21

Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж

Циклова комісія соціально-економічних дисциплін

Методичні рекомендації

з дисципліни «Основи філософських знань»

по вивченню теми «Філософська думка в Україні»

Розробила доцент, кандидат політичних наук Деркач Ж.В.

Черкаси

У ході вивчення даної теми, студентам доцільно звернути увагу на ряд особливостей розвитку філософської думки в Україні:

- філософські ідеї зароджуються в Київській Русі і центром їх формування стають монастирі і храми християнства, які несуть і основи нової духовної культури;

- християнський характер проявляється в українській філософії протягом усього середньовіччя і далі в добу Нового часу;

- уже в ХVІІ ст. проростають, а в ХІХ ст. міцніють і перетворюються в філософську систему екзістенціальні ідеї людського буття і українського соціуму.

Загальний огляд витоків і напрямків розвитку філософії в Україні

Свідомість давнього слов‘янства формується під впливом язичеської релігії і зумовлена способом праці, а саме: осілим хутірним землеробством. В основі ще до офіційного впровадження християнство теж проникає на території східних слов‘ян і впливає на світоглядні процеси.

В основі свідомості слов‘ян лежить прадавня філософія. Ще у матріархальну добу в міфології ми бачимо пару богинь – Ладу і Лелю (матір і дочку). Це боги прадавнього культу природи, що оживляє і відроджує землю.

Мали місце в міфології і образи героїчні, так міф про небесного коваля Свагора – “батька соня” й “творця вогню”.

Серед сил, що впливають на життя людини, були “хмарогонителі” (ті, що впливали на погоду), “чародії”, “потворники” (знахарі), “кощуни” – це своєрідні “ідеологи”, які складали і виконували кощуни (міфи). Головним персонажем був Кощій (Кащей) – володар кощного (потойбічного) світу. Перемога над ним розпочинала весняне царство.

Пізніше розповсюджуються билини.

Отже, вся праслов‘янська міфологія сприяла утвердженню єдності людини і природи. Величі людської праці.

На землях сучасної України переважала патріархальна родина, самостійна в своїй праці на землі. Звідси властивий українському національному характеру індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, повага до окремого індивіда та його свободи, гостре неприйняття деспотизму.

Це відбивається у перевазі екзистенціальних мотивів в українській філософії. Характерний також антеїзм (від імені давньогрецького героя Антея, котрий черпав свою силу в постійному зв‘язку з матір‘ю-землею).

Заслуговує також на увагу, що тривале проживання на межі ворожого кочового степу виробило в українцях специфічне світовідчуття, життєлюбність, поетичне лірично-пісенне сприйняття природного та соціального оточення, пріоритет “серця” над “головою”. Тому світоглядні орієнтації українців не просто екзистенціальні, а екзістенціально-кордоцентричні (від латинського «kordo» - «серце»).

В епоху Київської Русі в основі філософської думки лежить платонівський мотив “любомудрія”, тобто “софійне” розуміння філософського знання. Києворуська думка наполегливо шукає посередника між природним і духовним світом істини. Ними стають Діва Марія, архангел Михаїл та ін.

На кінець ХІІ століття виникають два політичні центри: Галицько-Волинське та Володимиро-Суздальське князівства. Пізніше ці території зазнають гноблення з боку татар, литовської держави, але на території сучасної України зберігається і культура, і розвиток наукової думки.

В ХІV-ХV століттях в Україні поширюється автографічна література “життя святих”, розповсюджуються цілі збірники. Це зумовлене сприйманням “не справжності” і “тлінності” земного життя. В цих творах святий бореться зі злом і вибирає будь-якою ціною добро.

В Україні також поширюється ідея неоплатонізму. Вона представлена вченням ісихазм (від грецького “спокій”) – в основі лежить ідея безпосереднього єднання людини з Богом, що досягається заглибленням людини в свій внутрішній світ;

На території України виникають братства і братські школи, які сприяють утвердженню суто українських філософських поглядів. Видатними полемістами і філософами в Україні були Герасим Смотрицький, Лаврентій Зазаній, Іван Вишенський. В центрі їх уваги людина, але людина духовна.

ХVІ-ХVІІ століття в Україні характеризується поширенням освіти, створенням своєї науки. Україна стає осередком і кузнею мислителів, що стали відомими далеко за її межами. Центрами науки стали Острозький культурно-освітній центр і Києво-Могилянська Академія.

Острозький культурно-освітній центр заснований в м. Острозі князем Костянтином Острозьким у 1576 році. Першим ректором був Г.Смотрицький. до центру входила друкарня, створена Іваном Федоровим, основне місце належало греко-слов‘янській школі (вивчалась латинська, грецька, слов‘янська мови, граматика, арифметика, риторика, логіка). Острозький центр – перша спроба створити вищий навчальний заклад в Україні, але, на жаль, він перестає існувати в 1636 році.

Києво-Могилянській колегіум створений у 1632 році, а з 1701 року – Києво-Могилянська Академія. Це перший вищий навчальний заклад у східних слов‘ян. Навчання будувалося за класичною схемою. Вивчалось “сім вільних наук” (граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія, музика). Серед професорів академії – Феофан Прокопович, Лазар Баранович, Георгій Косинський.

Для філософських поглядів характерна екзистенціальність і формується раціоналістично-натуралістична лінія.

В цілому слід визначити, що до 1654 р. (фактично приєднання України до Росії) в Україні було 24 друкарні, лише на півночі України одна школа припадала на 746 душ населення. Отже, освітній ґрунт України сприяв формуванню стійких, чітко визначених філософських поглядів.

Засновником української класичної філософії є Григорій Савович Сковорода (1722-1794 рр.).

В цілому ХVІІІ століття для української науки є одночасно дуже складним. З 1720 року забороняється друкування книг, 1763 – заборона викладання українською мовою, в 1775 р. – знищується Запорізька Січ. Але філософська наука збереглась, зберегла свої традиції і продовжувала плин своїх ідей в творчості як вчених, так і письменників уже в ХІХ столітті.