Розділ 3. Фінансові злочини пов’язані з використанням фіктивних суб'єктів підприємництва

1. Поняття фіктивної фірми

Фіктивне підприємництво – узагальнений термін, під яким розуміється і законодавчо визначається поняття фіктивних підприємств, фіктивних комерційних фірм, інших видів організаційно-правових форм, передбачених Господарським кодексом України як суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), які спеціально створюються або придбаються (з реєстрацією в органах державної влади) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона.

Крім цього терміна, в наукових працях, у законах, підзаконних актах, а також в практичній діяльності правоохоронних (зокрема податкових) органів зустрічаються багато назв і термінів, під якими розуміються ряд підприємств-фіктивів, які здійснюють підприємницьку діяльність з порушенням окремих законодавчих норм, що регулюють фінансово-господарську діяльність. Така діяльність підприємств або прояви фіктивної підприємницької діяльності ними також вважається як фіктивна.

Так, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації зустрічаються терміни: „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми”, „віртуальні підприємства”, „лжепідприємства”, „псевдопідприємства”, „псевдофірми”, підприємства з „ознаками фіктивності”, „конвертаційні центри”, „транзитні фірми”, „офшорні та коралові підприємства” та інші назви, під якими розуміються фіктивні підприємства, які функціонують з метою прикриття незаконної діяльності, але за напрямами їх фіктивної діяльності, вкладається різний зміст і поняття.

У окремих законах і підзаконних актах, що торкаються питання оподаткування, у діловодства є також схожі назви: „фіктивні фірми,” „фіктивні структури,” „фіктивні суб’єкти підприємницької діяльності”, „фіктивна юридична особа” та інші, які вживаються як тотожні, але їх зміст не розкривається.

Отже, одночасно з законодавчим терміном „фіктивне підприємництво” існує ряд інших термінів і різновидів фіктивного підприємництва, які потребують вивчення і уточнення їх суті і змісту діяльності.

Цілком логічно, що термін „фіктивне підприємництво”, яке закріплене в Кримінальному кодексі України, поглинає всі інші похідні від нього назви, які широко поширені і вживаються в практичній роботі співробітниками правоохоронних органів. Але не можна не враховувати той факт, що під термінами „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви часто передбачається використання злочинцями для досягнення своїх злочинних задумів різних видів та організаційних форм підприємств (суб’єктів господарювання), а також використання підроблених засновницьких та інших документів від імені неіснуючих підприємств або використання підроблених засновницьких документів для укладання угод з іншими суб’єктами підприємницької діяльності від імені реально існуючих суб’єктів підприємницької діяльності, керівники яких не знають про використання реквізитів їх підприємства, фіктивними підприємствами, фіктивними фірмами та інше. Називають також і реально зареєстровані підприємства, які наряду із здійсненням основної підприємницької діяльності, зафіксованої в статутних документах, здійснюють заборонені види діяльності, на здійснення якої необхідні окремі дозволи державних структур (виготовлення та ремонт зброї, наркотичних речовин, лікарських препаратів тощо), або отримання ліцензій на виготовлення або реалізацію горілчаних, тютюнових та інших виробів тощо. Такі дії злочинців не підпадають під ознаки злочину ст. 205 Кримінального кодексу, оскільки вони передбачені рядом інших статей Кримінального кодексу України (ст. ст. 190, 202, 203, 222, 358, 366 та іншими).

Таким чином, незважаючи на багатозначність і широке використання термінів „фіктивне підприємництво”, „фіктивні підприємства”, „фіктивні фірми” та інші назви в практичній діяльності правоохоронних органів, законодавче визначення має тільки термін „фіктивне підприємництво”, а інші терміни не визначені через те, що за окремими напрямами господарської діяльності такі назви мають відмінності від встановленого кримінальним законодавством поняття фіктивності підприємств. Назви і терміни, які відмінні від кримінального поняття, що передбачає фіктивне підприємництво, необхідно або визначити і закріпити в окремих законодавчих актах або визнавати такими, які не відповідають змісту поняття фіктивності підприємств.

Щодо інших назв і різновидів фіктивного підприємництва і їх використання в злочинних схемах, то, як показує аналіз, злочинці найчастіше використовують зареєстровані фіктивні підприємства, які можна умовно класифікувати у два види:

1. Головні (основні) фіктивні підприємства з одноразовим або багаторазовим використанням.

2. Допоміжні (проміжні) фіктивні підприємства багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства – це підприємства, які в ланцюжку злочинних схем виконують головну роль із заволодіння товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ) або грошовими коштами, оскільки на них покладається основне завдання отримання неконтрольованого прибутку. Головні фіктивні фірми за своїм цільовим призначенням, структурною побудовою, терміном існування поділяються на два різновиди фіктивних СПД одноразового і багаторазового використання.

Головні фіктивні підприємства одноразового використання – це прості за організаційною структурою суб’єкти підприємницької діяльності, які спеціально створюються для здійснення конкретних цільових товарних операцій і отримання разового злочинного результату або використовуються з неповним циклом як конвертаційні центри. Такі групи фіктивних фірм отримали назви – „одноразові”, „цільові”, „конкретні”, „чорні”. Одноразові підприємства існують недовго – від кількох днів до 3–6 місяців, найдовше до 1,5 років (часто один податковий період). Їх ще називають „фірми-одноденки”, „одноразові”, „квартальні”, „проліски”, „фірми-метелики” „привиди”, „фантоми”, „ями”, „смітники” та інше. Для здійснення злочинного задуму основні одноразові фіктивні фірми можуть використовуватися самостійно або використовувати незначну кількість допоміжних фіктивних фірм. Вони мають порівняно невеликий обсяг коштів на своїх рахунках, можуть перебувати або не перебувати на податковому обліку, не звітують за податковими зобов’язаннями, не ведуть бухгалтерського і податкового обліку. Якщо вони використовуються як конвертаційні центри, то беруть невисокі послуги за переведення безготівкових коштів у готівку і укриття злочинної діяльності.

Основна мета використання одноразових фіктивних підприємств може бути багатоцільова – це приховування від сплати податків у випадках контрабандного ввозу товарів або несплати митних платежів на рахунок держбюджету при проведені „фіктивного” експорту; укладання „фіктивних” угод з реальними СПД; ухилення від сплати податків шляхом переведення безготівкових коштів у готівку, розкрадань ТМЦ при роздержавленні власності; здійснення шахрайських дій по заволодінню ТМЦ і грошових коштів інших СПД, держави, банку чи грошових коштів громадян, здійснюючи при цьому інші протизаконні дії; приховування фактів заняття забороненими видами господарської діяльності.

Головні фіктивні підприємства багаторазового використання – це складні за організаційною структурою і широким спектром послуг суб’єкти підприємницької діяльності, з повним циклом використання, які за своїм територіальним охопленням отримали назви „масштабні”, „розгорнуті”, „багаторазові”, офіційно мають назви – „конвертаційні центри”, „конвертори” або „конверти”.

Такі фіктивні підприємства часто об’єднані в ряд фірм – конвертантів, які створюються, як правило, при деяких банках. В одних випадках банки можуть виступати організаторами схем, в інших – зв’язаним кільцем злочинної схеми, яка побудована на використанні декількох фіктивних підприємств і ковертаційного центру з метою проведення незаконної конвертації та вчинення інших корисливих злочинів.

Внутрішня організаційна структура конвертаційного центру складна і багатоступінчаста. Вона формується з стійкого організованого злочинного угруповання з чітким розмежуванням обов’язків його учасників. Конвертаційний центр складається з керівної верхівки (організатора), координатора (дилерів), низових ланок (диспетчера, касира, посильного) та мережі постійних клієнтів. Очолюють таку діяльність, як правило, добре підготовлені економічно, юридично та організаційно ділки, які мають корупційні зв’язки з владними структурами і банківськими установами або є їх представниками. Вони забезпечують через спеціально відібраних осіб реєстрацію фіктивного СПД і відкриття розрахункових рахунків на підставних осіб і здійснюють їх прикриття від правоохоронних органів діяльності, яка пов’язана з незаконною конвертацією.

Небезпечність незаконної конвертації характеризується тим, що вона є базисом, а також передумовою для існування інших способів, за допомогою яких здійснюються інші злочини перш за все ухилення від сплати податків іншими легальними СПД. З цією метою, в одному банку (або в кількох) може створюватися сітка розрахункових рахунків відкритих, як правило, на підставних осіб, які пов’язані у довготривалу діючу мережу фіктивних фірм і банківських установ. Крім того, можуть створюватися декілька фіктивних (офшорних, коралових) фірм з відкриттям розрахункових рахунків в офшорних зонах за кордоном (для розміщення безтоварної іноземної валюти за межами України, для подальшого переводу в готівкову вільноконвертовану валюту). З цією метою підготовляються і відкриваються так звані „вікна” на кордоні (для ввозу (чи вивозу) контрабандним шляхом готівкової валюти), це розширює коло постійних „клієнтів”. Така діяльність забезпечуються широкою дилерською мережею в різних регіонах України. Для таких фірм незаконна конвертація – основний спосіб одержання прибутку.

Заінтересованість банківських установ у відкритті розрахункових рахунків фіктивних фірм обумовлена тим, що за проведення операцій з вилучення грошей із рахунків клієнтів здійснюється легально. Банки можуть внаслідок цього отримати значну винагороду, розмір якої прямо пропорціональний обсягу операцій по їх рахунках. Фіктивне підприємство за короткий період свого існування може провести через свої банківські рахунки в середньому від 3 до 5 млн. гривень.