідки про рентабельність найважливіших виробів та форми № 6 і складають розрахунок.

Звітну собівартість одиниці продукції кожного виду порівнюють з плановою і фактичною за попередній рік: визначають рівень вико­нання та відхилення від плану, тенденції в змінах собівартості; вияв­ляють різницю в рівні виконання плану кожного виду виробів і причини їх виникнення. Планом передбачалось зниження собівар­тості виробу А на 3 грн., або на 0,27% а виробу Б — на 9 грн., або на 0,71%. Проте підприємство не виконало планове завдання зниження собівартості одиниці виробу А і перевиконало по виробу Б.