Становлення світогляду української людності і формування філософії в епоху Київської Русі хіі – хіv ст.

Свідомість давнього слов‘янства формується під впливом язичеської релігії і зумовлена способом праці, а саме: осілим хутірним землеробством. В основі ще до офіційного впровадження християнство теж проникає на території східних слов‘ян і впливає на світоглядні процеси.

В основі свідомості слов‘ян лежить прадавня філософія. Ще у матріархальну добу в міфології ми бачимо пару богинь – Ладу і Лелю (матір і дочку). Це боги прадавнього культу природи, що оживляє і відроджує землю.

Мали місце в міфології і образи героїчні, так міф про небесного коваля Свагора – “батька соня” й “творця вогню”.

Серед сил, що впливають на життя людини, були “хмарогонителі” (ті, що впливали на погоду), “чародії”, “потворники” (знахарі), “кощуни” – це своєрідні “ідеологи”, які складали і виконували кощуни (міфи). Головним персонажем був Кощій (Кащей) – володар кощного (потойбічного) світу. Перемога над ним розпочинала весняне царство.

Пізніше розповсюджуються билини.

Отже, вся праслов‘янська міфологія сприяла утвердженню єдності людини і природи. Величі людської праці.

На землях сучасної України переважала патріархальна родина, самостійна в своїй праці на землі. Звідси властивий українському національному характеру індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, повага до окремого індивіда та його свободи, гостре неприйняття деспотизму.

Це відбивається у перевазі екзистенціальних мотивів в українській філософії. Характерний також антеїзм (від імені давньогрецького героя Антея, котрий черпав свою силу в постійному зв‘язку з матір‘ю-землею).

Заслуговує також на увагу, що тривале проживання на межі ворожого кочового степу виробило в українцях специфічне “екзістенціально-межлве” світовідчуття, життєлюбність, поетичне, лірично-пісенне сприйняття природного та соціального оточення, пріоритет “серця” над “головою”. Тим то світоглядні орієнтації українців не просто екзистенціальні, а екзістенціально-кордоцентричні (від латинського “серце”).

В епоху Київської Русі в основі філософської думки лежить платонівський мотив “любомудрія”, тобто “софійне” розуміння філософського знання. Києворуська думка наполегливо шукає посередника між природним і духовним світом істини. Ними стають Діва Марія, архангел Михаїл та ін.

На кінець ХІІ століття виникають два політичні центри: Галицько-Волинське та Володимиро-Суздальське князівства. Пізніше ці території зазнають гноблення з боку татар, литовської держави, але на території сучасної України зберігається і культура, і розвиток наукової думки.

В ХІV-ХV століттях в Україні поширюється агтографічна література (від грецького “святий”) – “життя святих”, розповсюджуються цілі збірники.

Це зумовлене сприйманням “не справжності” і “тлінності” земного диття. В цих творах святий бореться зі злом і вибирає будь-якою ціною добро.

В Україні також поширюється ідея неоплатонізму. Вона представлена вченнями:

• ісихазм (від грецького “спокій”) – в основі лежить ідея безпосереднього єднання людини з Богом, що досягається заглибленням людини в свій внутрішній світ;

• на території України виникають братства і братські школи, які сприяють утвердженню суто українських філософських поглядів. Видатними полемістами і філософами в Україні були:

Герасим Смотрицький,

Лаврентій Зазалій,

Іван Вишенській.

В центрі їх уваги людина, але людина духовна.