Філософія байок Григорія Сковороди

Про потрібність праці і неповагу до марнотратства:

ПСИ

У селі в господаря жили два пси. Довелось якось повз ворота проїжджати незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник із очей, та й повернувся до двору.

— Що це тобі дало? — спитав другий собака.

— Принаймні не так нудно,—відповів той.

— Але ж не всі, — сказав розумніший, — переїжджі такі, щоб їх обов'язково мати за ворога нашому господареві. Коли б так, то і я б повинності своєї не залишив, хоч іще з минулої ночі в мене пошкоджена вовчими зубами нога. Собакою бути — це річ непога­на, а от даремне брехати на кожного — зле.

Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору.

٭٭٭

Кожна людина повинна плекати в собі і мудрість, і розвивати здібності, і берегти надбання свого народу. Такі думки навіює байка:

Ворона й чиж

Неподалець від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці і співав Чиж. Поблизу нього крякала собі й Ворона, та бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала:

— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?

— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.

— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.

— О, коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тоді ти сама справж­нісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб'ячий.

Сила. Серце і звичаї людські мають свідчити, хто він такий, а не зовнішні якості. Дерево по плодах пізнається.

٭٭٭

У цій байці мислитель розкриває свою головну ідею спорідненої праці. Кожна людина повинна займатися тією справою, до якої є здібності і лежить душа:

Жайворонки

Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо скінчила з великим шумом та грюком на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька:

— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша і найсильніша з усіх птиця...

— А чому тобі так здалося, синку? — спитався старий.

— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму та грому ніколи не бачив.

— Коханий мій синку! — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець... Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:

Не той орел, що високо літає, А той, що легко сідає...

Сила. Багато хто не за призначенням починає велике діло, та погано кінчає. Всякій справі є печаттю добрий намір та кінець.

٭٭٭

У цій байці поет зневажає пихатість і схильність до матеріального достатку, а схиляється перед розумом:

Голова і тулуб

Тулуб, зодягнутий у розкішну, франтовиту, з дорогими прикрасами одіж, величався перед Головою і дорікав їй тим, що на неї і десятої частки не припадає з того багатства, яке має він...

— Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі обійтися таким малим, як це можу я, — відказала Голова.

Фабулка ця для тих, хто честь свою поклав на самій пишноті.

٭٭٭

Філософ прагне звернути увагу на те, що кожна людина повинна займатися тим, що близьке її серцю: