6. Непрямі методи доказування заниження бази оподаткування

“Непрямі методи визначення сум податкових зобов’язань платників податків” – це методи відстеження операцій господарської діяльності платника податків та/або діяльності фізичних осіб, які базуються на отримані інформації з джерел, до яких не входять звіти, декларації та інші документи, які надає платник податків, з метою визначення вірогідного доходу і розміру податкових зобов’язань.

Під непрямими методами визначення об’єктів оподаткування потрібно розуміти комплекс заходів, що здійснюються податковими органами, спрямованих на:

– отримання детальної інформації щодо господарської діяльності платника, яка свідчить про наявність у об’єкта оподаткування певних податків, з інших, ніж його звітність, або бухгалтерські документи, джерел;

– ретельний аналіз і вивчення здобутих відомостей;

– розрахунок дійсних податкових зобов’язань на підставі здобутих і проаналізованих відомостей;

– залучення платника до сплати відповідних податків.

Джерелами такої інформації можуть виступати:

– рух коштів по рахунках банківських установ;

– аналіз банківських депозитів;

– результати зустрічних перевірок третіх підприємств;

– відомості постачальників або споживачів;

– результати вивчення ринкової кон’юнктури;

аналіз показників діяльності платника залежно від галузі господарства, в якій він працює;

– вивчення руху коштів на рахунках фіктивних підприємств.

При перевірці непрямими методами використовуються факти і докази, що безпосередньо не вказані у документах, які платник надає для підтвердження даних податкової декларації. Це вимагає:

• ретельного й уважного обстеження діяльності платника, пов’язаної зі сплатою податків;

• уважного використання інформації, яка відсутня у декларації та бухгалтерських і супроводжуючих записах, книгах, звітах платника податків;

• надання певної уваги інформації від третіх осіб.

Доцільність використовування непрямих методів вбачається за таких обставин:

– документи, необхідні для перевірки платника, відсутні або якість бухгалтерського та податкового обліку незадовільна;

- дохід, що задекларовано, не відповідає рівню життя засновників підприємства;

- дохід, що задекларовано, не відповідає господарчій діяльності платника податків;

– платник постійно звітує про збитки або незначний дохід протягом тривалого часу;

– більшість операцій здійснюється за готівку.

У Податковому кодексі України непрямі методи запропоновано застосовувати в разі, коли:

– платник податків проводить підприємницьку діяльність без державної реєстрації як суб’єкт підприємницької діяльності;

– платник податків не подав у встановлені строки податкову декларацію і не веде обліку або не подає визначені законодавством первинні документи;

– у платника податків наявні активи, за якими платник податків не має документального підтвердження джерел походження коштів або майна, використаних для придбання таких активів;

– платником податків понесені витрати, за якими платник податків не має документального підтвердження джерел походження активів, використаних для здійснення таких витрат;

–виявлено факт недостовірності даних, повідомлених платником податків, щодо джерел походження коштів, майна або інших активів.

В той же час, заниження бази оподаткування не можна кваліфі­кувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об'єкта опо­даткування. (ст.53 ПК України)

У ході аналітичної роботи щодо встановлення фактів податкових правопорушень співробітниками податкової міліції можуть бути використані різні методи аналізу змісту фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва: метод економічного аналізу; метод розрахунку грошових надходжень (базується на аналізі руху грошових коштів на поточних рахунках та в касі суб'єкта підприємництва); метод контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності (є найбільш інформативним засобом про зміст та характер діяльності платників податків); метод аналізу інформації; метод товарних потоків; метод м'якого моделювання; експертний метод; структурний метод та інші.

Про приховування фактичних обсягів виробництва продукції можуть свідчити: дані, отримані від постачальників, про відвантаження пляшок (пробок) для розливу алкогольних напоїв; комплектуючих для виготовлення автомобілів; кількість отриманих акцизних марок; видані векселі тощо.

Найбільш ефективним засобом для виявлення обставин вчинення злочину та його слідів є реконструкція отриманих доходів.

Одним із напрямів аналітичної роботи податкової міліції є також порівняння результатів виробництва суб'єктів підпри­ємництва, які займаються аналогічною діяльністю.

Використовуючи напрацювання вчених-процесуалістів та беручи до уваги вказані вище вимоги, можна дати таку класифікацію непрямих доказів:

1. Залежно від елементів предмета доказування, непрямі докази поділяються на ті, які встановлюють:

а) подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

б) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

в) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують чи обтяжують покарання;

г) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

У цьому випадку важливо розуміти те, що за допомогою непрямих доказів не безпосередньо визначають вказані елементи предмета доказування, а певні проміжні факти, які дають змогу встановити ці елементи.

2. Залежно від характеру фактів, які встановлюються:

а) непрямі докази, які встановлюють позитивні факти (наявність тієї чи іншої суттєвої для кримінальної справи обставини);

б) непрямі докази, які встановлюють негативні (заперечувальні) факти (відсутність певної обставини, існування якої припускалось). При цьому негативний факт замінюють в ході доказування позитивним фактом. Обвинувачений, стверджуючи, що він не був в момент вчинення злочину на місці його вчинення, доводить тим самим, де він знаходився в цей момент, і це вже носить характер доказування позитивного факту.

3. Залежно від структури доказування проміжного факту: а) двохступеневі; б) трьохступеневі; в) багатоступеневі.

4. Залежно від виду системи непрямі докази поділяють на:

а) послідовні. Сюди входять непрямі докази, які встановлюють ланцюг висновків, що будуються шляхом встановлення одного проміжного факту, згодом іншого, та забезпечують взаємозв’язок проміжного факту із предметом доказування.

б) підкріплювальні. Їх формують докази, що взаємно підкріплюють один одного та утворюють певну сукупність, що забезпечує одержання достовірного висновку.

в) субсидіарні. Йдеться про ті непрямі докази, що посилюють чи послаблюють значення того чи іншого побічного (проміжного) факту за певних умов у конкретній кримінальній справі.

г) виключення несумісних фактів. Сюди належать непрямі докази, які спростовують несумісні, конкурентні версії, унеможливлюючи неправильні висновки при доказуванні у кримінальній справі.