3. Проблеми оцінки доказів фінансових злочинів

Оцінити докази — означає визначити, наскільки точно встановлений кожен з них, у якому взаємозв'язку зі справою та іншими доказами він перебуває, який саме факт, що має значення для справи, він встановлює чи спростовує, і це означає у сукупності всі зібрані по справі докази

При оцінці надійності доказів необхідно наслідувати наступні засадничі правила:

■ докази надійніші, якщо вони отримані від незалежних джерел;

■ докази, отримані з внутрішніх джерел, надійніші, якщо контрольні дії, що відносяться до них, є ефективними;

■ докази, отримані безпосередньо, є надійнішими в порівнянні з доказами, отриманими непрямим шляхом або за допомогою логічних висновків;

■ докази є надійнішими, якщо вони існують в документальній формі;

■ докази, представлені оригіналами документів, надійніші, ніж отримані у вигляді фото- чи факсимільних копій.

При плануванні аналітичних процедур перевірки по суті необхідно враховувати наступні чинники:

■ доцільність використання аналітичних процедур перевірки по суті тієї або іншої передумови підготовки бухгалтерської (фінансовою) звітності;

■ надійність зовнішніх і внутрішніх даних, на підставі яких розраховуються передбачувані суми і коефіцієнти, :

■ чи є очікувана інформація досить точною для визначення істотних спотворень;

■ прийнятна кількість можливих розбіжностей між очікуваними і фактичними показниками.

Важливе значення для розкриття ролі внутрішнього переконання в оцінці доказів мають також його психологічний і гносеологічний аспекти. У першому аспекті внутрішнє переконання можна розглядати в динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка, долаються й усуваються сумніви, невпевненість.

Принципами оцінки доказів у судочинстві є ті найважливіші положення процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду при оцінці доказів і здійсненні правосуддя.

До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Вони оцінюють всі наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили.

Закон не встановлює жодних формальних правил, які давали б підстави органу дізнання, слідчому, прокурору, судді чи судові, відповідно до якихось особливих якостей і властивостей, вважати один доказ достовірним, а інший навпаки — недостовірним, а вимагає в кожному окремому випадку ретельно перевіряти і встановлювати достовірність доказів, виходячи з обставин і особливостей кожної окремої особи. Тобто, наприклад, свідчення підозрюваного чи обвинуваченого, у яких вони визнали свою вину у вчиненні злочину, не є основними вирішальними доказами. Переоцінка їх доказового значення, некритичне ставлення до них, як і до інших доказів, призводить до слідчих і судових помилок, прийняття хибних рішень по справах, які необхідно замінити чи скасувати.

Найважливішим принципом оцінки доказів є всебічна, повна та об'єктивна їх оцінка. Він вимагає від органів дізнання, досудового слідства і суду виходити при оцінці доказів з об'єктивного, всебічного і повного розгляду всіх обставин справи, перевірки всіх можливих і передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, глибокого аналізу всіх наявних доказів. Однак практика свідчить, що цих вимог не завжди додержуються органи дізнання, досудового слідства і суду в своїй роботі, що часто призводить до серйозних порушень законності, до необґрунтованого засудження невинних.

Принцип всебічної, повної та об'єктивної оцінки доказів зобов'язує слідство і суд додержуватися максимальної об'єктивності, не допускаючи жодної упередженості та тенденційності. Об'єктивність у судовому процесі є завданням здійснення правосуддя і зміцнення законності, важливою умовою пізнання істини і необхідною гарантією охорони інтересів громадян.

Принцип об'єктивності при здійсненні правосуддя вимагає, щоб кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливої кари і щоб жоден безневинний не був притягнений до відповідальності. Виходячи з цього, жодна людина не може бути визнана винною і засудженою, допоки її провину не встановлять на основі беззаперечних доказів по справі. Будь-які сумніви при доведенні провини, виходячи з презумпції невинуватості тлумачаться на користь обвинуваченого. Закон покладає тягар доведення винуватості у вчиненні злочину на обвинувача і категорично забороняє перекладати такі обов'язки на обвинуваченого. Об'єктивність при здійсненні правосуддя виявляється в у тому, що обвинувальний вирок, згідно із законом, не може бути заснований на припущеннях і ухвалюється лише за тієї умови, якщо в ході судового розгляду вину підсудного у вчиненні злочину буде доведено.

Закон також забороняє органам слідства і суду домагатися свідчень від обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних засобів. Будь-яке відхилення від об'єктивності при оцінці доказів одних фактів і недооцінці інших, надання переваги одним доказам перед іншими, обвинувальний ухил у роботі слідчого і суду заважають встановленню істини, призводять на практиці до порушення законності, до винесення необґрунтованих і незаконних вироків.

Важливе значення у судовому процесі також має принцип оцінки доказів у їх сукупності. Оцінити докази у їх сукупності — означає зробити висновки щодо того, наскільки вірогідним є кожний доказ, кожен факт, що має значення для справи, і як точно він підтверджує або заперечує, у якому взаємозв'язку перебуває з іншими доказами по справі, яке значення для справи має вся сукупність зібраних доказів. Однак цей найважливіший принцип оцінки доказів ще часто порушується у слідчій діяльності.

Оцінка доказів — одна з найважливіших проблем судочинства, «душа ,будь-якого доказування». Це цілком обґрунтоване визначення, оскільки оцінка доказів дозволяє слідчому і суду збагнути суть справи, проаналізувати характер і причини злочину, пізнати факти об'єктивної дійсності, що стосуються злочинного вчинку, відрізнити ці факти як докази серед інших фактів, що не стосуються справи, відокремити істотні для справи обставини від неістотних, випадкове від необхідного, і на основі дослідження цих фактів зробити обґрунтовані висновки в справі.

Оцінка доказів не тільки завершує доказування в кожній стадії судочинства, але і пронизує весь процес доказування, направляючи практичні дії по збиранню доказів.

Відштовхуючись у визначенні оцінки доказів як самостійного етапу процесу доказування стосовно окремого «вузлового» моменту розслідування (наприклад, судового розгляду) і як самостійної процесуальної категорії від характеру і значення прийнятих на її основі рішень у справі, Г. М. Рєзнік виходить з того, що пізнання у судочинстві здійснюється не тільки відповідними процесуальними засобами. Він підкреслює, що знання по справі можуть бути здобуті з непроцесуальних джерел (оперативні матеріали, повідомлення преси і т. д.), придбані оцінкою даних, що характеризують поведінку обвинуваченого і свідків при проведенні слідчих і судових дій. Ця пізнавальна діяльність відіграє важливу роль, іноді вирішальну, у розкритті злочину. На основі інформації, отриманої непроцесуальним шляхом, можуть висуватися версії, визначатися тактика проведення слідчих дій, намічатися шляхи і засоби виявлення нових доказів. Однак використання непроцесуальної інформації, пише автор, неприпустимо для обґрунтування процесуальних рішень у справі.

Кожний доказ по справі повинен бути оцінений щодо його допустимості, належності та достовірності.

Зміст оцінки доказів залежить від того, на якій стадії (при вирішенні питання про порушення справи, досудовому слідстві, попередньому розгляду справи суддею, судовому розгляді справи по першій інстанції, в апеляційній інстанції тощо) вона проводиться. Оцінка визначається: кількістю оцінюваних доказів і, отже, обсягом оцінюваної інформації; повнотою оцінюваної доказової інформації; характером і важливістю тих процесуальних рішень, що приймаються на основі результатів оцінки; характером і складністю тактичних рішень, що передбачаються за результатами оцінки, особливо в ситуації тактичного ризику; обсягом і характером майбутньої роботи по справи.

Отже, оцінка доказів та їх процесуальних джерел охоплює досить широке коло питань про всю сукупність обставин, що підлягають доказуванню по справі і становлять її предмет доказування. Виходячи з наведеного оцінку доказів та їх процесуальних джерел можна визначити таким чином.

Оцінка доказів та їх процесуальних джерел — це розумова діяльність особи, яка проводить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора і судді (суду), яка спрямована на пізнання фактів для встановлення істини по справі і що здійснюється в певних логічних формах відповідно до закону і право-розуміння за їх внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному й об'єктивному аналізі всіх обставин справи в їх сукупності, спрямована на встановлення достовірності та належності, допустимості й достатності доказів, їх взаємозв'язку і значення для вирішення питань, що становлять предмет доказування.

Проблеми при оцінці доказів під час фінансового розслідування є розгляд та виявлення підроблених документів тощо.

Яскравим прикладом є те як під час розслідуванні фактів внесення перекручених даних, наприклад в декларацію про доходи чи приховування доходів (прибутків) або інших об'єктів оподаткування типовими обставинами, що потребують встановлення, є: встановлення юридичного статусу суб'єкта злочину (фізична особа; фізична особа - підприємець без створення юридичної особи; юридична особа (підприємство, організація) ; чи пройшла вона державну реєстрацію).

Під час розслідування суб’єкти фінансового розслідування вирішують ряд поставлених питань:

1. чи повинна фізична особа чи підприємство (організація) сплачувати податки.

2. які види податків та інших обов'язкових платежів повинна сплачувати особа (фізична чи юридична).

3. чи має особа фізична чи юридична право на пільги при сплаті податків.

4. який порядок ведення бухгалтерського обліку та представлення звітності на підприємстві.

5. з якого моменту та яка фінансово-господарська діяльність здійснювалась платником податку.

6. протягом якого часу здійснювалось внесення перекручених даних в документи бухгалтерського обліку та звітності.

7. хто керував підприємством та ніс відповідальність за бухгалтерський облік в період перекручення відомостей в обліку та звітності.

8. хто безпосередньо причетний до скоєння злочину, хто його ініціатор?

9. ким, коли та при яких обставинах були виявлені факти приховування об'єктів від сплати податків.

10. які законодавчі та нормативні акти були порушені платником податків.

11. які об'єкти сплати податків були приховані та в якому розмірі.

12. який розмір податків, несплачених з прихованих об'єктів оподаткування, яка загальна сума несплачених податків

13. які заходи слід прийняти для відшкодування збитків.

14. який використовувався спосіб приховування об'єктом від оподаткування.

15. які обставини сприяли здійсненню злочину.

Досить часто виникають проблеми щодо доведення вини суб’єкта злочину, доведення хто саме вчинив (бухгалтер, керівник, чи бухгалтер за наказом керівника). Також вирішення питання щодо умислу чи то необережності дій суб’єкта злочину тощо.