Частина друга розриви і перетворення

ВСТУП

У кінці 50-х років значні зміни — теоретичні та філософські, звичайно, але й технологічні — потрясли нашу культуру. В той час, як виникає і дуже швидко розвивається складна система найдосконаліших засобів комунікації (інформатика тощо), культурний краєвид змінюється, ідеології, надумані системи та месіанські утопії відступають. Після пророчих закликів та утопічних синтезів настав період «низької води у водоймах міфологій». Марксизм, який протягом тривалого часу був «неперевершеною філософією нашого часу», зникає з обрію думки. Чи взагалі залишилося місце для філософії в нашому сучасному світі?

Що відбувається нині з людською духовністю, з життям інтелекту? Внаслідок технічного та соціального поступу сучасне дозвілля й масова культура заполонили повсякденне життя, і цей процес супроводжується розпадом традиційних цінностей, розривами, які особливо впадають у вічі у сфері освіти. Ці зміни ведуть, на думку декотрих, до так званої «ери порожнечі», того нового простору, того «суспільства видовищ», де комунікації, мода, розваги та втіхи підіймуться до найвищого рівня, принаймні в суспільній уяві. В царині науки невпорядкованість, випадковість, складність, індетермінізм — усі ті явища, які наука досі відкидала як аномалії, спричинені недостатністю наших засобів, — здійснюють бурхливий наступ і заполоняють арену пізнання; марґінальні та екзотичні явища привертають до себе головну увагу дослідників.

Може, ми повертаємося до «варварства»? Може, це агонія нашої культури? Такі запитання виникають у багатьох мислителів, які ставлять дуже похмурий діагноз нашій культурній еволюції.

Крах великих синтезів. Ера порожнечі. Криза культури: щоб краще зрозуміти ці розлами, ці розриви і ці потрясіння, треба, з погляду здорової логіки, звернутися до нігілізму, цієї хвороби /187/ нашого часу. Наша епоха спостерігає безпрецедентну кризу основ: ера «абсолютних істин» відійшла в небуття.

Перший розділ буде присвячено опису симптомів, які свідчать про глибокі зміни нашого часу. Розділ другий приділяє більше уваги безпосередньо самій хворобі, тобто нігілізмові, головній нашій кризі — кризі основ знання.

Розділ перший

СИМПТОМИ

Вторгнення світу речей, нехтування філософії з переносом уваги на науки про людину, занепад «метаоповідей» та великих доктринальних синтезів, зокрема марксизму, прагнення до розваг і, нарешті й передусім, криза культури, — усе це симптоми краху цінностей, які досі посідали панівне становище.

1. Атмосфера: «Речі»

«Око спочатку ковзало по сірому трипу довгого коридора, високого й вузького. У стіну були вроблені шафи зі світлого дерева з блискучими мідними обковками».

Так починається оповідання Жоржа Перека «Речі» (1965 p.), в якому автор з дивовижною проникливістю передає атмосферу і звичаї своєї доби: ця «історія шістдесятих років» перекладає на мову художньої літератури науку соціологічного аналізу, як повідомлялося на рекламному аркуші, вкладеному в книжку. Описуючи повсякденне життя молодого подружжя, Сильвії та Жерома, вихідців із середнього класу, а також те, як уявляють двоє його героїв щастя, автор цього твору змальовує не менш переконливо, ніж якби він написав теоретичний аналіз, ґрандіозні зміни, що сталися наприкінці п’ятдесятих років.

Хіба щастя віднині не пов’язуватиметься з речами, які ти собі придбав? Жан Бодріяр через три роки розповідатиме нам про «Систему об’єктів», ставлячи собі за мету дослідити процес неймовірного розповсюдження предметів сучасної міської цивілізації. Розважливий і критично настроєний мислитель міг би заперечити і письменникові, і соціологові, що споживання «об’єктів» та «речей» є невід’ємною характеристикою всякої цивілізації. Але в нашому високорозвиненому індустріальному суспільстві вони, очевидно, створюють нову міфологію й утворюють цілий ліс «знаків», про які й говорить нам Бодріяр. Споживання об’єктів /189/ або речей перетворюється на маніпулювання знаками. Трохи далі читач ознайомиться з уривком із твору Перека і помітить, що в уявному описі інтер’єру молодого подружжя все переходить у чисті знаки. Жером і Сильвія, самі по собі, не існують. Вони утворюють таку собі споживацьку єдність, чисту матрицю проекту, який накладається на цілу низку послідовних об’єктів і там, зрештою, матеріалізується.

Атож, «Речі» провіщають появу нового світу, описують розрив, розлам; речі відтепер стають знаками; але знаками чого, запитаєте ви? Правду кажучи, знаками нічого, знаками порожнечі, знаками зяяння, позбавленими всякого змісту. Неймовірно збільшуючи кількість об’єктів, ми просто втягуємо себе в процес розмноження, якому немає кінця.

Щоб увійти в шістдесяті роки, подаємо текст — початковий уривок з роману Жоржа Перека.

РЕЧІ

«Погляд спочатку ковзав по сірому трипу довгого коридора, високого і вузького. У стіну були вроблені шафи зі світлого дерева з блискучими мідними обковками. Три гравюри, на одній з яких був зображений Тандерберд, переможець Епсома, на другій — колісний пароплав «Віль-де-Монтро» з лопатями, на третій — паротяг Стефенсона, вели до шкіряної портьєри, утримуваної на великих кільцях чорного дерева з прожилками, — вона ковзала від одного доторку. Трип там переходив у майже жовтий паркет, почасти прикритий трьома злинялими килимами.

Це була вітальня, завдовжки приблизно сім метрів, завширшки — три. Ліворуч, у такому собі алькові, стояв великий диван, обтягнутий чорною шкірою, з двома книжковими шафами світлого вишневого дерева обабіч, де книжки лежали стосами, складені абияк. Увесь простір стіни над диваном займала старовинна морська мапа. За низеньким столиком під молитовним килимком, прибитим до стіни трьома мідними цвяхами з великими головками і завішеним шкіряною портьєрою, стояв перпендикулярно до першого ще один диван, вкритий світло-брунатним оксамитом, а за ним — невеличка мебля на високих ніжках, пофарбована темно-чорним лаком і прикрашена трьома етажерками, на яких були виставлені всілякі дрібнички: агати та самоцвіти, обточені у вигляді яєць, табакерки, цукерниці, яшмові попільнички, перламутрова мушля, /190/ срібний кишеньковий годинник, гранована ваза, кришталева піраміда, мініатюра в овальній рамочці. Ще далі, за дверима, оббитими дермантином, на полицях, поміщених одна над одною й у вигляді кута, стояли скриньки та грамплатівка біля закритого електрограмофона з чотирма блискучими кнопками з прикрашеної мереживом сталі, над яким висіла гравюра, де був зображений «Великий святковий парад на площі Каруселі». За вікном, обрамленим біло-брунатними шторами з полотна, витканого в стилі жуї, виднілося кілька дерев, крихітний скверик, глухий завулок. Біля секретера, заваленого паперами, пеналами, стояло невеличке плетене крісло. На підставці стояв телефон, там-таки лежав записник у шкіряній оправі й блокнот. Далі, за ще одними дверима, після обертової книжкової шафи, низенької і квадратної, на якій стояла декорована голубими тонами циліндрична ваза з жовтими трояндами і над якою нависало видовжене люстро, оправлене в акацієву раму, вузький стіл з двома обтягнутими картатою тканиною лавами обабіч знову підводив нас до шкіряної портьєри».

Жорж ПЕРЕК «Речі’. (Georges PEREC. «Les Choses», Julliard, 1965, pp. 11 — 12).