Лімбічна система мозку.

Лімбічна система – система утворень, яка протиставляється, у певному смислі, новій корі - неокортексу.

Неокортекс, в основному, відповідає 1)за просторово-часові взаємовідносини організму з навколишнім середовищем, 2)за формально-логічне мислення і стерео-гностичні здібності.

Лімбічна система відповідає за: 1)емоційний настрій; 2)спонукання до дій, тобто за емоції і мотивації; 3)за процеси навчання і запам’ятовування; 4)довершення пристосування організму до мінливих умов існування; 5)детермінацію властивої для суб’єкту діяльності, за рахунок надавання інформації, яку він сприймає, того особливого, особистісного значення.

При враженні лімбічної системи пристосувальні здатності й емоційне реагування порушуються і поведінка стає неадекватною.

До найбільш значущих коркових утворень лімбічної системи відносять: 1)гіппокамп; 2)парагіппокампову звивину; 3)поясну звивину разом з 4)під-мозолистою звивиною (або полем); 5)філогенетично старі структури нюхового мозку

До найбільш значущих її підкоркових утворень, зокрема, відносять: 1)мигдалину; 2)гіпоталамус.

Зв’язки лімбічної системи різноманітні і численні: 1)міцні реціпрокні зв’язки між гіпоталамусом та іншими утвореннями системи, між усіма її утвореннями; 2)через мамілярні тіла і гіпоталамус система зв’язана з лімбічною зоною середнього мозку; 3)з новою корою система поєднана у зонах лобної і скроневої кори: скронева зона відповідає за передачу інформації від зорової, слухової і сомато-сенсорної нової кори до мигдалини і гіппокампу; лобна - є імовірним регулятором діяльності лімбічної системи. Зі всієї нової кори лише ці дві зони безпосередньо зв’язані з гіпоталамусом.

Гіпоталамус: а)містить цілий ряд найважливіших регуляторних центрів – 1.вищих підкоркових центрів вегетативної системи 2.центрів задоволення, ярості та незадоволення 3.голоду(вентро-латеральне ядро) і насичення(вентро-медіальне ядро) 4.спраги (супраоптичне, паравентрикулярні ядра) 5.терморегуляції 6.ціркадіанного біоритму (сон-бадьорість); б)функціонує як ендокринна залоза, що виробляє нейро-регуляторні тропні (регулюють вироблення інших гормонів) та ефекторні (регулюють стан клітин організму) гормони.

Вважають, що у гіпоталамусі знаходяться фіксовані програми складних природжених поведінкових актів, які реалізуються при подразненні його відповідних центрів при повному вегетативному забезпеченні. Припускають, що фіксовані програми здатні активуватися як вищими центрами, так і сигналами від рецепторів, а також гуморальними сигналами (дорече, у самому гіпоталамусі присутні певні рецептори і відсутній гемато-енцефалічний бар’єр).

Сам гіпоталамус як складова надходить до лімбічної системи мозку, яка відіграє суттєву роль у регуляції сталості внутрішнього середовища та реалізації і регуляції мотивованої поведінки і емоцій

Зараз вже добре відомо, що електричне подразнення мікро-ділянок гіпоталамусу за допомогою мікро-електродів супроводжується у тварин типовими поведінковими реакціями, які майже так же різноманітні, як і природні видоспецефічні типи поведінки конкретної тварини. Найважливіші з таких реакцій – 1)оборонна поведінка і уникання, 2)харчова (пиття), 3)статева поведінка і 4)терморегуляторні реакції. Всі ці поведінкові комплекси забезпечують виживання особі і виду. До складу таких поведінкових реакцій відносять 1)сомато-моторний 2)вегетативний і 3)гормональний компоненти. Наприклад:

1)Оборонна поведінка кішки (подразнення каудального гіпоталамуса). Кішка шипить випускає кігті, вигинає спину (сома то-моторний компонент); дихання стає частішим, АТ зростає, зіниці розширюються (вегетативний компонент); у кров викидаються адреналін і кортикостероїди (гормональний компонент).

При подразненні близьких, але різних ділянок гіпоталамусу можна викликати різновиди оборонної, агресивної поведінки: афективну агресію (атаку з ярістю), холоднокровний напад – більш типовий для хижака, який без необхідності не прибігає до агресивної демонстрації (якщо це не боротьба за першенство, за територію). Характерно, що, як правило, такі напади (як агресивний, так і холоднокровний) при подразненні відповідних гіпоталамічних зон не супроводжуються харчуванням – навіть тоді, коли жертва знаходиться у зубах кішки.

2)Навпаки, подразнення більш дорзальних зон гіпоталамусу, яке викликає харчову поведінку – пошук їжі, споживання її – супроводжується споживанням навіть нехарчових предметів і навіть тоді, коли тварина сита.

Мигдалини.Встановлено, що у скронево-амігдалярній системі містяться важливі нервові утворення, які відповідають за співставлення складної інформації, що поступає у мозок, з інформацією, що вже накопичена у процесі життєвого досвіду, внаслідок чого інформація набуває певної значущості і, через мигдалину, запускає ті емоційні поведінкові реакції, які опинилися корисними у аналогічних умовах.

Двобічне руйнування мигдалин у мавп. При двобічному руйнуванні мигдалин у тварин, що перебувають на волі і тварин, яких тримають у неволі, спостерігаються наслідки з досить помітними відмінностями. Амигдалектомовані мавпи, що перебивають на волі, уникають спілкування зі членами групи і виглядають стурбованими і невпевненими в собі. Агресивні тварини стають довірливими і спокійними.

При перебуванні у неволі у мавп з руйнованими мигдалинами виникає синдром Клювера-Б’юсі: 1)втрата реакції страху і порушення афективної поведінки 2)гіперсексуальність, що може бути спрямована навіть на неодушевленні предмети (як можливий прояв гіперактивністі взагалі) 3)надмірне зацікавленість – до будь-яких предметів у полі зору 4)психічна сліпота (нездатність відрізняти харчові продукти від не харчових, необережне дослідження будь-яких предметів, у тому числі і небезпечних) 5)виражені оральні рефлекси (у рот всі без розбору предмети) 6)порушення харчових звичок.

Таким чином, можна узагальнено зазначити, що двобічне руйнування мигдалин супроводжується суттєвими змінами поведінки тварин, які втрачають здатність: 1)давати соціальну оцінку екстерорецептивній інформації (особливо, зоровій, слуховій та нюховій) 2)зв’язувати таку інформацію з власним емоційним станом (що визначає їх внутрішньо-групові симпатії, антипатії) 3)здійснювати адекватну групову соціальну поведінку взагалі. Вважають, що ці прояви зв’язані з порушенням 2-бічної передачі інформації між скроневими долями і структурами гіпоталамуса. При цьому мигдалина здійснює активуючий і/або інгибуючий вплив на відповідні гіпоталамічні механізми. Згідно сучасній точці зору, у розвитку і діференціровці емоцій і формуванні емоційної і мотивованої поведінки беруть участь усі структури лімбічної системи. Показано, зокрема, що органічні і зовнішні враження цих структур у людини супроводжуються порушеннями емоційної поведінки, а при деяких захворюваннях (компульсивний невроз, депресія, тревога) цілі-спрямоване локальне руйнування невеликих ділянок цих структур дає покращення або позбавлення від хвороби.

Якщо провідний медіатор швидкого болю – глутамат (що виділяється у відповідних Аδ волокнах), то пізній біль проводить субстанція Р, яку виділяють С-волокна, встановлюючи синаптичні зв’язки зі сіпнальними нейронами (на периферії С волокна закінчуються ноцицепторами повільного болю.