10. Наука і невпорядкованість

Навіть наука, хоч вона, безперечно, і стоїть на об’єктивності реального (що мала б твердо її підпирати), і та була затягнута у вир. Звичайно, вся її діяльність, усі її дослідження нерозривно пов’язані з раціональністю й експериментом, що за /225/ своєю природою є надійними поручнями. Але вибір нею предметів зацікавлення не можна вважати випадковим.

Тож які нові напрямки обрала вона останнім часом для себе? Дослідження проблем складності, невпорядкованості, «хаосу» заполонили всю сферу наукового пошуку, включаючи сюди й математику, як ми побачимо детальніше далі, в Третій частині. Вони поставили під сумнів давні наукові фундаментальні цінності, порядок і простоту. Ці нові поняття, і передусім поняття невпорядкованості, хіба не мають вони неґативну конотацію? Внаслідок занурення в невизначеність, яка позначила початок нашого сторіччя, ми, виходить, прийшли до деконструкції наукових цінностей минулого. Читач може звернутися до тексту П’єра Тюїльє, що завершує параграф, присвячений фізиці в розділі першому Третьої частини, тексту, який ілюструє це перекидання з ніг на голову декотрих із цих цінностей.

11. Підсумки: занепад Заходу

Крах великих синтетичних теорій. Ера порожнечі. Криза культури і навіть науки. Все це дає підстави погодитися з висновком Корнелія Касторіадіса, психоаналітика і філософа, автора праці «Бюрократичне суспільство», про занепад західної культури, приреченої на порожнечу змісту та на випробування свободою, що стає нестерпним мірою того, як уже не знаєш, що робити з цією свободою. Що вона означає в нашому світі? «Чистий образ порожнечі», який із жахом споглядає сучасна людина. Неспроможний суб’єкт здатний лише втікати від своєї долі та від її конечності. «Найвища істина сучасного західного суспільства — це розпачлива втеча від смерті, спроба заплющити очі на нашу смертність, що досягається в тисячу способів: скасуванням жалоби [...], підготовкою психологів, навчених опікуватися вмирущими, висилкою старих людей тощо» 1. Якщо «мудрість» полягає в тому, щоб приймати співіснування з небуттям і смертю, щоб дивитись у очі нашій конечності, то можна сказати, що Захід явно виражає свій занепад і свою руїну, деґрадацію своїх цінностей через свою цілковиту неспроможність реально дивитися на своє буття-у-світі.

1 С. CASTORIADIS. «Le delabrement de l’Occident», in «Esprit», decembre 1991, p. 43. /226/

Констатація цього факту, отже, свідчить про подвійну поразку: поразку свободи, яка не вміє більше творити і в своїй безпорадності вдається до узагальненого конформізму, майже завжди пов’язаного з грішми та владою, в найповерховішому значенні цього терміна; і поразку «мудрості», неспроможної прямо дивитись на наше «буття-для-смерті». Що ж тоді залишається? Цілковита втрата всякого смислу, необмежене зростання споживацького інтересу, нажахана втеча від голих знаків порожнечі.

Криза культури, криза освіти, занепад суспільства, де панує нонсенс, перетворення свободи на голий знак порожнечі — як розуміти всі ці розмаїті зміни і ці кризи, ці численні розлами і розриви? В наступному розділі зроблено спробу прояснити зміст цієї сучасності, затягнутої густим туманом.