Джерела фразеології

Українська фразеологія формувалася впродовж віків, поповнювалась з таких джерел:

1. Усна народна творчість: про вовка промовка; накрити мокрим рядном; скільки вб'єш, стільки в'їдеш; чужими руками жар загрібати.

2. Виробничо-побутове життя: тріщить по всіх швах; сім раз відміряй, а один раз відріж; латати дірки (з мови кравців); грати першу скрипку; підвищувати тон (з мови музикантів); цей номер не пройде, відігравати роль (з мови артистів); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів); дружній череді вовк не страшний ( з мови пастухів); лити воду на чужий млин (з мови мірошників); взяти в шори (з мови лимарів); не святі горшки ліплять (з мови гончарів); взяти під обстріл (з мови військових); антонів вогонь (з мови медиків).

3. З висловлювань видатних і відомих майстрів художнього слова: А хура й досі там (Глібов); У ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Л.Українка); На всіх язиках мовчить, бо благоденствує (Т.Шевченко).

4. З античної літератури: сади Семіраміди; прокрустове ложе, спалити мости.

5. З біблійних виразів: Содом і Гоморра; берегти як зіницю ока; пити (гірку чашу.)

6. З дотепного народного мовлення: не до солі (тобто ніколи).

Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників

В українській літературній мові поширена іншомовна фразеологія, переважно латинська. Іноді використовується без перекладу (Aut caesar, aut nihil - Або Цезар, або ніщо).

У мовленні медиків досить часть зустрічаємо фразеологізми латинського походження. Це фразеологічні зрощення: alter ego (друге "Я"), фразеологічні єдності: aurea mediocritas (золота середина), casus belbi (привід до війни), фразелогічні сполучення: acta et fabula (все закінчено), modus vivendi (образ життя).

Ряд висловів стали фразеологізмами з часом, у міру вживання в мові: антонів вогонь, маска Гіппократа, вето, воленс-ноленс (волею-неволею), нота бене (зверни увагу), куряча сліпота, гострий живіт, кольки схопили, золотник не на місці, біла гарячка, будинок печалі (психоневрологічний диспансер), невідкладна допомога.

До стійких зворотів мови медиків увійшли вирази з народних джерел, що пов'язано з практикою традиційної народної медицини: антонів вогонь (гангрена), куряча шкіра (вітряна віспа), кольки схопили (гострий приступоподібний біль); золотник не на місці (жіночі хвороби).

Певні труднощі виникають саме в разі розрізнення лексичних сполучень і фразеологізмів. Межа, їх відокремлююча, рухома. Лексичне сполучення, називаючи одне поняття (предмет, назву лікарської рослини тощо), набуваючи виразності, образності, переходить до групи фразеологізмів. Як зазначили вище, вислови "куряча шкіра", "антонів вогонь", "гусяча шкіра" (волосяний лишай) - фразеологічні єдності.

Фразеологічними сполученнями слід визнати словосполучення: лист непрацездатності, лікарняний лист, режим, лікарські засоби, бронзова хвороба (Аддісонова хвороба), бліда неміч (хлороз), черевна водянка (асцит), падуча хвороба. Лексичним сполученням термінологічним є слова: абсцес легень (гнійний процес, одне поняття!), астма бронхіальна (ядуха), цукровий діабет. Значну групу становлять назви лікарських рослин: горицвіт весняний, спориш звичайний, ялівець звичайний (вереск), водяний перець (горець перечний, жаб'яча трава), березовий гриб (чага, кяр, цир), олександрійський лист (лист сени), аніс звичайний, арніка гірська, безсмертник піщаний (цмин, жовті котячі лапки).

Не слід плутати фразеологічні та лексичні сполучення слів із граматичними. Наприклад, термін диспепсія означає розлад травлення. Розрізняють диспепсію бродильну, гнильну, печінкову тощо. То "бродильна диспепсія" не є фразеологізмом, а звичайне синтаксичне словосполучення, бо не становить окремого однозначного поняття, а лише різновид. Аналогічно: дихання зовнішнє, дихання тканеве, черевне; травматизм промисловий, побутовий, дорожньо-транспортний; туберкульоз легень, кишечника.

Тема: Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання.

План.

1. Однозначні і багатозначні слова.

2. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми.

3. Складноскорочені слова і абревіатури.

Наша мова складається із слів. Слово - одна з основних одиниць мови. Всі інші одиниці так чи інакше зв'язані зі словом. Мовні звуки реалізуються в слові, із слів складаються словосполучення й речення, за допомогою яких людина оформлює думки, передає їх. Важко уявити спілкування людей без мови, адже професії такого рівня ("людина" - "людина") вимагають високого рівня розвитку зв'язного мовлення, в т.ч. ділового спілкування, оволодіння всіма лексичними багатствами мови, мовним етикетом.

Усі слова мови становлять її лексику (грецьке lexis - слово), словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією.

Слово вивчається з кількох поглядів. В українській мові, як і в російській і будь-якій іншій, слова неоднакові щодо їх значення. Їх можна поділити на самостійні і слова службові. До самостійних належать усі ті слова, які означають назви різноманітних явищ дійсності - назви речей, ознак, кількості, дій, стану. Несамостійні або службові не виконують номінативної функції, лише виражають відношення, що існують у мові між різними явищами дійсності. До службових належать прийменники, сполучники, частки.

Кожне слово становить певну змістовну цілість, його не можна розкласти на окремі частини, щоб воно не втратило свого значення. Самостійне слово має реальний зміст, який звичайно називають лексичним значенням.

Пригадайте: що означає лексичне значення слова?

граматичне значення слова?

Без стійкого, соціально закріпленого загальнонародного значення слова мова не могла б виконувати своєї основної функції - бути найважливішим засобом спілкування людей, зберігати досвід і передавати його іншим поколінням, організовувати людей у певній галузі суспільної діяльності.

Кожне слово, вжите у певному зв'язку з іншими словами і при певних умовах висловлювання думки, має звичайно тільки одне значення.

Хворий готовий до операції?

Слово "операція" означає застосування механічної дії лікаря-хірурга на тканину чи орган тіла хворої людини.

Коли ж слово взяти в різних словосполученнях, то воно може набути різних значень:

Чубенко розповів зміст наступної операції, щоб кожен знав своє місце в бою.

Отже слово має і друге значення - бойова дія військової частини.

Властивість слова вживатися в різних значенням називається багатозначністю.

Найістотнішу частину лексики становлять слова, яким властива номінативна функція. Це такі мовні одиниці, які співвідносяться з якимось елементом об'єктивної дійсності:

- зозуля - співвідноситься з істотою (птахом);

- верба - з рослиною;

- лопата - предметом;

- голубий з ознакою (кольором якого предмета);

- писати - з дією;

- чотири (книги) - з кількісним виявом предметів.

Людська пам'ять не може охопити своєю назвою кожного окремого предмета. Отже, слово співвідноситься з цілим класом предметів, явищ тощо, які характеризуються наявністю спільних ознак. На основі узагальнення ознак чи однорідних предметів у свідомості людини створюється поняття і як категорія мислення матеріалізується у слові.

Кожний народ бачить світ по своєму, через призму рідної мови.

Система понять, усвідомлена народом і закріплена у значеннях слів, характеризується своєрідністю. Багатство нашої лексики виявляється не лише в різноманітності груп лексики, а й в обсязі семантики.

Переважна кількість слів української мови є багатозначними.

Наприклад, лексема сідати означає: займати місце; приступати до роботи, що виконується; бути ув'язненим, мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію; обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Слова, якими позначаються кілька понять, називається багатозначними, або полісемантичними (від грец. poly - багато і sema - знак).

Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити не рівноцінність його значень: одне із значень виділяється головне, його називають прямим, решта - переносні.

У деяких словах прямим може бути не одне значення, хоч і серед таких є найголовніше. Наприклад:

1. У нас по містах відбудовані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми.

2. Як умру, то поховайте мене на могилі. Серед степу широкого. На Вкраїні милій.

3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялося, як це може його не бути.

У перших двох реченнях слово "широкий" означає поняття "значний за розміром", тому обидва значення "значний за розміром впоперек" і "такий, що займає великий простір" сприймається як прямі. У третьому прикладі слово "широкий" вжите у переносному значенні.

Пряме значення ще називається первинним. Воно найменше пов'язане з контекстом. Наприклад, слово "великий" насамперед називає поняття "значний за розміром, за кількістю":

велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п'ять) є вторинними, похідними:

1) дорослий: Малі діти - малий клопіт, великі діти - великий клопіт;

2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі, батькові чоботи;

3) який має силу прояву: Великий мороз був;

4) важливий: Правду, велику правду сказав твій батько;

5) геніальний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними.

Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми принципово відрізняються від багатозначних слів.

Між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки: вони об'єднані спільним поняттям. Значення омонімів не пов'язані між собою.

Омоніми з'являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, а також випадкового збігу звучання форм різних слів.

Наприклад: ліра (музичний інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати (тиснути); не з граба - незграба.

Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні. Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий склад абсолютних омонімів зберігається в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка) на якій розміщені будівлі та місце біля них) і двір (монарх та його оточення); деркач (невеликий перелітний птах з жовтувато-бурим оперенням, що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річкова затока); бігун (той, хто може швидко і легко бігти, бігати), бігун (полюс) і бігун (один із двох спарованих каменів для розтирання зерна).

Неповні омоніми - це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: самка (особина жіночої статі у тварин) і самка ( вид дитячої хвороби); биток (шматок свинцю) і форма називного відмінка однини слова битки (круглі котлети з посіченого або відбитого м'яса).

Неповні омоніми називаються омоформами. Різновидами є омографи.

Омофони - слова, що збігаються своїм звуковим складом, але різні за значенням і написанням: сон це (мені сниться) і сонце (світить).

Омографи - слова, що пишуться однаково, але відрізняються значенням, а у вимові - наголосом: сапа (окоп, траншея) і сапа (ручне сільськогосподарське знаряддя); гладкий (без загинів, рівний) і гладкий (який має повне тіло, вгодований, ситний).

Синоніми - це слова, які мають близьке значення, але відрізняються звучанням, наприклад: проживати - мешкати, бажати - хотіти, властивий - притаманний, башта - вежа, вживати - користуватися.

Сукупність синонімів мови називається синонімією.

Мовознавці виділяють синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати й аналізувати.

Перше слово загальніше за значенням, друге - відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь метою). Серед лексичних синонімів виділяються стилістичні, наприклад: говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стилі), семантичні, наприклад: вивчати і штудіювати ( у значенні другого слова відтінок ретельно вивчати) і семантично-стилістичні, наприклад: архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості). Український словник має у своєму складі і так звані абсолютні синоніми, наприклад: алфавіт - абетка, буква - літера.

Пароніми (від грецьк. para – поблизу, поруч і onima – ім’я) – слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою.

Антоніми - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.

Антоніми об'єднуються не в ряди (як синоніми), а пари: день - ніч, світлий - темний, рухатись - стояти, вгорі - внизу, там - тут.

Слова поєднуються в антонімічні пари на основі спільного загального

поняття і протилежних виявів якості, властивості, стану предметів. Антонімія властива словам, які характеризуються якісно-оцінним значенням: здоровий і хворий, добре - погано, високо - низько.

Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар залежно від кількості значень: сухий - мокрий, сухий - м'який, сухий - повний, сухий - емоційний.

Антоніми, як і синоніми, допомагають яскравіше, повніше й експресивніше передавати думки.